Гостем ефіру є експерт Осередку східних студій Адам Еберхардт.
Незалежність Православної церкви України від Росії стала фактом. Ця подія є історичною для української держави, і, безумовно, матиме суттєвий вплив на подальшу долю України і українців, але матиме також вплив на долю Росії та, ширше, закордонну політику Кремля. Експерти, також ті в Росії, не приховують, що створення незалежної від Москви Православної церкви України - це особиста поразка Владіміра Путіна. Це поразка всієї російської дипломатії, патріарха Кіріла та всієї російської Церкви, що так воно є, і, саме так нам треба сприймати цю подію.
А.Е.: Так, це історична подія, яка в релігійному вимірі фактично перекреслює останніх триста п’ятдесят років. Додатково, цей факт має величезні наслідки у суспільно-політичному вимірі. Ми повинні пам’ятати, що в Україні церква, підпорядкована патріархові Москви, була суттєвим інструментом впливу Росії, це була так звана «м’яка сила», яка мала необмежені можливості, і яку Росія використовувала надзвичайно інтенсивно. І тут цей процес почав закінчуватися. Надання автокефалії українській церкві не ліквідує російської церкви в Україні, але тепер, згідно з законом, ця церква повинна називатися Російською православною церквою в Україні, а це вже важливий символічний елемент, який вплине на збільшення недовіри українців до цієї установи. Отже, як для мене природно, що ми спостерігатимемо за процесом переходу парафій до української церкви. Проте, треба мати на увазі, що 2019 рік буде таким періодом, коли в Україні можуть наростати внутрішні суперечки та конфлікти, бо Росія послідовно їх розпалюватиме. І враховуючи той факт, що це рік президентських і парламентських виборів в Україні, ця тема буде використовуватися як Росією, так і владою України.
Які можливості має тепер Росія, щоб впливати на ситуацію в Україні. Що, на ваш погляд, може тепер трапитися, чого ми маємо сподіватися?
А.Е.: Цього року в Україні відбудуться президентські і парламентські вибори. Природно, що для Росії це є своєрідна нагода, певний шанс і деяка надія на зміни, які для Москви могли б бути корисними. У мене таке враження, що в Кремлі хотіли б, щоб президентом України стала Юлія Тимошенко, а не на другий термін Петро Порошенко. Це зумовлено тим, що в Москві існують різні канали зв’язку з пані Тимошенко. Путін і Тимошенко завжди вміли спілкуватися. Це відомо. Проте, зараз потенціал Росії впливати на політиків в Україні дещо обмежився, оскільки силою української держави є її суспільство, його антиросійські емоції. А отже, незважаючи на те, хто стане президентом України, незважаючи на деякі тактичні можливості новообраного лідера країни, повернути час назад – неможливо. Окупація Донбасу, анексія Криму – це ті два елементи, які на наступні покоління впливатимуть на ставлення українців до Росії, і водночас серйозно обмежуватимуть можливості Росії впливати на українців. Нам треба пам’ятати, що війна триває. На Донбасі надалі гинуть українські солдати, і виключити певної ескалації цих дій не можна. Проте, я не пророкую великого наступу Росії на Україну. Мені здається, що пробивати коридор у Крим Росія не стане, бо в політичному плані це буде для неї надто дорого, хоч виключити таких дій ми, природно, не можемо. Але мені здається, що зараз суттєвішим для Росії є другий фронт, цей внутрішій. Тобто Москва докладатиме зусиль з метою дестабілізації ситуації над Дніпром, буде використовувати соціальний чинник, буде використовувати те, що в Україні серед громадян - соціальне розчарування та соціальна пауперизація, зубожіння. І тут Росія наполегливо гратиме цією картою. Плюс до того треба ще додати церковний елемент, який безумовно провокуватиме конфлікти у внутрішній політиці України.
Тобто, на ваш погляд, війна на Донбасі продовжуватиметься, але не увійде в помітно активнішу фазу?
А.Е.: Росія протягом п’яти років чекає скасування західних санкцій. Росія вірить у те, що українці втомляться затяжним конфліктом. Тим часом кожна нова ескалація, так насправді, заново консолідує українців, відвертає їхню увагу від складнощів побутового життя, і лише підсилює антиросійські емоції в державі. А отже, провокативні дії з боку Росії – вони контрпродуктивні. Ситуація на Донбасі – патова, Росія не знає, як із неї вийти. Мінські порозуміння неможливі для виконання, тобто це така боротьба на виснаження.
Політика Росії щодо України не виправдовує російських сподівань, а отже, можливо, в такій ситуації, Москва розраховує на успіх у Білорусі?
А.Е.: Перетягування мотузки у російсько-білоруських взаєминах Путіна та Лукашенки має довгу, усім нам відому традицію. Хоч, дійсно, складається враження, що тут це питання вийшло на новий рівень. Росія щодо Білорусі зараз поводиться дуже рішуче. А в самій Білорусі вичерпуються елементи, які дозвляли б державі розвиватися, отже, Лукашенка вкрай потребує грошей, а Росія не проявляє гнучкості і, використовуючи ситуацію, шантажує Мінськ.
Подібний шантаж Росія застосувала свого часу в Україні, але це привело до дуже рішучої відповіді українців. Чи білоруси спромоглися б на такий крок, як українці?
А.Е.: У Білорусі це неможливо. Те, що завжди було силою України – це прозахідні, проєвропейські настрої, прагнення незалежності. Політична модель України відрізняється від білоруської моделі, де Лукашенка абсолютно заволодів усім простором, і понад двадцять років послідовно дбає про те, щоб у білорусів не було ніякої альтернативи. Другий вагомий чинник, це слабка національна, державна ідентичність білорусів, їх, фактично, амбівалентне ставлення до державності. Тому, в нинійшній ситуації, коли білоруси втомлені стагнацією, відсутністю перспектив, вони не бачать ніякої іншої альтернативи, ніж саме Владімір Путін. Лукашенка несе повну відповідальність за брак національної ідентичності Білорусі, за маргіналізацію значення білоруської мови, культури, традиції.
Для Польщі, для України створення союзу Росії і Білорусі це вкрай небезпечна ситуація.
А.Е.: Інкорпорація Білорусі означає російські танки в необмеженому обсязі ледь 200 кілометрів від Варшави на околиці Берестя. Сьогодні Білорусь все ще є додатковою перепоною, буфером. Лукашенка ще не позбавлений реальної влади. Натомість, якщо прийде такий момент, усі відчуємо наслідки.
Jedynka/Л.І.