2008 року російські літаки атакували позиції біля грузинських міст Цхінвалі та Горі. До регіону були стягнуті російське військо. 30 тисяч людей змушені були залишити свої домівки і стали біженцями. Внаслідок агресії країна втратила контроль над Південною Осетією та Абхазією. Дотепер приблизно 20 відсотків території Грузії лишається під російською окупацією. Але українські аналітики вважають, що наслідком цих подій стала і анексія Росією Криму та розпочата нею війна на Донбасі. 10-та річниця нападу Росії на Грузію також довела, що світ і досі не готовий ефективно протистояти російській аґресії.
Під час бойових дій 8-12 серпня, грузинські війська були розбиті, а російське військо почало танковий марш на Тбілісі. Він був зупинений попередженням президента США Джорджа Буша, який погрозив Москві втручанням американської армії. Але Грузія не лише втратила тоді частину своєї території. Тоді загинуло 170 військовослужбовців, 14 співробітників МВС і 224 мирних мешканців.
Попри демарш американського президента Буша, Захід цілком мляво відреаґував на російську аґресію і зміну міжнародно визнаних кордонів. Навіть міжнародні суди, до яких надійшли позови від Грузинської сторони, не поспішають засуджувати явне порушення міжнародних норм і воєнну аґресію, які мали своє продовження 2014 року в Криму і на Донбасі, зазначив заступник міністра юстиції України з питань євроінтеграції Сергій Петухов:
– Якщо порівняти з військовою агресією Росії проти Грузії, яка сталася 2008 року, першу міждержавну справу Європейський суд розглянув і виніс рішення на користь Грузії лише минулого року. На жаль, ця справа зайняла 10 років. Наші справи і те, що ми бачимо, – вони рухаються швидше. Перші справи кримські і по Донбасу в європейському суді перебувають з 2014 року, вже чотири роки. Ми очікуємо на перший судовий розгляд або наприкінці цього року, або на початку наступного. Росіяни, як би вони цього не хотіли, не готові не виконувати приписи міжнародних судів. Тому вони намагаються зробити все, щоби таких рішень не було. Якщо вони є, намагаються їх не виконувати, але не можуть їх іґнорувати. Вони йдуть на поступки. Ми маємо тиснути з усіх боків, використовуючи всі наявні юридичні механізми.
16 серпня 2008 року президенти Росії та Франції підписали угоду, яка стала офіційним завершенням бойових дій Росії проти Грузії. Але ніхто із західних партнерів навіть не намагався змусити Медведєва та Путіна виконати угоду та вивести війська з Південної Осетії й Абхазії. Створена Європейським Союзом «Міжнародна комісія з розслідування обставин війни на Південному Кавказі в серпні 2008 року» визнала агресором Грузію, що напала на Цхінвалі і проіґнорувала той факт, що перед тим російське військо і танки вдерлися в Південну Осетію.
Потурання російській агресії з боку Заходу спричинилося до того, що 2014 року Путін зважився на анексію Криму та на війну в Донбасі, вважає експерт аналітичної групи Geostrategy Володимир Денисюк. Він нагадав, що 1989 року американський філософ японського походження Фресіс Фукуяма надрукував статтю "Кінець історії?", в якій стверджував, що поширення в світі західної ліберальної демократії свідчить про кінець ідеологічних протистоянь, глобальних революцій і воєн. Ця доктрина стала панівною в світогляді провідних західних урядів, які разом із пострадянськими державами були цілком не готові до аґресивної поведінки Росії.
– Ми всі вірили, що те, що лишилося після Радянського Союзу має залишатися в тих самих кордонах. Так само ми вірили перед аґресією Росії проти України в Будапештський меморандум. Так само, як інші країни світу вірили, що ніхто не може перерізати кордони після Другої світової війни. Мали аналітичну інформацію, мали дані розвідки, що все це створюється і нагнітається. Але всі вірили в Фукуяму, який казав, що все закінчилося, кінець історії, весь світ заспокоївся, ми можемо жити в дружбі і все вирішувати на дипломатичних переговорах. Це була ілюзія, в яку всі вірили. Так само, як і ми вірили, що з Кримом нічого не станеться. Ми вірили в сильні країни, які зможуть збалансувати цю ситуацію. Але Росія розриває стереотипи.
Проте і після анексії риму та війни на Донбасі уряди Заходу далеко не одразу почали реаґувати на відверте порушення Москвою світового порідку та кордонів, що склалися після Другої світової війни. Києву і досі доводиться нагадувати своїм західним партнерам про це, сказав голова місії України при НАТО Вадим Пристайко:
– Україна вже 4.5 роки перебуває під російською аґресією. Ми все ще відчуваємо, що цей напад не закінчився і може спричинити ще більші жертви. І тому вимагаємо і просимо в наших союзників і партнерів допомоги. Якщо все ж таки вдасться запровадити миротворчу місію, вона має розповсюджуватися на всю територію, включно з кордоном, який ми зараз не охороняємо. Ми говоримо, які озброєння потрібні Україні, які навчання.
Тим часом, як вважає екс-міністр закордонних справ України, а нині Керівник Центру дослідження Росії Володимир Огризко, тактика Москви не змінилася і лишається такою ж, як за часів царя Івана Грозного. На доказ цього він навів відмову спецслужб Росії оприлюднити інформацію про роботу чекістів після більшовицького перевороту в намаганні приховати спадковість їхніх методів.
– Стратеґічно для Москви дуже важливо максимально розбити єдність західних країн, зруйнувати Євросоюз і максимально послабити НАТО. Працює шалена за своєю силою пропагандистська машина. Вона працює сама собою і на Україну, попри всі наші заборони і правильні заходи. Але так чи інакше, сьогодні технології дають змогу дивитися будь-які канали будь-де. На Заході – через те, що Захід надто ліберальний і дозволяє використовувати всі свої можливості, все це відбувається спокійно і практично без будь-яких обмежень. Russia Today працює по всьому світу, включаючи Європу та Америку майже без обмежень. І ми бачимо, що ці форми залишаються такими, якими вони були. Але в нашому конкретному випадку – це справді загроза існуванню держави.
Чому Росія поводить себе саме так? Чому її не влаштовує проголошений Фукуямою кінець історії і світовий порядок, що склався після переможної для тієї ж Росії Другої Світової війни? Володимир Денисюк бачить в невгамовній аґресії Москви і історичні, і економічні причини:
– Імперські стереотипи, які в крові цих людей. Вони не можуть дивитися, як інші держави ідуть шляхом іншого цивілізаційного розвитку. Ці каґанати вимагають царя і придушення всіх незгодних і цілковитої покірності, яка в них працює прекрасно. Населення дуже задоволене цим. Наскільки ми бачимо, Росія за всі ці роки не створила нічого нового. Це країна, яка просто знищує свої природні ресурси, розвивається висмоктуючи із землі все найцінніше і продаючи його, купуючи будинки в інших країнах світу, витрачаючи гроші в інших країнах. Психологічно, це дуже страшна штука. Вони фактично споживачі на своїй землі і готові там все спалити. Так само, як це було історично: коли армія каґанату приходила, вона просто все знищувала, забирала і йшла далі. Вони ніколи не думали про те, що треба ці землі якось розвивати.
Під час нападу Росії на Грузію 2008 року Верховна Рада України не спромоглася засудити цю аґресію. Лише стараннями тодішнього президента України Віктора Ющенка Україна надала Грузії допомогу озброєннями. Але після Майдану 2013-2014 років офіційний Київ змінив свою позицію і висловлює Тбілісі усіляку підтримку. Напередодні 10-ї річниці нападу Росії на Грузію міністерство закордонних справ України виступило із заявою про підтримку незалежності, суверенітету і територіальної цілісності Грузії. МЗС України закликало Росію вивести її військо з окупованих територій Грузії.
Вільгельм Смоляк