Logo Polskiego Radia
Print

Майбутня архітектура енергетичної безпеки Європи та України

PR dla Zagranicy
Lidia Iwaniuch 16.10.2017 20:00
  • ok.mp3
В разі як «Ґазпрому» вдасться просунути свої обхідні газогони, українська система магістральних требопроводів стане непотрібною, її доведеться демонтувати
Третій український газовий форум Третій український газовий форум Вільгельм Смоляк

Якою буде архітектура енергетичної безпеки Європи і України на майбутні роки, чи зможе Україна зберегти свій потенціал газотранзитної держави, чи спроможеться вона перейти на самозабезпечення газом і нафтою та відмовитися від імпорту вуглеводнів з-за кордну – ці та інші питання стали центральними на Третьому газовому форумі, який нещодавно завершився в Києві.

Видобуток вуглеводнів на території України почався 90 років тому. В середині минулого століття Україна була експортером газу в Росію, Білорусь, Литву, Латвію, Польщу, Чехословаччину і Австрію. За даними ОПЕК трирічної давнини, доведені поклади газу в Україні складають 950 мільярдів кубометрів газу. Це виводить державу за цим показником на 26 місце в світі. Але академік Національної Академії наук України Олександр Лукін навів у своєму виступі на Третьому газовому форумі інші оцінки українських геологів:

– Накопичений видобуток газу в цілому по Україні складає близько 2 трильйонів кубометрів. Балансові запаси природного газу складають 893 мільярди кубометрів. Нерозвідані перспективні запаси можуть сягати 4,6 трильйона кубометрів, – сказав науковець.

Інші промовці від України нагадували, що прем'єр-міністр Володимир Гройсман поставив завдання домогтися до 2020 року задоволення внутрішніх потреб України у газі коштом власного видобутку і припинити його імпорт з-за кордону. А тим часом, щоби уникнути ризиків газопостачання з-за кордону, Україні варто наслідувати приклад Литви та її термінал на Балтійському морі з прийому танкерів зі скрапленим газом – LNG-термінал в Клайпеді, вважає депутатка Верховної Ради України Наталя Кацер-Бучковська. За її словами, литовські експерти вже підтвердили, що частину газу, яка може постачатися через цей термінал, можна буде транспортувати до України:

– Якщо ми говорили про LNG-термінали два роки тому, як про якусь нереальну футуристичну ідею, то сьогодні ми можемо говорити, що ця ідея має місце бути і що вона буде реалізована, якщо буде політична воля і глобальні фінансові інвестиції. І що це можливо зробити не лише через литовську Клайпеду, а й польське Свіноуйсцє.

Але найбільш дешевим в світі залишається газ, що надходить газогонами. До того ж, Україна щороку заробляє на транспортуванні російського газу до Європи близько двох мільярдів доларів. В разі як «Ґазпрому» вдасться просунути свої обхідні газогони і постачати газ в обхід України, українська система магістральних требопроводів стане непотрібною і її доведеться демонтувати.

Росія вже побудувала по дну Балтійського моря один обхідний газогін «Північний потік», який з'єднав її територію з Німеччиною. Ще одним проектом Москви був газогін на південь Європи, який мав назву «Південний потік», але його спорудження було заблоковане. Тепер «Ґазпром» домовився про заміну цього газогону на альтернативний – через територію Туреччини, і дав йому назву «Турецький потік». Але найбільше Київ хвилюють плани Москви побудувати ще один «Північний потік-2», який має підтримку в Європі з боку Німеччини, але наразився на спротив балтійських держав та Польщі. Проте український дипломат Сергій Корсунський не вважає, що цього спротиву буде достатньо:

– На жаль, від Енергетичного співтовариства, особливо від його секретаріату, я не чув заяв про те, чому Болгарія і Румунія не протестують проти Турецького потоку? Чому Секретаріат не протестує проти цього проекту, який не має жодного сенсу? Адже він перешкоджає Центральній Європі і створює там перевагу для монополіста, який і так там має надзвичайно сильну присутність. Було би дуже доцільно всім нам об'єднати зусилля, щоби цього монополіста поставити на місце.

Представники європейського Енергетичного співтовариства та Європейської комісії в один голос стверджували, що європейські газові компанії готові взяти участь в управлінні українськими магістральними газогонами, щойно буде завершена процедура їхнього виділення в окрему від державного монополіста «Нафтогаз України» структуру. Це подається як гарантія завантаження української газтранзитної системи після 2019 року, коли вибігає термін українського контракту на транзит з «Ґазпромом». Але в Києві не вірять у щирість цих заяв і хочуть мати гарантії для українського транзиту ще до розділення «Нафтогазу України», зазначила Наталя Кацер-Бучковська:

– Побудова «Nord Stream» є глобальною загрозою не тільки енергетичній безпеці України, яка після 2019 року може втратити весь транзит. Це загроза і для Євросоюзу, бо ЄС в разі реалізації цього проект, а я особисто не вірю, що тоді Україна залишиться з якимись транзитними контрактами, тож я думаю, що це більше безпекове питання. Ми обговорювали в експертному середовищі, що Росія не буде використовувати, якщо навіть не знищить нашу газотранспортну систему після того, як вона стане їй непотрібна. Таким чином, ЄС залишиться з одним глобальним монополістом, який видобуває, постачає газ і контролює всі його транзитні потоки.

Європейська сторона і далі вважає, що майбутнє газових маршрутів з Росії до Європи є справою більше комерційних компаній, ніж політиків і що саме бізнесмени мають домовлятися з «Ґазпромом» про деталі та обсяги газових контрактів. Однак партнер російської консалтингової компанії «RusEnergy» Михайло Крутіхін заявив, що «Ґазпром» не є класичною комерційною компанією, а використовується Моквою як зброя на міжнародній арені. Так зараз Москва має на меті покарати Україну за її незалежну європейську політику і позбавити участі в транспортуванні газу до країн Євросоюзу, зазначив експерт:

– В «Ґазпрому» є така перевага, як слабкий російський рубль. Ми очкуємо, що рубль ще далі піде втрачати свою вартість, тому йому дуже легко компенсувати свої великі видатки всередині Росії, отримуючи прибуток в твердій валюті. Всі збої транзиту через територію України були спричинені прямими діями Росії, яка навмисно скорочувала прокачування газу 2006-го і 2009-го року. Вся мета енергетичної стратегії Росії щодо України - це позбавити її можливості транспортувати російський газ до Європи.

Однією з вимог України до європейських партнерів є перенесення точки продажу газу із західного на східний кордон України. Київ хоче, щоби європейці купували законтрактований газ у «Ґазпрому» на українсько-російському кордоні. А контракти на транзит цього газу через територію України укладали вже не з Москвою, а з українським оператором магістральних газогонів. Дискусії про це без участі «Ґазпрому» співголова Центру енергетичних стратегій Дмитро Марунич вважає передчасними:

– Ключова роль щодо переговорів про точку передачі чи продажу російського газу відіграє компанія «Ґазпром». Тому будь-які переговори між Україною, Євросоюзом, Енергетичними співтовариством Євросоюзу, європейськими кампаніями, які купують російський газ без залучення «Ґазпрому», чого наразі не відбувається, всі ці консультації будуть мати не більше ніж попередній характер. Але якщо «Ґазпром» не захоче продавати газ на східному кордоні України, він його не буде продавати. І ніхто його до цього примусити не зможе.

В Києві також не чекають від «Ґазпрому» жодних кроків назустріч українським інтересам. Тим часом європейське Енергетичне співтовариство порушило проти України розслідування за невиконання зобов'язань, взятих під час вступу в цю організацію. Чи можна це розглядати, як відкриття другого фронту проти України на Заході?

– Європейських розслідувань щодо України вже є кілька. По-моєму, чотири, чи п'ять. Формально вони не є супер критичними, тому що Україна не платить штрафи і це ніяк не впливає на бюджет. Найгірше, що є зараз, це позбавлення України права на голосування в Міністерській раді. Але іміджево це негарно, тому що до позиції Енергетичного співтовариства завжди прислухається Європейська комісія, великі банки і великі установи. А кожна справа, порушена проти України для них є певним сигналом про проблеми, про те, що тут краще зачекати зі співпрацею, – вважає президентка київського аналітичного центру DiXi Grouр Олена Павленко.

Деякі українські аналітики вважають, що саме маршрути транспортування газу і нафти є глибинною причиною війн, які Росія розв'язала в Грузії, Сирії і в Україні. Адже внаслідок цих війн були заблоковані проекти побудови газо- і нафтогонів з Азербайджану і держав Перської затоки до Європи, конкуренція з боку яких вкрай невигідна Москві. А тепер існує загроза знищення ще й українського маршруту транспортування російського газу і встановлення тотальної монополії «Ґазпрому», як державного монополіста Росії над енергетичним потребами Європейського континенту. Від подальших подій на нафтогазовому полі, згідно з цією теорією, залежатиме подальша історія цієї частини світу.

Вільгельм Смоляк

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти