На міжнародній арені триває регулярна інформаційна війна. На політичному та військовому рингу: у західному кутку – НАТО – союз 28 держав, з великим фінансовим та технологічним потенціалом, але водночас повільний у прийнятті рішень та вайлуватий у нанесенні ударів. У східному куті розминається Росія, котра переживає економічні проблеми, але дуже прагне повернути собі пояс чемпіона, а також марить відбудовою імперії, і якою управляє авторитарний лідер. Хто має більше шансів стати переможцем у пропагандистській війні Росія-НАТО?
Як і перед кожним боксерським поєдинком, так і тут сторони конфлікту міряються силою висловлювань, жестів, дій, мета яких здобуття психологічної переваги над противником, вибиття його з рівноваги і змушування до здійснення помилок. Ще однією ціллю цих дій є здобуття довіри громадськості – тобто вболівальників-платників податків, годуючи їх історіями про те, що наші – добрі, а противник – це слуга зла, не залежно від того, правда це чи ні.
Як наголошує президент Інституту нових медіа Ерик Містевич, росіяни користуються слабкістю демократичних механізмів та відкривають у Західній Європі впливові центри пропаганди, такі як телебачення Russia Today або радіостанція Sputnik.
«Триває війна розповідей, війна інтерпретацій, відбувається спроба переконати громадськість як у своїй країні так і в решті країн, що саме наше бачення є правильним. Росія вже багато років дуже сильна у сфері інформаційного маркетингу. Саме Росія запропонувала світові фільм „1612-ий рік” про те, як орди поляків підходять до Москви. Росія щодо Західної Європи діє з більш продуманою стратегією, більшою увагою, ефективністю, ніж Західна Європа щодо Росії» - додає Ерик Містевич.
Західна Європа після падіння залізної завіси в 1989 році не веде інформаційної діяльності, адресованої до громадян Росії або країн колишнього Радянського Союзу, - продовжує польський експерт.
«Натомість Росія, не тільки дуже „піклується” про громадян табору колишніх радянських республік, бачить, що відбувається в Латвії, Литві та Естонії, але теж дуже сильно впливає на хід публічної дискусії, на рівень демократії, сприйняття суспільних питань у Західній Європі. Якщо хтось вважає, що ідеологічної війни немає, така людина піддає сумніву сам спосіб функціонування сучасного світу і виразний поділ на два табори», - наголошує він.
Публіцистка Сабіна Треффлер зауважує, що про інформаційну війну почали голосно говорити порівняно недавно.
«Інформаційна війна є елементом гібридної війни. Інформація породжує дію, а отже той, хто створює інформацію, керує дією інших. Можна згадати хоча б те, як під час саміту НАТО у Варшаві у веб-мережі з’явилися фейкові висловлювання польських генералів, що мали б дискредитувати Альянс. Ми стаємо жертвами інформаційної війни, коли читаючи інформацію, ми не перевіряємо її, а відтак сприймаємо як правдиву», - наголошує вона.
А на думку доктора військових наук та директора Центру досліджень над тероризмом Collegium Civitas Кшиштофа Ліделя, якщо дотримуватися військових термінів, то саміт НАТО та події навколо нього належало би сприймати як бій. Він додає, що росіяни займаються у себе в країні пропагандою, що скерована на потреби внутрішньої політики і свого суспільства, наголошуючи на агресивності НАТО. Водночас, Лідель відзначає, що масштабної атаки на західні суспільства немає, хоча:
«Пропаганда і інформаційна війна – це добре спланований процес, це система механізмів, це те, що не відбувається просто так. Нещодавно я мав нагоду відвідати спеціально створене Міністерство інформації в Україні, яке займається цими питаннями. Там я ознайомився із аналізами підручників для початкових, середніх шкіл в Україні, видані кілька або кільканадцять років тому, де видно елементи інформаційної війни, ніби росіяни готувалися до того, що сталося в Україні, впродовж кільканадцяти років», - відзначив експерт.
Ще одним елементом інформаційної війни в Європі є проросійські політики. Публіцистка Сабіна Треффлер звертає увагу, що вони є вигідними лідерами громадської думки, коли мова іде про пропаганду.
«Як правило, це дуже радикальний і рішучий голос. Це подобається громадській думці, цих політиків багато коментують, показують і вони є носіями цієї інформації, тобто насправді солдатами в інформаційні війні – свідомо чи не свідомо. Це досить важливі голоси, що свідчать про те, чи глядач сприйме цю інформацію, чи зрозуміє, що це проросійський політик, який працює за гроші Росії, отримує кошти на свою партію. Важливо такого політика-Росія інформаційної пропаганди Росії вчасно розпізнати», - каже вона.
На думку Кшиштофа Лідля, проблема полягає у тому, що у питаннях інформаційної війни НАТО тільки відповідає, а росіяни диктують умови.
«Вони перші б’ють, перші діють, перші готуються. Маю враження, що НАТО занедбало цю роботу. Росія як рупор пропаганди від самого початку створювалася та фінансувалася Спецслужбами, а такий механізм у більшості країн Західної Європи не можливий. Вже на старті Захід займає дещо програшну позицію. НАТО та Захід повинні розробити інформаційну стратегію – конкретну державну політику, політику мас-медіа, суспільну політику», - твердить експерт.
Ерик Містевич додає, що демократія стає у цій ситуації фасадом, завдяки якому в Європі можна провадити недемократичну діяльність.
«Маю враження що Західні країни дуже часто віддають владу над лідерами громадської думки китайцям, росіянам, тим силам, які хотіли б впливати на те, як Західна Європа думає, діє, які рішення приймає на рівні Європейської Комісії, Європарламенту. Демократія в Європі є дуже тонкою і вразливою матерією. Коли ми говоримо демократія, коли можна робити все, ми насправді самі себе наражаємо на такі загрози», - каже він.
Експерти наголосили - для того, щоб здобути перевагу в інформаційні війні, треба мати як оборонні так і наступальні інструменти. Важливим у протидії пропаганді є теж просвітництво громадськості, тобто навчання відрізняти правду від маніпуляції. А тому варто завжди ретельно перевіряти будь-яку інформацію, що з’являється в мас-медіа.
PR1/Т.А.