В Україні закінчилася президентська кампанія і все частіше чути питання – а що далі? Про перспективи співпраці між Україною та Заходом говоримо з колишнім міністром оборони Польщі Янушем Онишкевичем.
Чимало закордонних спостерігачів порівнює значення останніх президентських виборів в Україні з референдумом 1991 року, коли українці голосували за свою незалежність. На Вашу думку, чи це коректна аналогія?
- Думаю, що ситуація все-таки є дещо іншою. Хоча до історії референдуму варто звернутися. Тоді абсолютною більшістю голосів, у всіх регіонах країни, українці проголосували за незалежність. Про це не можна забувати, коли говоримо про сепаратистські рухи на сході. Останні президентські вибори це вже не голосування за незалежність, але вибір напрямку розвитку України. Фактично, це був вибір між Європою та Росією. І мушу визнати з великим задоволенням, що понад 80% українців проголосували за кандидатів, які виразно підтримують європейський вектор.
Ці вибори позначилися рекордною явкою – понад 60%. Але якщо у західних областях голосувати прийшли понад 70% мешканців, у двох східних – нецілі 20. Чи можемо у такому разі говорити, що результат цих виборів показує волю усіх мешканців країни?
- Так, бо треба пам’ятати, що подібна ситуація не є новою. Ми увесь час спостерігаємо за виборами, які відбувалися у непростій політичній ситуації. Не згадуючи про такі екзотичні приклади як Ірак чи Афганістан, маю підкреслити, що подібна ситуація існує в одній з країн ЄС. Маю на увазі Кіпр, де центральний уряд не контролює усієї території острова. І ніхто кіпрським виборам не відмовляє у легітимізації. Кіпрська центральна влада визнається всіма партнерами, хоча де-факто обирають її лише мешканці південної частини країни.
Вже під час першої післявиборчої прес-конференції Петро Порошенко сказав, що збирається старанно виконувати всі норми Угоди про асоціацію між ЄС та Україною. Чи це добрий знак для реальної співпраці між Києвом та Брюсселем?
- Вважаю, що так. Маю надію, українцям вистачить терпіння та усвідомлення своєї мети, аби реалізувати цю умову. Бо виконання норм Угоди про асоціацію буде відбуватися шляхом доволі болісних для України реформ, економічних та соціальних. Сподіваюся, Порошенко це добре розуміє.
Польща вже консультує проведення реформи місцевого самоврядування в Україні. Як Ви вважаєте, який польський досвід періоду трансформації зараз був би найбільш актуальним для Києва?
- В першу чергу це досвід боротьби з корупцією. Також це повна реформа судової системи, аби ця система стала абсолютно незалежною від інших гілок влади. Громадяни мають відчувати, що завдяки незалежним судам їхні приватні та економічні інтереси захищені. Це дуже важливо, зокрема, для інвесторів. Раніше до України входили лише ті великі фірми, які мали політичну підтримку. Тепер треба спростити цей процес для середніх та дрібних інвесторів. Вони теж мають відчувати захист з боку судів, які охоронятимуть їх від нечесної конкуренції. Якщо звернутися до моєї сфери інтересів, політики безпеки, то військова співпраця між Польщею та Україною завжди була доброю, а тепер має шанс на новий розвиток. Великим викликом для нас є інтеграція наших військово-промислових комплексів. Сьогодні ВПК України сильно пов’язаний з Росією, а в актуальній політичній ситуації ці зв’язки важко буде утримати. Можливо, роль стратегічного партнера у цій галузі зможе зіграти Польща.
Продовжуючи тему політики безпеки: Порошенко заявив, що говоритиме із західними партнерами про необхідність створення нової системи колективної безпеки у Європі, адже попередня була зруйнована російською анексією Криму. Чи це реально?
- На мою думку, така система чи така угода без участі Росії не буде дуже дієвою. Хіба що вже зараз можна зробити кроки, які б ще більше пов’язали Україну та НАТО. Проблема є такою: без Росії угоди підписувати не можна, а підписувати її з Росією не має сенсу, адже всі порозуміння Кремль буде порушувати без жодних вагань. Вірогідність Москви як партнера до підписання міжнародних угод сьогодні є нульовою. Я бачу вихід у ближчих політичних зв’язках між Україною та ЄС і Україною та НАТО. Маю надію, формат такої співпраці вдасться віднайти.
Владімір Путін заявив, що зустрінеться з новим главою української держави. Порошенко теж підтвердив, що буде розмовляти з російським лідером. Чи заспокоєння на «російсько-українському фронті» може призвести до потепління у відносинах між Брюсселем та Москвою?
- Потепління це занадто міцне слово. Наразі ці відносини крижані. Можливо, вдасться випрацювати принаймні якусь технічну домовленість. Не думаю, що Росія визнає українські вибори чесними та демократичними. Натомість важливим є те, що принаймні на якийсь час Москва відклала рішення про масштабну військову інтервенцію до України, а ця загроза зберігалася протягом кількох місяців.
Ви згадали про співпрацю між Україною та НАТО. Чи можемо говорити про перспективу членства Києва у Альянсі?
- Про це не можемо говорити з двох приводів. По-перше, самі українці, не на рівні еліт, а на рівні суспільства, до цього не готові, як, наприклад, були готові поляки. Особливо на сході України НАТО досі сприймають як імперіалістичного агресора. Над цим треба попрацювати. По-друге, Альянс приймає ті країни, які можуть дати якісь внесок до боротьби за спільну безпеку, а не ті, які можуть принести більше проблем, ніж користі. Україна, на жаль, наразі належить до другої категорії. Тому треба спочатку стабілізувати ситуацію всередині країни, а потім думати про членство у НАТО. Але зближення України з НАТО є цілком реальне та бажане для Альянсу.
Олена Бабакова