Уночі з 7-го на 8-ме серпня 2008 року на південно-осетинське місто Цхінвалі, що не підпорядкувалося Тбілісі, впали грузинські ракети. Обстріл був безпосереднім приводом вторгнення російської армії на територію Грузії і став початком збройного конфлікту. Про перші дні війни нагадує тодішній спеціальний кореспондент Польського радіо на Кавказі, Войцєх Цеґєльський.
– Перші грузинські ракети впали на територію Осетії близько півночі. На кілька годин пізніше грузинське військо ввійшло до Цхінвалі, але швидко було змушене відступити, бо на допомогу осетинцям рушила російська армія. З міст і сіл масово тікали мешканці. Після 8-ми днів президент Росії підписав угоду, до якої довели західні політики. Унаслідок війни, від Грузії відокремилися Абхазія і Південна Осетія. На погляд осетинців, під час воєнних дій втратило життя 365 людей, грузинська сторона відстоює погляд, що загинуло 228 осіб. Свої оселі покинуло понад 150 тисяч мешканців, нерідко це були драми змішаних осетинсько-грузинських родин. Рік після війни Європейський Союз оприлюднив рапорт, у якому мовиться, що збройний конфлікт безпідставно розпочала Грузія. Проте, стверджують експерти, вибуху війни передували взаємні російсько-грузинські провокації, – розповів Войцєх Цеґєльський.
Сутички по обидва боки грузинсько-осетинського кордону тривали ще довго після закінчення війни. Це Росія спровокувала конфлікт – оцінює доктор Адам Ебергардт з Осередку східних студій у Варшаві. За його словами, російська сторона своїми діями довела до того, що конфлікт здавався неминучим.
– Пам’ятаймо, що перед 7–8-им серпня щораз частішими були атаки на грузинські анклави. У Південній Осетії стався замах на лідера місцевої прогрузинської влади. Російська армія займала північні схили Кавказу. Росія прямувала до цього конфлікту. Як видно, президент Саакашвілі приступив до попереджувальних дій, але, практично, їх несподіваність небагато йому дала: у війні він зазнав ганебної поразки, – сказав Адам Ебергардт.
Хоч від цих подій минуло вже 5 років, до примирення між обома народами далеко – вважає Конрад Заштовт з Польського інституту міжнародних справ у Варшаві. Для грузинів умовою повної нормалізації відносин з Росією є повернення до їхньої держави Абхазії та Південної Осетії. А на це, скоріше всього, шансів немає.
– Обидва ці регіони грузини сприймають як інтегральну частину їхньої держави. Відносно цього існує консенсус усіх партій. Я не уявляю собі, щоб будь-який грузинський уряд міг погодитися визнати незалежність цих територій. Тому ні в ближчому, ні в дальшому майбутньому не можна сподіватися примирення з Росією, яка підтримує ці сепаратистські регіони, – заявив Конрад Заштовт. У Грузії при владі партія прем’єр-міністра Бідзіни Іванішвілі, який до Росії ставиться примирливо. Проте, відносини на лінії Тбілісі–Москва складаються ненайкраще.
– Грузинський уряд скасував візи для громадян Росії. Тому тепер щораз більше росіян приїжджає до Тбілісі. У другу сторону воно ще не функціонує аналогічно, бо хоч Росія декларує якесь бажання лібералізації, то на практиці жести з боку Грузії, адресовані Росії, є більш значущими, ніж навпаки, – додав Конрад Заштовт.
Унаслідок конфлікту з-перед 5-ти років, Росія закрила свій ринок для грузинських товарів. Але, парадоксально, Грузія від цього не потерпіла – відзначає Адам Ебергардт з Осередку східних студій.
– Криза російсько-грузинських відносин в епоху президента Саакашвілі, найвиразнішим проявом якої була 10-денна війна, довела до обмеження російсько-грузинської торгівлі. Та виявилося, що Грузія може диверсифікувати торговельний обмін, отже, її узалежнення від Росії зменшилося. Це стало можливим завдяки розширенню торговельних контактів з країнами Європейського Союзу і Туреччиною, – сказав експерт.
Державу південноосетинських сепаратистів визнало лише кілька країн світу (крім Росії – Венесуела, Нікарагуа та дві невеликі країни на Тихому океані: Науру і Тувалу). Проте, Росія за допомогою конфлікту 2008 року досягла кількох стратегічних планів – звернув увагу Адам Ебергардт.
– П’ять років тому Росія ставила перед собою кілька цілей. Першою з них було, звичайно, припинити процес розширення НАТО на схід – на Грузію, Україну. І цього повністю досягнуто. У регіональному вимірі важливою метою було підпорядкувати всю Абхазію та Південну Осетію. І, зрозуміло, додатковим елементом була компрометація президента Саакашвілі, спроба доказати, що модернізаційний процес, який він реалізує, насправді ні до чого доброго не веде, – сказав Адам Ебергардт.
Двері Північноатлантичного Альянсу для Тбілісі залишаються відкритими. Проте, у справі вступу Грузії до НАТО рішення має приймати Північноатлантичний Альянс та громадяни цієї країни – вважає відомий український журналіст Вахтанґ Кіпіані. На думку публіциста, членству цієї кавказької республіки в НАТО не може завадити спротив Росії. Рік тому він заявляв, що Грузія вже готова до членства в НАТО.
Нагадаймо ще історичний факт. 12-го серпня 2008 року, коли поблизу Тбілісі знаходилися російські сили, з ініціативи тодішнього глави Польщі Лєха Качинського на зустріч з президентом Грузії Міхеїлом Саакашвілі прибули президенти Польщі, Литви, Естонії та України і прем’єр-міністр Латвії. Грузини про цей жест підтримки пам’ятають.
Н.Б./IAR