95 років тому – 16 грудня 1922 року – було застрелено Ґабріеля Нарутовича, першого президента відродженої Польщі. Найвищу державну посаду він займав лише п’ять днів. Нарутович загинув у галереї «Захента» від рук націоналіста Еліґіуша Нєвядомського, якого після завершення судового процесу було страчено.
Згідно з Конституцією ІІ Речі Посполитої, президент вибирався на 7-річний термін абсолютною більшістю голосів у Національному Зібранні. Голосування відбулося 9 грудня 1922 року в атмосфері політичного розбрату. Жодна партія не мала в новому Національному Зібранні більшості. Кандидатів було декілька, Ґабріель Нарутович був вибраний у результаті п’ятого голосування завдяки, зокрема, підтримці національних меншостей. Цей вибір був підданий критиці правими колами, у Варшаві відбулися заворушення.
Коли 11 грудня маршал Сейму Мацєй Ратай прийняв присягу нового президента, місця правиці у залі були пустими. На шляху до Сейму сталося декілька інцидентів, карету президента закидали багнюкою та замерзлим снігом, - так про це розповідав вже померлий Тадеуш Ґлівіц, тоді 15-річний свідок подій: «Нарутович був абсолютно спокійним, він сидів у своїй кареті дуже гідно. Чого не можна було сказати про інших. Бо інші, як було видно, радше нервували. Натомість по ньому зовсім не було видно, що він нервував. У нього було кам’яне обличчя, він створював враження людини, що тримала себе в руках, але цей досвід був для нього надзвичайно тяжким».
В архіві Радіо Вільна Європа зберіглася промова, виголошена 1972 року, у 50 річницю смерті Ґабріеля Нарутовича, Казімєжом Саббатом, що згодом став прем’єром та президентом Республіки Польща в екзилі: «Було б непростимою помилкою, коли б еміграція забула першого президента і полишила його беззахисним у руках пропаганди режиму. Жертва Нарутовича не була марною. Народи навчаються колективної мудрості завдяки тяжкому досвідові, що приносить користь наступним поколінням».
Ґабріель Нарутович був професором, визнаним викладачем, а також інженером гідроелектростанцій. У вільній Польщі він був міністром громадських робіт і міністром закордонних справ.
Його вбивця Еліґіуш Нєвядомський, живописець, професор, мистецтвознавець, що мав радикально націоналістичні погляди, переконував, що вбив президента, бо його було вибрано «голосами ворогів польської держави». У ході одноденного процесу Нєвядомський не виразив каяття. Його було засуджено до смертної кари, а черговий президент Станіслав Войцєховський відмовився його помилувати. На світанку 31 січня 1923 року у варшавській Цитаделі вбивцю було розстріляно.
IAR/А.М.