Словниками молодість визначається як період між дитинством і зрілим віком, а Алєксандер Брюкнер пояснює етимологію цього слова, пишучи, що воно походить від кореня, яким позначається м’якість, крихкість, розпливання. І, власне, радше про таку поставу, стан духа, характер молодості сьогодні нам йтиметься, ніж про справи соціологічні або метричні. Почнімо, отже, з невизначеності або нечіткості цього поняття, його невловимості. З одного боку, йдеться про буття поміж, в дорозі, а з іншого – про те, що молодості характерне те, що вона просто минає.
А нашим гостем, з яким ми й говоритимемо сьогодні на цю тему, є професор Роберт Пілат, філософ з Університету кардинала Стефана Вишинського у Варшаві.
- Так, те, що наші межі, які відділяють дитинство від молодості, а потім – молодість від дорослості, нечіткі – це, звісно, правда. Ми повинні проводити певні традиційні межі, визнаючи, що люди з таким або іншим метричним віком вже дорослі, а нижче за нього – ще ні. Така нечіткість, зрештою, з часом змінюється. Здається, що щось таке, як молодість у сенсі підліткового періоду, між дитинством і зрілістю, не мала якогось широкого визнання в минулі епохи. Тоді радше вважали, що і дитинство, і рання молодість є швидкими і по-можливості результативними переходами до дорослого віку. Тому над їхнім автономним характером менше задумувалися. Тобто про те, що вони мають якісь власні риси, що це такі періоди життя, які мають власну динаміку та їм притаманні певні характерні риси людини. А отже є чесноти дитинства і молодості, як зрілості і старості. Тож молодість раптом увірвалася до структури людського життя у його сприйнятті і сьогодні займає відносно багато місця. Це якась кількість років, що мають власну творчість, експресію, емоційність, а також свою власну фізіологію, бо, зрештою, сьогодні ми значно більше знаємо про те, як функціонує молодий організм та які це має наслідки. Молодість, можна сказати, почала існувати.
- Не лише питання фізіології, але й сприйняття особливостей цього періоду – все те, про що ви говорите – швидко було зауважено ринком, хоч би навіть ринком культури: серіали, адресовані до молоді, література, комікси тощо. Після Другої світової війни, і це також важливий історичний контекст, було зауважено ситуацію, в якій молодь просто почала існувати. Адже війна завжди пов’язана з тим, що велика кількість старших, зрілих осіб, котрі беруть у ній участь, гине, через що особливо помітною стає велика група молоді. І тоді, саме тоді з’явилося розуміння, що до молоді треба адресувати не лише науку, не лише те, аби її представники стали зрілими, етично і політично відповідальними людьми, але аби вони як би затрималися на якийсь час у цьому, власне, стані. І це дуже характерна річ. А зараз, як здається, існує дуже сильний наголос на тому, аби як найдовше в цьому стані залишатися.
- Так, комерційні механізми справді використали отой генераційний феномен, коли раптом з’явилася велика кількість молоді і почала артикулювати, якби самостійно домагатися автономії, а отже й специфічних для неї товарів і форм виразу. Все це правда. І тут існує дуже сильний контраст із більш раннім сприйняттям молодості як пропедевтики життя. Мій улюблений Мішель Монтень саме так розглядає молодість, коли в есе про те, що на все свій час, він каже, що існують речі, характерні для молодості, і тоді слід ними займатися, а є теж характерні для зрілого віку. Та саркастично наслідуючи древніх письменників згадує про прагнення самовдосконалення, нових знань, жадання нового досвіду в пізнішому віці. Він каже, що це і є притаманне молодості. А якщо хтось вже зрілий, то хай він радше використовує здобуті знаряддя, а не шліфує їх. Хай краще використовує своє знання і мудрість, а не здобуває, бо на те й була молодість, введення до життя.
- Це дуже незвичний підхід, адже зараз розповсюджене цілковито інакше мислення: якщо хтось, власне, не хоче здобувати нового знання, то ми, звісно, називаємо його скостенілою людиною, але незалежно від віку, а університету ІІІ віку є тут аргументом…
- Ця настільки прекрасна інституція, якою є університети ІІІ віку, в очах Монтеня не мала би ані найменшого сенсу або, принаймні, не викликала би в нього якоїсь особливої поваги. З одного боку, молодість як пропедевтика, звісно, важлива, бо треба підготуватися до життя. Але з іншого боку, тому, власне, така підготовка є тяжкою, визначною і ризикованою – одні ліпше підготуються, інші гірше. Молодість тут розглядали як неповноцінну форму життя. Коли за сто років після Мішеля Монтеня італійський ерудит Чезаре Ріпа збирав різноманітні алегорії, характерні для його часів, до його колекції увійшли, зокрема, зображення молодості. І на такій іконі молодості ми знаходимо юнака в кольорових шатах, що рукою розсипає гроші. З одного боку від нього стоїть пес, з іншого – кінь, що символізують імпульсивність, спонтанність та любов до полювань, яка загалом була символом любові до розваги і розпусти. Натомість, кольоровий одяг символізував те, що молодість віддає перевагу видимостям, тобто радше показуванню себе певним чином, аніж власним істотним рисам. Те, що істотне, вона має лише здобути. Тому нічого дивного, що таке сприйняття молодості як певної пропедевтики, що трималося протягом багатьох століть, становить радше погану точку відліку.
- Але треба сказати, що таке протиставлення молодості і старості, що існує зі стародавніх часів, у такому, власне, контексті, що молодість є втіленням нераціональності, почуттів, волі, а зрілість – розуму, домінувало дуже довго. І навіть романтики, котрі фаворизували молодість, лише приписували отій волі та чутливості позитивне значення як тому, що здатне зруйнувати щось скостеніле і вивести людину до нових сфер, збудувати новий світ.
- Це правда. Вони не змінювали цього образу молодості аж так сильно, а лише змінювали його оцінку. Коли ми читаємо Оду молодості [Міцкєвича – ред.], то знаємо, про що йдеться. Бо це підвищення статусу молодості до певної фундаментальної динаміки життя. Але всі аспекти колишніх поглядів сприймаються тут із сарказмом, з певного роду стриманістю. Отже, молодість справді має в собі – і, мабуть, це завжди підкреслювалося – певного роду розбалансованість. Але ж з іншого боку, така розбалансованість є нашою найважливішою характеристикою, адже вона дає змогу приймати рішення, у ній діє наша воля. Тому, якби ми не були розбалансовані, то як би ми могли цю, власне, владу використовувати і розвинути в собі.
- У нашій культурі ми дуже позитивно думаємо про те, що перебуває в процесі, якщо щось є недовершеним, а отже, коли ми ще маємо якісь можливості відносно нього. А це, власне, є тим, що безпосередньо пов’язане із молодістю. Це можливості, які відкриваються перед молодою людиною, той шлях, яким вона йде…
- Я теж так про це думаю. Коли люди, наприклад, кажуть, що мали невдалу молодість або, що важкі часи забрали у них молодість, що вони втратили молодість – може, також, через власні невдалі рішення – то, власне, що у них було забрано? Чи це була якась автономна власність, пов’язана із молодістю? Так, неначе хтось повернувся з відпустки і сказав, що мав погану відпустку, бо, просто, цей час він провів погано, непродумано, хаотично, без відпочинку? Чи радше вони втратили те, що завдяки молодості могли внести до свого сьогоднішнього життя? Тобто, по суті, молодість була спрямована у майбутнє. І якщо з нею сталося щось погане, то наше майбутнє було порушене. А отже йдеться про мене сьогодні, а не про мене тоді, коли я ще був молодий. І я не маю певності щодо того, котра з цих інтерпретації ближча до істини. Може і та, і друга, а між ними немає якогось суттєвого протиріччя. З цим пов’язано чимало парадоксів, і мені спав на думку ще один: молодість цінна, вона повна скарбів спрямованих у наше майбутнє, наших почуттів, нашої відкритості, нашої волі. А отже, це такі цінності, що ми повинні мати. Та коли їх втрачаємо, то кажемо: ах, пролетіла наша молодість. Але ж молодість повинна пролетіти. Тобто йдеться про те, що ми намагаємося втілити у життя цінності, котрі за своєю природою недовготривалі, якщо вони із молодістю пов’язані…
Dwójka/А.М.