Меси латинського обряду українською мовою отці-домініканці у Варшаві відправляють від червня минулого року – раз на місяць. Спільнотою римо-католиків з України опікується отець Ярослав Кравєц, який є поляком, але знає українську мову, оскільки раніше служив у Києві та Чорткові. Тепер виникла потреба душпастирського служіння українцям, які переїхали жити до Польщі, – розповідає отець Ярослав Кравєц:
– Нас є приблизно 80-90 осіб, різних осіб: є і сім’ї з дітьми, і студенти, і люди, які вже, можна так сказати, похилого віку. Відомо, що їх завжди найменше, тому що еміграція, здебільшого, – це молоді люди. Так само дуже цікавим є те, що це люди майже з цілого терену України: є і римо-католики із західної частини України, з Галичини, з Поділля, є багато з Кам’янець-Подільської дієцезії, з Вінниці, з Києва, але також і зі східних частин країни, з Донецька. І це люди, які з радістю приходять до нас, тому що коли вони приїхали до Варшави, а вони римо-католики, то шукали, так як кажуть, місця, де можуть зустрітися і разом молитися українською мовою.
Подружжя Мулярів з дітьми щоразу приходить на месу українською. Переїхали до Польщі з Хмельницького понад рік тому, – розповідає Галина Муляр:
– Коли життя так склалось, що ми переїхали до Варшави, то я зіштовхнулась з такою проблемою, яка дійсно була для мене важкою: я не могла пережити служби Божої польською мовою так, як переживала її в Україні. І просто спочатку дуже страждала. І коли нам родина повідомила, що є служби українською мовою, то із задоволенням згодилась приїхати, – і ввійшовши до храму, відчула таке тепло, таку любов, які огорнули мене в той момент, я майже всю службу плакала. Бо мені того не вистачало. І Богу дякую за таку можливість. Також мала проблему зі сповіддю, коли не могла посповідатися. То тут я змогла це зробити. І дякую за те, бо насправді, дуже мені важко дається з мовою. Оскільки я тут не можу поки що спілкуватися повноцінно польською мовою. А це мені необхідно: сповідь і причастя. І завдяки цій спільноті, завдяки священикам, які нам служать українською мовою, я це можу зробити.
Чоловік пані Галини Роман Муляр також цінує те, що вони можуть брати участь у месі рідною мовою:
– Хочу подякувати спільноті отців-домініканців, які дають нам можливість переживати службу Божу українською мовою. Тут є сповідь, тут є причастя, тут кожне слово є зрозуміле. Дуже багато українців, які є в Варшаві, приходять на цю службу просто для того, щоб почути Ісуса Христа своєю рідною мовою.
Під час передріздвяного посту відбулись перші триденні реколекції для спільноти, котрі виголосив о. Микола Лучок, домініканець, який служить у Львові. Каже, що від самого початку вболівав за цю справу – меси українською у Варшаві:
– Я навіть на самому початку сказав отцю Ярославу, що якщо будуть адвентові реколекції, то я перший приїду. Тобто навіть ще не було, можливо, в планах реколекцій, але я вже пообіцяв, що приїду, тому що десь в серці я відчував, що це несамовита Божа справа, яка відбувається.
Зі сповідей, з розмов, зі служби Божої видно, що це щось особливе, я би так назвав, своєю рідною мовою молитися чи спілкуватися. Натомість мені здається, що тут є теж певна місія: для чого ми громадимось довкола української меси, українською мовою, якщо кожний собі може бути теж в якійсь парафії, де відбуваються меси польською мовою? Але є щось таке, що якщо ми походимо з однієї країни, то ми теж можемо підтримувати і краще розуміти один одного, бо завжди є щось таке як історична ментальність, як певне взаєморозуміння і взаємодопомога.
о. Микола Лучок і о. Ярослав Кравєц (зліва направо); Фото: Ірина Кондратюк/ УСПР
Отець Микола Лучок ділиться тим, якою побачив новоутворену спільноту при храмі святого Яцека:
– Я з багатьма людьми познайомився, питав їхню історію. Цікавим було те, що більшість людей або майже всі – це глибоко практикуючі люди, з багатолітнім християнським досвідом. Серед них люди, які в Україні були лідерами якихось рухів: чи то харизматичного руху, чи «Домашньої Церкви». І тому я побачив, що це дуже зрілі люди. Теж таке відчуття зрілої спільноти, які знають, що приходять на літургію, щоби не тільки виконати свій певний обов’язок, але щоби бути у взаєминах з Ісусом. Тому, мені здається, ця спільнота може теж так розростись, що вони не тільки один раз на місяць матимуть месу українською, але теж і протягом місяця, можливо, започаткують якусь групу: чи то молитовну – адорацію, чи біблійну. Тобто я бачу, що ця група є такою, яка, скоріш за все, розвиватиметься, не стоятиме на місці.
Душпастир спільноти отець Ярослав Кравєц розповідає, що постійно старається запрошувати у гості священиків з України:
– Вдалося також зробити презентацію книжки отця Миколи Лучка, яку видало українською мовою видавництво домініканців з Києва «Кайрос». Це книжка «У пошуках Істини», в якій є дуже мудрі речі про духовне життя. Сьогодні є з нами отець Маріуш Кравєц, який є паулістом, це згромадження Римо-Католицької Церкви («Товариство Святого Павла» – прим. ред.), котре має у Львові видавництво. Також він привіз з собою трохи україномовної духовної літератури. Це дуже важливо, щоб люди, які зараз є в Польщі, мали доступ також до Слова. Особливо це важливо для нас, домініканців. Ми є орденом в Католицькій Церкві, який дуже цінує Слово. Це Слово, яке ми проголошуємо під час меси, під час реколекцій, але теж це Слово, яке є записане в книжках, в часописах. І я дуже радий, що ці книжки, духовна література з України також є доступна для нас. Ми також створили таку маленьку бібліотеку, де є трохи україномовних книжок про життя, про релігію, про віру, про Святе Письмо, про різні сімейні проблеми. Це також якась допомога для людей.
У планах є наступні реколекції, наступні зустрічі, пов’язані з презентацією книжок про домініканців і не тільки. Тобто багато чого ще буде перед нами.
Традиційними стали й спільні чаювання, – говорить отець Ярослав Кравєц:
– Такою важливою частиною нашого буття разом є зустрічі, які відбуваються завжди після меси. Більш ніж половина людей ще залишається і ми разом п’ємо чай, але, передусім, маємо можливість просто так поспілкуватися, пізнати один одного.
До нас приходять різні люди: є й родини, є й люди, які тут самі. І думаю, що однією з причин, чому вони сюди приходять, є те, що людина завжди хоче знайти когось, з ким може порозмовляти, тому що на еміграції дуже суттєва проблема – це самотність, яка, так думаю, не чужа для емігрантів з України, які є зараз в Польщі.
Звісно, маємо різні потреби: і людські, і духовні потреби. Але те, що нас єднає, я переконаний, це є віра і бажання того, щоб молитися, може, не виключно, але від часу до часу своєю мовою.
Створено також хор, спів якого можна почути на месах. Яна Кротович, яка походить з Шепетівки Хмельницької області та живе у Варшаві вже п’ять років, коли почула про можливість співати в українському хорі та допомагати молитися іншим, одразу долучилася:
– З боку учасника хору, можу також сказати, що дуже радію, бо ми всі зібрані з різних куточків України. І ми так збагачуємося досвідом і ріднимося. Зараз всі ці люди мені такі близькі та рідні. Бачу відчутний розвиток: і в кількості людей, і в якості прихожан. Віра міцніє, віра зростає, і класно, що люди долучаються. Було б добре, щоб кожен один одному ще переказував-переказував. Маю надію, що ми ще будемо розвиватись, і нас буде більше, міцнітимемо.
Нагадаємо, римо-католицькі меси українською мовою відбуваються кожної першої неділі місяця о 13.30 у храмі святого Яцека у Варшаві.
Детальну інформацію про кожну месу можна знайти на сторінці у Facebook: «Меси українською мовою у Варшаві» https://www.facebook.com/groups/652854081728016/?epa=SEARCH_BOX
Ірина Кондратюк