Під час офіційного візиту до Казахстану президент Польщі Анджей Дуда зустрівся з місцевими поляками. Очільник держави запевнив Полонію – ми робимо все можливе, щоб спростити процес репатріації, тобто повернення додому. У своєму зверненні до місцевих поляків президент подякував за культивування польської мови та культури.
- Я вам дуже вдячний за те, що ви культивуєте польську культуру, мову. З моєї точки зору, це найважливіша справа – батьки висилають своїх дітей до недільних шкіл, щоб вони вивчали свою рідну мову. Такі школи чи мовні курси діють теж при парохіях. Я вам глибоко вдячний, що дбаєте про цей аспект, що вам – коротко кажучи – хочеться це робити. Адже часом треба до цього місця, до школи чи парохії, доїхати, подолати якісь перешкоди. Я вам дуже вдячний за те, що польська традиція не забута, що сім’ї культивують і звичаї, і польську мову, тобто все, що вкладається у поняття «бути поляком».
Анджей Дуда нагадав про те, як поляки потрапили до Казахстану – їх було вислано за часів Радянського Союзу, вони сюди приїхали у нелюдських умовах, – наголосив польський президент. Але додав, що нащадки виселенців вважають Казахстан своєю батьківщиною, оскільки їхні діди, батьки і вони самі зустрілися з доброзичливістю мешканців цієї країни:
- Тому ви тут залишилися – ви мали таке відчуття, що хоча це чужа земля, але вона є для вас доброзичливою. Тому що це земля доброзичливих людей.
Під час своєї зустрічі з казахською Полонією Анджей Дуда відзначив нагородами трьох діячів – священика Станіслава Марію Хоїнку, Олега Червінського та Владіміра Аберміта. Від імені усіх нагороджених виступив Олег Червінський, керівник Центру польської культури «Więź» з Алмати. Він наголосив, що місцевим полякам вдалося зберегти польську традицію та мову незважаючи на те, що сталінська система, яка їх депортувала, розраховувала, а навіть була впевнена, що польськість загине:
- Мої дідусь та бабуся, Емануель та Аделя Осковські в одну ніч були змушені виїхати зі своїх родинних земель тільки тому, що вони були поляками. Сталінська система, яка їх депортувала в далекі казахські степи, дуже розраховувавла на те, що відстань від батьківщини, ці тисячі кілометрів змусять їх забути, ким вони є. Але цього не сталося. Я стою тут, перед вами, і представляю третє покоління депортованих. І хочу виразно та голосно це сказати – не вдалося!
Однак чимало поляків у Казахстані не розмовляють польською мово, нащодень користуються російською мовою, – говорить Станіслав Камінський, вчитель польської мови, котрий працює у школі в Ясній Поляні:
- Знання польської мови серед місцевих поляків є обмежене. І це дуже лагідно сказано. Мушу сказати, що на практиці, ніхто тут не розмовляє польською мовою, – за винятком тих, хто має постійний контакт з Польщею, їздить туди на різноманітні семінари, або таких сімей, котрі послідовно з діда-прадіда спілкуються вдома польською. Але загальний висновок – досить сумний, що польська мова насправді тут зникає.
Станіслав Камінський викладає польську мову та культуру в одній із суботніх польських шкіл. Каже, що коли говорити про дидактичний матеріал – із цим проблем радше немає:
- Із підручниками, дидактичним матеріалом справи виглядають непогано. Я маю достатньо підручників, різноманітних вчительських матеріалів. Центр розвитку польської освіти за кордоном, який мене сюди направив, дбає про те, щоб польські школи або осередки, в яких навчають польській мові, були добре підготовлені, мали ґрунтовну дидактичну допомогу. Підручників та книжок нам не бракує. Натомість гірше справи виглядають, коли говорити про лаптопи, комп’ютери чи доступ до Інтернету.
Валерій Поплавський, котрий керує польським центром у селі Азат, у свою чергу зауважує, що незнання польської мови становить неабияку проблему у репатріації поляків з Казахстану до Польщі. Крім мовної, існує ще ряд інших перешкод:
- Вони хочуть виїхати, але вони не впевнені, що їм вдасться знайти у Польщі житло. Адже тут ми маємо все – і помешкання, і працю. Натомість коли запитаєте молодих поляків – вони вам скажуть, що дуже хочуть виїхати до Польщі, назавжди. Моя донька мешкає у Варшаві, вона вийшла заміж за поляка і тепер має троє дітей, а в мене – троє внуків. Але мушу сказати, що нам, полякам з Казахстану, дуже складно отримати Карту поляка. Наприклад, моїх дідуся та бабусю депортовано сюди у 1936 році, вони не могли розмовляти польською мовою – була на це заборона. Але останні 10–15 років ми вже маємо таку можливість. До нас приїжджають вчителі польської мови, відкрилися суботні польські школи. На жаль, не кожен має таку можливість, щоб ходити до цих шкіл. В цьому вся проблема – ми втралили мову, і через це не виїжджаємо до Польщі. Бо якби люди знали свою мову – то всі би поїхали до Польщі. А якщо ти не знаєш мову – то до тебе не ставляться як до свого. Я знаю, що кажу, бо бував у Польщі – щось погано скажеш, то одразу всі сміються.
Алєксандер Суховєцький, голова Союзу поляків з Акмолінської області, каже, що навіть люди, які знають польську мову, можуть мати клопоти з переїздом до Польщі:
- Найбільша проблема, з якою ми зараз зустрічаємося – це те, що люди, які хочуть скласти документи на репатріацію, цього зробити не можуть, оскільки навіть немає вільних термінів у консульстві, щоб принести заяву та потрібні документи. Оскільки в Астані немає достатньо консулів, то черги – величезні.
За словами Алєксандера Суховєцького, останнім часом зросло зацікавлення можливістю репатріації до Польщі:
- Так, я помічаю дуже велике зацікавлення. До нас звертається щораз більше людей на консультації, питають про те, як скористатися програмою репатріації до Польщі. Частина з цих людей вже раніше, тобто кілька років тому, склала заяву та документи, потрібні для репатріації, але оскільки тоді взагалі ці справи не просувалися, то вони просто розчарувалися цим. Натомість тепер, коли польський уряд знову підняв цю тему, то зацікавлення зросло, люди відчули надію, що все-таки вдасться скористатися репатріацією.
Як Польща може допомогти тим полякам, котрі вирішають залишитися у Казахстані?
- Для цих людей Польща завжди залишатиметься батьківщиною. Але своє майбутнє вони бачать у Казахстані. Чим можна допомогти таким людям? Передусім тим, щоб вони могли безперешкодно вивчати польську мову, дізнаватися про польську історію та культуру. Варто допомагати в підготовці кадрів, які згодом будуть навчати місцевих поляків, а точніше – вже їхніх нащадків. Варто теж допомагати польським дітям та молоді підтримувати контакт із землею предків – завдяки участі у літніх таборах, різноманітних мовних курсах тощо. Адже якщо діти ніколи не були у Польщі, не знають цієї країни, то насправді їм важко розповісти і пояснити, наскільки прекрасною є Польща.
Зустріч польської діспори з президентом Польщі Анджеєм Дудою завершилася концертом пісень польською, казахською та російською мовами. Як каже Лідія Серватинська, котра виконала одну з пісень «Земля Казахстану», поляки пам’ятають про те, як їх приймали казахи:
- У цій пісні розповідається про те, що коли поляків та німців сюди депортували, вони нічого із собою не мали. Казахи дивилися на них і кидали їм щось, що виглядало як біле каміння. Виселенці були шоковані тим, що побачили – мало того, що їх вигнали з рідної землі, то ще ці люди так їх принижують... Але потім вони зрозуміли, що це казахський білий сир, який називається курт. І саме цей сир допоміг їм вижити.
За різними даними, у Казахстані мешкає від 30 до 35 тисяч етнічних поляків.
Запрошуємо послухати звуковий файл передачі
Polskie Radio 24/Яна Стемпнєвич