Данці розпропагували моду на «хюґґе» (hygge)- мистецтво бути щасливим щодня. Слово «хюґґе» у перекладі означає «добре самопочуття». Але це філософія, яка прославляє спокій - як на роботі, так в сімейному житті. А поляки мають своє «хюґґе»? Вміють радіти дрібним позитивам? Почувають себе щасливими? І як виглядає таке «щоденне» щастя по-польськи? Про це запитаю соціолога культури професор Малґожату Яцино з Варшавського університету і Даніеля Ліса, співатора книжки «Якось воно буде - щастя по-польськи».
Спочатку я б хотіла запитати про вашу книжку. Як взагалі з’явилася ідея, щоб дослідити польське щастя?
Даніель Ліс: Все почалося від посту Беати Хомонтовської (журналістки та письменниці – ред.) на Фейсбуку, котра, вражена величезною популярністю у Польщі книжок про данське «хюґґе», почала задумуватися – чому поляки не говорять про свою власну філософію життя? Паралельно з нею над цим питанням почали задумуватися чотири особи – вони потім стали спіавторами книжки «Якось воно буде - щастя по-польськи». Я читав опрацювання про «хюгге», це все було дуже цікаво, але кожного разу я мав таке враження, що це історія не про нас, поляків. Поляки мають інший темперамент, ніж данці, та інше історичне підґрунтя. І ми почали замислюватися – що робить поляків щасливими.
А взагалі – як виміряти щастя?
Даніель Ліс: Досить специфічними є результати дослідження, проведеного колись у США і у Польщі. Американських студентів запитували кожного дня як вони сьогодні почуваються. І кожного дня вони відповідали, що «краще, ніж зазвичай». Отже, виявляється, що американські студенти зазвичай почуваються «краще, ніж зазвичай». Про це саме дослідники запитали польських студентів. Виявилося, що польські студенти почуваються «гірше, ніж зазвичай». Отже, в цьому простому дослідженні бачимо один з притаманних польській культурі елементів – нарікання.
«Якщо я трохи понарікаю – то почуваюся набагато ліпше» - цитата з книжки «Якось воно буде - щастя по-польськи». Отже, можна сказати, що нарікання є однією зі складових польського – якщо не щастя, то доброго самопочуття?
Малґожата Яцино: Така безпосередня вербалізація того, що відчуваєш, розмова про себе самого, свій емоційний стан і так далі – це сприймається як щось справжнє, невдаване, непідвладне якимось ритуалам і церемоніям. Мені здається, що анекдот, який зараз розповім, чудово передає двозначність таких ситуацій. Пам’ятаю, коли відбувався Чемпіонат Європи з футболу Євро 2012, британців запитали, що їм найбільше подобається у Польщі і що їх розчарувало в цій країні. Британці відповіли, що їм найбільше сподобалося те, що поляки мають таких самих котів, як британці, а що їх розчарувало? Те, що поляки мають таких самих котів. Думаю, що це елемент дуже розповсюдженої риторики переваги негативних оцінок над позитивними.
У цій книжці «Якось воно буде - щастя по-польськи» є таке твердження, що щастя по-польськи означає бути щасливим наперекір різним модам, авторитетам, життєвим негараздам. Щастя для поляків – це передусім сім’я, духовний спокій, але теж – саркастине почуття гумору, яке рятує поляків у багатьох ситуаціях, і «уланська» фантазія. Звідки взялося це відчуття «наперекір»?
Даніель Ліс: «Наперекір» з’явилося тому, що у соціологічних дослідженнях, які ведуться від початку 90-х років, поляки послідовно вважають, що геополітична ситуація у Польщі та у світі погіршується. У масштабі макро ми – песимісти. Але вже коли нас питають про особисте життя і ситуацію мікро, тобто ситуацію нашу і нашої сім’ї, то відповіді – оптимістичні, рівень життя поляків щораз кращий. Наприклад, результати «Суспільного діагнозу» 2015 року – понад 83 % поляків задоволені своїм життям. Ми, автори книжки, почали задумуватися – як це можливо, що в той самий час, коли справи у Польщі та світі йдуть погано, ми можемо бути задоволені своєю ситуацією? Отже, виходить, ми щасливі наперекір. А польська культура нарікання – це один з найцікавіших феноменів. Нарікають усі народи, і під цим кутом ми не вирізняємося. Але у Польщі нарікання має специфічну функцію (на неї звертає увагу, наприклад, професор Войцішке) – зав’язування контакту. Ось такий приклад. Їдемо у ліфті з незнайомою людиною. І щоб якось до неї заговорити ми найчастіше починаємо нарікати на погоду.
Наскільки важливою для поляків є духовна сфера життя? Чи релігія займає важливе місце в їхньому житті?
Малґожата Яцино: Без сумніву. Теза про секуляризацію – застаріла. Сьогодні соціологи звертають увагу на те, що змінюються форми релігійності. Багато дій, які ми починаємо в житті, рішень, які приймаємо, на них має вплив релігійна аргументація. Ми думаємо про себе не тільки в таких категоріях, як стати більш самостійним суб’єктом, але теж – як реалізувати себе в духовному сенсі. Дуже важливо, щоб ми як суспільство, не оцінювали різних форм релігійної участі. Ми з великим захопленням дивимося у бік буддизму, релігійних практик. Тим часом, також у Польщі ми можемо духовно реалізувати у прерізні способи. Варто про це пам’ятати.
Даніель Ліс: Часто у дослідженнях з’являється такий вислів, що хтось «віруючий, але не практикуючий», або теж є інші відповіді – «відмежовуюся від Церки як інституції, але не вважаю себе атеїстом». Це дуже притаманне Польщі. Якщо на Заході щораз частішими стають ситуації, коли приміщення церков адаптуються під кав’ярні, бібліотеки або інші будинки громадського використання, то у Польщі таку ситуацію уявити практично неможливо.
Ще один висновок, який випливає з книжки «Якось воно буде – щастя по-польськи», - що поляки мають вмонтовану віру, що з усіма негараздами і складними ситуаціями «якось впораємося». І цю віру можна описати «якось воно буде».
Polskie Radio24/Яна Стемпнєвич