30 травня у Польщі відзначається День прийомних сімей. З цієї нагоди поговоримо про ситуацію прийомних сімей. В нашій студії гість – Маґдалєна Токарська з Організації SOS Дитячі села. У Польщі на прийомні сім’ї чекає 19 тисяч дітей. Тобто, можна сказати, що існує дефіцит таких сімей.
- І ми теж постійно шукаємо таких сімей SOS, котрі захочуть взяти під свою опіку дітей, котрі на це чекають.
19 тисяч – це багато чи мало в контексті, скажімо, середньостатистичних даних в Європейському Союзі?
- Мені трішки важко порівняти з євросоюзними даними. У польській перспективі це, без сумніву, дуже багато. Адже 19 тисяч – це ж невеличке містечко.
Хто може стати прийомними батьками? Які умови потрібно виконати?
- На наш погляд, ці вимоги – дуже прості. Найважливіше – мати бажання стати прийомними батьками. Звісно, наші SOS родини мають теж формальні вимоги. По-перше, мінімум - середня освіта, треба пройти теж педагогічно-психологічні курси. Звісно, ми допомогаємо знайти такий курс, який підготує людину до ролі прийомного батька чи матері. Набір кандидатів триває в середньому рік. Цей рік ми даємо і собі, і самими кандидатам на прийомних батьків – щоб вони подумали, чи справді хочуть виконувати таку роль.
Тому що краще відмовитися раніше, ніж вже коли буде запізно.
- Так. Це повинно бути добре продумане рішення. Ми намагаємося розвіювати сумніви наших кандидатів, вони теж відвідують SOS села, придивляються – як виглядає життя та опіка над дітьми. Впродовж процесу набору здійснюємо три візити. Причому третій візит – найдовший. Він триває три місяці, і його можна назвати стажем.
Хто до вас приходить найчастіше? Якого типу люди вирішують стати прийомними батьками?
- Перед тим, як прийти до вашої передачі, я проаналізувала заяви, які ми отримали. Якщо торік ми мали більше заяв від жінок, то цього року статевий розподіл виглядає 60% жінки і 40% - чоловіки. Дуже часто стати прийомною сім’єю хочуть подружжя.
А як ви заохочуєте потенційних прийомних батьків?
- Ми не маємо якихось надзвичайних мотиваційних систем, тому, певно, ми не є привбливими для усіх. Але ми шукаємо людей, яким близька наша ідея, тобто допомога іншому. До нас часто приходять кандидати, котрі мають власних дітей, ці діти вже дорослі, і подружжя хотіло б допомогти у вихованні наступних діток. Зарплата прийомних батьків – це середня статистична, тобто 4635 злотих, понад тисячу євро.
Ви сказали, що бажання стати прийомним батьком або мамою – це найголовніша умова. А коли вже вона буде виконана, коли людина прийме остаточне рішення про те, що хоче бути прийомним батьком або прийомною мамою і виховувати дітей, тоді, певно починається процес виконання формальних вимог.
- Увесь процес набору складається з кількох етапів. Перший – це коротка телефонна розмова. Потім кандидат заповнює анкету. Згодом відбувається зустріч в нашому офісі. Черговий етап – це психологічні тести, які повинен пройти кандидат або кандидатка. На цьому етапі люди відвідують дитячі села, можуть тут зупинитися на день-два. Третій етап – це волонтаріати до тижня, тобто кандидати живуть у дитячих селах і активно включаються в їхнє життя. Потім вони знову зустрічаються з нами і ми розмовляємо про те, чи рішення бути прийомними батьками залишається в силі, чи вони мають якісь сумніви тощо... Третій етап завершується тримісячним стажем. Під час цього стажу ми опрацьовуємо анкету кандидата, з оцінкою його діяльності у дитячих селах.
Після цього процесу набору кандидат стає прийомним батьком або приймною мамою... У нас на зв’язку – Віолетта Лєвандовська, прийомна мама з Дитячого села у місті Сєдльце.
- Я працюю в SOS дитячому селі вже шість років, і виховую семеро дітей від семи до п’ятнадцяти років. Сім років тому вони були ще зовсім маленькими. А тепер найстарший син вчиться в гімназії, а наймолодший – у першому класі початкової школи.
ЩО Вас схилило до того, аби стати прийомною мамою?
- Я завжди працювала з дітьми. Я працювала у соціальному осередку для дітей з порушеннями розвитку. І тоді, пам’ятаю, мій колега приніс мені летючку з інформацією про такі дитячі села... Він сказав: Це щось для тебе, бо ти любиш дітей, любиш допомагати... Я задумалася... Перешкодою була відстань від мого рідного міста. Але та летючка не давала мені спокою. Тому, коли після роботи я повернулася до дому, то поклала на підлозі карту Польщі, подивилася де є місто Сєдльце, де моє родинне місто Бидґощ... І почала зважувати всі за і проти. Я маю теж біологічну доню, яка тепер склала іспит на атестат зрілості. Тоді вона завершувала шостий клас початкової школи і готувалася до вступу до гімназії. Тому я подумала, що коли вводити зміни до її життя, то саме тоді, коли дівчинка змінює школу. Я запитала доню, що вона думає про цю ідею, щоб я стала прийомною мамою. Вона відповіла, що треба би побачити як все виглядає. Ми поїхали, і їі там так сподобалося, що запитала директора дитячого села, чи зможе привезти із собою свого кота. Директор погодився і все – моя доня могла їхати до Сєдльц. І дітки, яких я взяла на виховання, стали молодшими братами і сестрами моєї доні.
А Ви не мали вагань такого типу – впораюся чи не впораюся? Адже Під опіку треба було взяти досить багато дітей, які мали поганий житєвий старт...
- Ні, я цього не боялася, тому що вже мала досвід праці з дітьми. В осередку соціальної допомоги опікувалася десятьма діточками. Звісно, це не була праця 24 години на добу, а вісім годин, але треба було самому давати раду. Тому в мене не було сумнівів впораюся чи ні. Я боялася, що діти можуть мене не прийняти, що не будуть довіряти тощо... Мені дуже залежало на тому, щоб діти почувалися зі мною безпечно і впенено. Щоб вони відчували, що їх люблять і поважають. Це надзвичайно важливо.
PR24/Яна Стемпнєвич