Цього року відзначається 80-та річниця Громадянської війни в Іспанії, яка вибухнула 18 липня 1936 року і була одним із найбільших конфліктів міжвоєнного періоду. Війна тривала майже три роки і закінчилася 1 квітня 1939 року перемогою так званих національних сил, поточно званих франкістами. В іспанський конфлікт були залучені великі тоталітарні держави. Іспанію Франко підтримувала Італія Муссоліні та Німеччина Гітлера, а Республіканську Іспанію Радянський Союз Сталіна.
В цій історичній рубриці ми поговоримо про радянське втручання в Іспанську громадянську війну, а нашим співрозмовником є професор Павел Скібінський з Інституту історії Варшавського університету.
Професор Павел Скібінський
Фото: PR24/JW
Назар Олійник: Пане професоре, до вибуху громадянської війни Іспанія не перебувала в сфері зацікавлення Радянського Союзу. Які цілі ставив перед собою Сталін, включаючись в іспанську громадянську війну?
Павел Скібінський: Участь Радянського Союзу в громадянській війні в Іспанії є доволі складною проблемою. По-перше це військова участь, яка має різні аспекти. Скажімо, це участь командного складу, поставки військової техніки і матеріалів, а окрім того мобілізація і участь у війні добровольчих підрозділів, інтербригад, що по суті здійснюється за гроші Радянського Союзу. По-друге, це всестороннє політико-мілітарне зацікавлення іспанським конфліктом.
Натомість фактом залишається, що раптове зацікавлення Радянського Союзу, а конкретніше особисто Сталіна, датується навіть не початком війни, а відбувається трохи згодом, у вересні-жовтні 1936-го року. Це, ймовірно, зумовлено бажанням опанувати Піренейський півострів, встановлюючи владу комуністів. Варто, однак, звернути увагу на те, що СРСР теж реалізував певні суміжні цілі. Однією з них було опанування золотих резеврів Іспанії. Росія до сьогоднішнього дня розпоряджається цим золотом і не хоче розмовляти стосовно походження цих фондів, а свого часу, якщо я не помиляюся, вони становили приблизно 1/6 золотих запасів СРСР.
Другим суміжним аспектом був вишкіл керівного складу, бо немає сумніву, що війна в Іспанії була випробовувальним полігоном для мілітарних стратегій СРСР, що певною мірою змарнувалося у зв’язку з «великою чисткою» кінця 30-тих років. Хочу звернути увагу на те, що радянські громадяни, котрі брали безпосередню участь в іспанській громадянській війні, в переважній більшості своїй були кадровими армійськими офіцерами та офіцерами органів безпеки.
Н.О: Вступ Радянського Союзу в іспанську громадянську війну відбувається у ключовий її момент, яким була битва за Мадрид. Чи Іспанська республіка вистояла б без радянської допомоги восени 1936 року?
П.С: Безумовно, що ні, бо по суті Іспанська республіка не мала армії і військового спорядження. Республіканці в перші дні конфлікту здійснили просто-таки акт самогубства, коли оголосили звільнення всієї інституційної структури армії, частина якої залишилася вірною Республіці. Республіка розпустила армію і зробила ставку на партійні загони, які, на її думку, були більш ідеологічно готовими до боротьби. Тому без втручання радянського чинника, просто, не було б можливим протриматися в ті місяці на початку конфлікту, коли національні сили, тобто франкісти, мали рішучу тактичну перевагу. Іншими словами, франкісти завдяки наявності регулярних армійських підрозділів досить оперативно реалізовували наступальну стратегію. Натомість завдяки радянським офіцерським кадрам вдалося створити регулярну республіканську армію.
Ще одним із аспектів радянської присутності в цій війні є введення в дію цілої пропагандистської машини Комінтерну, організації, яка об’єднувала компартії різних країн. Це була потужна машина дезінформації, щупальця якої охоплювали цілий світ. Адже комуністичні партії діяли легальним чи нелегальним чином майже по цілому світі, а значна частина міжвоєнної інтелектуальної еліти була інтелектуально чи фінансово залежною від Комінтерну. І те, що люди з Комінтерну зробили з «Гернікою» Пабло Пікассо, є ідеальним прикладом цілеспрямованої маніпуляції цього конфлікту.
Н.О: Хотілося б заторкнути малознаний аспект радянського втручання в Іспанії, а саме діяльність радянських органів безпеки, передовсім НКВС на терені Іспанії. Зокрема, йдеться про групу Алєксандра Орлова, яка, серед іншого, брала участь у репресіях проти троцькістської партії ПОУМ і вбила її лідера, Андреу Ніна.
П.С: Пам’ятаймо, що це не було єдиним завданням, яке виконала група офіцерів НКВС, котра діяла в той час в Іспанії. Вони виконали завдання створення, на зразок НКВС, політичної поліції на службі республіканців. Ця політична поліція була перш за все згрупованою в так званій Службі військової інформації (іспанська абревіатура SIM) котра була повністю залежною від Комуністичної партії Іспанії. Ця спецслужба мала свої в’язниці, свої катівні, на зразок тих, що існували в СРСР. І однією з груп жертв, можливо, найбільш відомою, але не найчисленнішою були поумівці, тобто діячі Робітничної партії марксистської єдності (іспанська абревіатура POUM). Це була компартія, альтернативна стосовно промосковської Комуністичної партії Іспанії. Існує ціла дискусія, чи це невелике угрупування було троцькістським, чи ні, але в її рамках існувало троцькістське крило, що швидше за все й стало причиною ліквідації цієї партії НКВС.
У той же час SIM, керований офіцерами НКВС, використовувався для інших завдань: боротьба з Католицькою церквою та політичними й ідеологічними ворогами, зокрема, це ліквідація анархістів. По суті, починаючи з 1937 року, не було жодної вагомої справи, за яку б не бралася ця республіканська спецслужба, на пряму залежна від НКВС. Безсумнівно, відповідальність за злочини, здійснені іспанськими комуністами, частково несе також Сталін та його співробітники з Комінтерну.
Н.О: Варто зазначити, що згодом терор і репресії теж торкнулися тих, хто сам їх здійснював. Частина співробітників НКВС та радянських військових радників після повернення з Іспанії була ліквідована сталінським режимом.
П.С: По-перше – варто сказати, що в кожному більшому збройному конфлікті за участі більшовиків постійно відбувалися внутрішні чистки (внутрішні перманентні чистки). Недавно опубліковані у Польщі спогади одного чеського комуніста єврейського походження, котрий після війни був тісно пов’язаний з троцькістським рухом, свідчать про те, що ці чистки були перманентними. Жертви чисток вписувалися до фронтових втрат, і важко оцінити, хто був знищений, так би мовити, своїми, а хто насправді загинув на фронті. Цей апарат, так би мовити, внутрішніх репресій опирався головним чином на НКВС. Натомість, справді, після рішення Радянського Союзу про припинення надання офіційної підтримки Республіканській Іспанії, НКВС провело чистку, перш за все, серед військових. Головна хвиля репресій наступила у зв’язку з так званою «великою чисткою» Червоної армії, яка значною мірою торкнулася кадрів, підготовлених в Іспанії. Чистка теж торкнулася деяких співробітників НКВС. Натомість, усі ці елементи перепліталися і ми маємо справу з одним великим котлом насильства та переслідувань, які найкраще показують, що Іспанська республіка була творінням залежним від більшовиків, тобто всі ті жахіття, що відбувалися в Радянському Союзі часів Сталіна, відбувалися і в Іспанській республіці.
Н.О: Як Радянський Союз представляв свою участь в громадянській війні в Іспанії? Чи цей факт приховувався?
П.С: Поза сумнівом, Радянський Союз цього не приховував. Радянський Союз не хвалився масштабами заангажування, але не приховував своєї позиції та підтримки республіканців. Більше того, протягом багатьох місяців цієї війни СРСР твердив, що всіма силами підтримує Іспанську республіку, що, звісно, було неправдою. Тобто, Іспанська республіка сподівалася значно більшого, ніж давав Радянський Союз. Сталін використовував цей пропагандистський міф для мобілізації прорадянської думки у Західній Європі, бо це не є так, що лише Іспанська республіка користала з плюсів цієї угоди з Москвою. Навпаки – значно більше плюсів припало Сталіну. Він отримав гроші, за які, по суті, не надав озброєння. Близько 90% золотозапасів Іспанії опинилося на території Радянського Союзу і вони до сьогоднішнього дня знаходяться в російській скарбниці. Формально це був завдаток за озброєння. Проте, попри серйозні військові поставки республіканцям, Москва не змогла надати такої кількості озброєння, яке би покрило вартість іспанського золота. Другим аспектом є те, що навіть радянські агенти визнавали, що принаймні з середини 1937 року Сталін не був зацікавлений у повноцінному заангажуванні в іспанську війну. Тобто, після 10-місячного стовідсоткового заангажування, відбувається поступове витишування радянської участі у громадянській війні в Іспанії.
Запрошуємо прослухати звуковий файл!
Назар Олійник