Logo Polskiego Radia
Print

Новітня історія та українські вчителі у Польщі

PR dla Zagranicy
Anton Marchynskyi 22.07.2016 17:40
  • Zytomyr.mp3
Розмовляємо з Вікторією Зубаревою, вчителем польської мови з Житомира
ipn.gov.pl

Вже вдесяте польський Інститут національної пам’яті у рамках програми для польської діаспори – полонії – організував Полонійні зустрічі з новітньою історією. Захід тривав з 3 до 15 липня неподалік Варшави.

Лекції та семінари, що мали місце під час зустрічей, призначалися передусім вчителям польської мови та історії, що мешкають і працюють поза кордонами Польщі. Цьогорічною темою стала, зокрема, Польська підпільна держава і боротьба з комуністичною системою.

Однією з гостей заходу була Вікторія Зубарева з Житомира, вчитель польської мови та керівник польського дитячого лялькового театру «Modern Pol» при Житомирському обласному осередку Об’єднання поляків в Україні. З нею ми порозмовляли про життя польської спільноти в цьому українському місті.

- Я так розумію, що Ви, мабуть, одна з наймолодших учасниць зустрічей полонії з новітньою історією?

- Я тут вже вп’яте і це дуже цінний досвід для мене, адже я потребую знання про новітню історію. На жаль, в Україні немає таких видавництв, котрі представляють правдиву історію про Польщу. Тому ми дуже дякуємо за допомогу з боку Інституту національної пам’яті у вигляді книжок, дисків та дидактичних матеріалів для дітей і молоді. І, власне, свої спектаклі для дітей з польського дитячого лялькового театру «Modern Pol» я можу ставити спираючись на матеріали, котрі щороку отримую тут.

- А що для вас важливіше: чи, власне, такі книги, публікації, лекції, чи, однак, безпосередня зустріч з історією, тобто відвідування місць, що пов’язані з нашим досить складним минулим?

- Найважливішим для мене є, однак, те, аби побачити Польщу, а також місця, пов’язані з пам’яттю. Наприклад, мене дуже зворушили дуби пам’яті, присвячені авіакатастрофі під Смоленськом. А також Треблінка, оскільки будучи вчителькою польської мови я знаю про долю Януша Корчака, що відмовився покинути там дітей і разом з ними пішов до газової камери попри те, що мав можливість втекти. Такий особистий контакт з історією для мене дуже важливий, бо коли у вересні я повернуся в Житомир, аби вести зайняття з польської мови, то зможу показати свої фотографії. А діти завжди чекають на мої уроки історії, коли бачать, що я також була в таких місцях. Мені пощастило відвідати Катинь біля Смоленська, П’ятихатки недалеко від Харкова, де також є катинський цвинтар. Сюди приїхала пані, що мешкає у Старобільську. І, скажу щиро, що це також дуже важливе для мене місце, котре хочу відвідати.

- А що привело вас до такої тематики?

- Загалом, якщо йдеться про мій інтерес до новітньої історії, то він з’явився досить нещодавно, бо раніше ніхто в родині мені про неї не розповідав. Справді, в мене вдома згадували про репресії, голод, депортації. Але передусім я чула про це лише від своєї прапрабабці. А так я ширше нічого не знала про це. І коли вперше я приїхала сюди п’ять років тому, то полюбила історію. Адже нічого не знала ані про Катинь, ані про Волинь. Але після цих поїздок та організації свого власного проекту в Житомирі я й сама зацікавилась такою тематикою, і заохотила своїх учнів, аби вони почали вивчати історію свого регіону. Так, наприклад, ми маємо свідка історії. Це пан Францішек Бжезицький, що перебував у Майданку, Ґросс-Розен, радянських концтаборах. Ми співпрацюємо з ним і дуже багато наших проектів розповідає про захист ним католицької церкви або про тортури, які він пережив, чи про переслідування поляків. У цьому році ми мали програму обміну з учнями люблінської школи, а при цій нагоді поїхали з дітьми до Майданку, де побачили фотографію нашого свідка у віці 19 років. Нам цю фотографію він показував у Житомирі.

- Наскільки великі ці класи та скільки років мають ваші учні?

- Польський дитячий ляльковий театр «Modern Pol» нараховує близько 40 учнів. Але загалом я викладаю близько 300 учням у віці від 3 до 18 років. Також у мене є групи польської молоді. У Житомирі поляків багато. Ну а також навчаю батьків. Мій найстарший учень має 70 років, і він також цікавиться як подіями у Катині, так і на Волині. Звісно, це непрості теми. Але треба вивчати історію, що спирається на факти, має джерела. Отже, завжди на наших заняттях ми звертаємось до таких джерел і обговорюємо всі ці події на основі документів.

- Які приклади ви можете навести?

- Протягом року ми організовуємо такі проекти, як, наприклад, «Розповім тобі про вільну Польщу», «Запали світло пам’яті». Також діти знайомляться з історією своїх прадідів і прабабць. Нашим завданням є збереження цієї історії та відкривання її для світу. Ми можемо показати дітям, що наше місто було польським до другого розділу Польщі, що ми, поляки, піклуємось про цю пам’ять. Зараз, наприклад, триває боротьба за встановлення пам’ятника Яна Іґнація Падеревського, чиї батьки поховані на польському цвинтарі в Житомирі. А також у невідомій могили спочиває його сестра, тому за каплицею св. Станіслава ми встановили її символічний нагробок. Ми дбаємо про свою польську ідентичність, у чому нам допомагає Польща і спонсори. Адже завдяки ним функціонує мій театр. Також при нашій організації у Житомирі існують різні ансамблі.

- Розкажіть, будь ласка, що цікавого ви ставите у своєму театрі?

- Щороку ми робимо різні спектаклі, пов’язані з новітньою історією. Окрім цього, ставимо спектаклі з нагоди різних свят, наприклад на Різдво. Також ми організовуємо різноманітні виступи для своїх найменших глядачів: розповідаємо вірші, співаємо пісні. Адже я особисто вважаю, що найліпшим способом навчання є гра. Ці діти хочуть, звісно, співати. Але, також ми маємо проект «Пізнай історію», який здійснюємо завдяки тому, що Інститут національної пам’яті присилає нам ігри, наприклад «Polak mały». Це чудова гра, в котрій можна укласти герб Польщі, вивчити її гімн. Таким чином, я роблю спектаклі разом з дітьми. Ми обговорюємо кожну тему, я розповідаю їм про історію, і разом все це ми опрацьовуємо, готуючи спектакль. Я прихильниця того, аби показувати минуле. Театр було створено з метою популяризації польської ідентичності на Житомирщині.

- А ким є ваші глядачі?

- Нас дуже люблять на радіо та телебаченні, де ми часто виступаємо. Як теж і на театральних фестивалях у Плоцьку – це місто-побратим Житомира – ми отримуємо відзнаки, дипломи, подарунки за нашу діяльність. І все це ми дуже цінуємо. І хочу ще сказати, що батьки прагнуть, щоб їхні діти ходили до театру. Коли я починала свою театральну діяльність, то ми мали лише семеро дітей, а зараз вже сорок. Театр розвивається. У цьому році ми плануємо виступ під час Днів польської культури в Житомирі у жовтні.

Нагадуємо, що про життя польської спільноти у Житомирі ми розмовляли з Вікторією Зубаревою, вчителем польської мови та керівником польського дитячого лялькового театру «Modern Pol».

RP/А.М.

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти