Другого листопада у Польщі відзначаються так звані Задушки, тобто день, коли згадують усіх померлих. Це давня традиція, – говорить доктор Ґжеґож Обой з Кафедри теорії сучасної культури Сілезького університету:
– Цю традицію започаткував у 988 році святий Оділон Клюнійський, котрий тоді був абатом чоловічого монастиря у французькому Клюні. Традиція згадування померлих саме цього дня, другого листопада, набула популярності у Європі щойно в XIII сторіччі. Натомість не варто забувати про те, що початок листопада завжди був важливим періодом у старослов’янській традиції. Тоді відправлялися славнозвісні Діди (польською Dziady).
Обряд Дідів – це поминання душ померлих. А поминання померлих було завжди важливим елементом старослов’янської культури, – нагадує доктор Ґжеґож Обой. Традиція сягає своїм корінням поганських часів. Наприклад, у Задушки розпалювали величезні вогнища, щоб відлякати злих духів:
– Адже люди глибоко вірили, що у цей час душі померлих, духи з’являються у світі живих і на нього впливають. Тому, з одного боку, запрошували померлих – це власне і розпалювання багать, запалювання свічок. Вогонь мав освітлити, показати шлях душам померлих, щоб ті не загубилися.
А з другого боку, вогонь мав відлякати злих духів, заборонити їм вступ до світу живих. Обряди поминання померлих в давнину проводилися кілька разів на рік. Як каже науковець, у деяких регіонах Польщі поминання душ померлих відбувалося шість разів у рік.
У сучасній Польщі, тим часом, дедалі популярнішим стає інший звичай листопада – Гелловін. Католицька церква рішуче цей звичай критикує, але тим не менш щораз більше осель прикрашені гарбузовими лампадками, а щораз більше дітей – переодягнених у маскарадні костюми – вимагає цукерок, бо інакше... буде якась витівка... Чи Гелловін витіснить Дідів і позбавить Задушки глибини роздумів над вічністю?
Гелловін не пасує до польської культури і християнської традиції, – переконаний священик Пшемислав Слівінський:
– Це своєрідний знак, котрий показує, що ми забуваємо про свою ідентичність, а може – не зовсім її розуміємо і з нею погоджуємося. Замість того, щоб реально подивитися на смерть, зрозуміти цю драму і смуток, ми намагаємося її закричати, затьмарити забавою, яка, по-перше, не має нічого спільного з дійсністю, а по-друге, ми не вчимося освоюватись із болем, який супроводжує кожну смерть. І коли будуть відходити у вічність наші рідні, ми просто не зуміємо впоратися із цією смертю. Смерть – це не розваги.
Не демонізуймо цього поп-культурного свята, – радить соціолог доктор Томаш Ровінський:
– Гелловін – це невід’ємна частина поп-культури англосаксонського світу. Слід до цього звичаю підходити як до розваги, а не демонізувати його. Тим паче, що самі священики Католицької церкви у США та англосаксонських країнах не надто переймаються цим святом і не вбачають в ньому загрози.
Із соціологом погоджується монах, домініканин Радослав Бронєк. Як каже, не варто у всьому вбачати диявольський перст:
– Дуже часто складні явища інтрепретуються у надто простому ключі, часто люди їх демонізують. Натомість я б не радив показувати пальцем на гарбузи й говорити, що в одному чи другому ховається диявол.
У Польщі, зрештою, галасливий Гелловін співіснує з Задушками. Звісно, вибір завжди робимо ми самі, – наголошує доктор Томаш Ровінський:
– Ми несемо відповідальність за культуру, яка є нашою спадщиною. Тому католики часто веселяться на забавах типу Гелловін, а потім добре би було, щоб вони згадали померлих, взяли участь у святих месах та відвідали цвинтарі. Дуже важливо знати, що ми вибираємо, яку культурну спадщину цінуємо. Надзвичайно важливо теж знати, що хочемо передати нашим дітям.
З поп-культурою боротися важко, – говорить священик Пшемислав Слівінський. Тому найкраще – її якимось чином освоїти, запозичити певні елементи, що приваблюють молодь. Але ідея повинна бути християнська. Приклад? Ось вже кілька років при польських парафіях відбуваються бали святих. Замість того, щоб переодягатися у монстрів, молодь влаштовує бал, на який переодягається у святих – говорить священик:
– Це низові ініціативи. А це свідчить про те, що коли вірні мають сильну ідентичність, то можуть вийти з ініціативою таких акцій, які власне і становлять конкуренцію для гелловінських забав. У цих балах присутня християнська правда про смерть. Тобто що після смерті нас чекає небо або чистилище. Але чистилище теж веде до неба.
Бал усіх святих відбувся цьогоріч, зокрема, у двох краківських костелах. Молодь, замість гарбузів у руках, одягнула помаранчеві окуляри, було читання Святого Письма, марш зі свічками вулицями Кракова, і, зрештою, Бал усіх святих. Говорить організаторка акції Аґнєшка Хмєльовєц:
– Ми не проти Гелловіну. Але ми хотіли створити альтернативу для всіх, хто хотів провести День усіх святих (а вірніше ніч напередодні цього свята) радісно, позитивно. Власне, ми вигадали цей бал, щоб поділитися своєю позитивною енергією та надією, яка випливає з нашої віри.
У вже згаданому Кракові відбувся теж перший в історії концерт на цвинтарі. Як каже Вальдемар Доманський, організатор концерту «Memento Vitae», що прозвучав на Раковєцькому цвинтарі, мета дійства – внести трішки радості у Задушки, а також – відповісти на виклики американізації культури:
– Ця американізація трішки затьмарює нашу культуру. Тому ми подумали, що поезія та музика стануть допоміжним засобом, щоб люди задумалися над таємницею життя і смерті.
Запрошую послухати звуковий файл передачі
Яна Стемпнєвич