Logo Polskiego Radia
Print

Хто переміг у Другій світовій війні?

PR dla Zagranicy
Lidia Iwaniuch 12.02.2015 16:55
  • ND.mp3
Професор Дейвіс нагадав росіянам, що Радянський Союз брав участь у Другій світовій із самого її початку, однак щойно в 1941 році опинився на боці антигітлерівської коаліції
Британський історик Норман ДейвісБританський історик Норман ДейвісWikipedia/Mariusz Kubik

Цими днями відомий британський історик Норман Дейвіс, у польському посольстві у Москві, виступив з лекцією на тему Другої світової війни. На зустріч запрошено дипломатичний корпус акредитований у Росії, російських істориків і журналістів. Лекція професора вписується у відзначення 70. роковин перемоги над гітлерівською Німеччиною. Є також нагодою до дискусії про те, хто і навіщо спотворює історичні факти, що стосуються Другої світової війни. Кореспондент Польського радіо у Москві Мацєй Ястшембський запитав у професора Нормана Дейвіса – хто переміг у Другій світовій війні?

Росіяни оцінюють Другу світову війну через призму радянської пропаганди. Такий висновок зробив британський історик, професор Норман Дейвіс, при нагоді лекції у польському посольстві у Москві, що присвячена була війні з гітлерівською Німеччиною. Багато заяв, які прозвучали під час лекції професора, здивували присутніх у залі російських істориків. На прикладі Польщі Норман Дейвіс пояснив, що не можна однозначно ствердити, хто став переможцем у Другій світовій війні, позаяк долю багатьох народів сплутала післявоєнна політика. Професор Дейвіс нагадав також росіянам, що Радянський Союз брав участь у Другій світовій із самого її початку, однак щойно в 1941 році опинився на боці антигітлерівської коаліції. У відповідь від своїх російських колег професор Норман Дейвіс почув, що це Червона армія принесла свободу значній частині Європи, а Велика Вітчизняна – це святий символ для мільйонів росіян. Британський історик не був здивований таким підходом росіян до подій з періоду Другої світової війни.

Норман Дейвіс: Я дуже задоволений цією зустріччю. Я не є здивований, бо, на мій погляд, у Росії перемога в 1945 році – це їхня єдина перемога в історії. Усі інші перемоги пішли в "блакитну далечінь". Але це така частина проблеми нинішнього менталітету росіян, що вони надто рідко задумуються над тим, що трапилося, і які були цього наслідки. Тому такі зустрічі – надзвичайно плідні. Я намагався бути лагідним у викладенні своїх міркувань, і мені здається, що у ході запитань осіб присутніх на зустрічі, я мав можливість представити деякі питання так, як воно є, чорно на білому.

За відповіді на складні запитання професора Нормана Дейвіса нагороджено оплесками, проте, чи приймаючи запрошення прочитати таку лекцію, він не побоювався, що російська пропаганда сприйме його як своєрідну підтримку польській дипломатії, котру в Росії останнім часом гостро критикують за слова міністра закордонних справ Ґжеґожа Схетини про роль Червоної армії у Другій світовій війні?

Н.Д.: Звичайно, треба відділяти історію від політики. Звісна річ, я побоювався. Певні люди в Оксфорді, неподалік мого дому попереджали мене, що можуть трапитися якісь несподівані інциденти. І вже тут у Москві, в аеропорту, підійшов до мене поляк, який не погоджується зі словами міністра Схетини, він став вимагати, щоб я давав якісь пояснення, але я відмовився. Історик мусить проявляти певну відвагу, однак, я думаю, не лише про відвагу ідеться. Бо ж, звичайно, можна виступити перед аудиторією і просто висловити свої погляди, але важливе значення має розмова з людьми, можливо навіть – розмова вирішальна, позаяк без неї ми не зможемо піти далі. Мені здається, що в цьому випадку нам вдалося трошки піти вперед.

Отже, що в дискусії, яка відбулася в будинку польського посольства у Москві, найбільше зацікавило самого професора?

Н.Д.: Дуже цікаве було те, що така мала справа, як зайняття Заолжя (анексованого Польщею в 1938 році, а в 1939 анексованого Німеччиною) відіграла в цій дискусії таке вагоме значення. У запитаннях присутніх відчутне було відлуння колишньої політики. Коли ми читаємо радянську історіографію – то вони пояснюють початок війни не з угоди Молотова–Ріббентропа, тільки саме як наслідок Мюнхенської угоди з 30 вересня 1938 року.

З чого, на погляд професора, виникає настільки емоційне в росіян ставлення до історії?

Н.Д.: Це, як сказала одна пані присутня на цій зустрічі, це для них святе. Вони протягом довгих років, значно довше від поляків, жили під більшовицьким режимом. Додатково, цей режим був у такій найгіршій з можливих форм. Поляки у 50-тих роках мали період своєрідної відлиги, згодом настав час, коли можна було говорити про все. Тут цього не було, тому емоції навколо історії настільки великі. Отже, треба зрозуміти, що історія Росії, не лише СРСР, але й далі – є кривава, болісна і жорстока. Мене надалі дивує, що Радянський Союз розпався так спокійно. До 1991 року переважала думка, що розпад Радянського Союзу призведе до воєн, кривавих зіткнень тощо, тимчасом, такого не трапилося. Отже, конфлікти, що стосуються історії – вони дуже цікаві, і присутні також у Польщі. Ось подивімося на приклад "Солідарності" – суперечки на цю тему не виникли зразу, у 90-тих роках, тільки 20 років пізніше. У Росії, після розпаду Радянського Союзу, відчутна була політична слабкість, тривала економічна криза, були побоювання, що настане кінець світу, а отже, в них не було часу на справжню історичну дискусію. Тепер, двадцять років опісля, Росія вже стабільніша, тому ця історична тема визріває.

Чи нині полякові легко брати участь у таких історичних дискусіях? Бо ж варто нагадати, що у професора Дейвіса є польський паспорт.

Н.Д.: Я в центрі таких дискусій вже якихось п’ятдесят років. На мій погляд, треба зберігати спокій, треба вміти відрізняти аргументи від звичайного переконання. Ось знову приклад Заолжя, цю проблему можна пояснювати аргументами. Тобто, це не є моє переконання, що зайняття Заолжя – було чудовою справою, ні, я такого не сказав, але це загальноприйняте. Тобто я не вперше зустрічаюся з такими ситуаціями.

При нагоді дискусії, яка відбулася у Посольстві Польщі в Москві, російські гості звинувачували професора Нормана Дейвіса у тому, що він досконало вписується у західноєвропейську течію спотворювання історії.

Варто нагадати, що саме виповнилося 70 років славнозвісній Ялтинській конференції з 11 лютого 1945 року, яка мала вагоме значення для кшталту післявоєнної Європи. Її положення були вирішальними для приналежності Польщі до країн радянського блоку та втрати земель, які поляки називають Східними кресами. 70 років тому керівники урядів так званої Великої трійки, тобто Радянського Союзу – Йосип Сталін, США – Франклін Рузвельт та Великобританії – Вінстон Черчиль вирішили про територіальні зміни та в результаті призвели до трагедії мільйонів поляків, які залишилися на території, що належала Радянському Союзові. Польща втратила Східні креси, але отримала своєрідну компенсацію у формі дотеперішніх німецьких земель: західного Помор’я, східної Пруссії та Сілезії. Союзники дали Сталіну карт- бланш на силове знищення збройного підпілля, в основному Крайової армії та Національних збройних сил. Рузвельт запевнив Сталіна, що США ніколи не стануть підтримувати тимчасову владу Польщі, яка була б вороже наставлена до інтересів Радянського Союзу. Проти положень Ялтинської конференції протестували уряди Річпосполитої у вигнанні та влада Польської підпільної держави, які заявляли про готовність наладнати взаємини з СРСР та участь у призначенні уряду Національної єдності. Положення прийняті під час Ялтинської конференції, унаслідок яких відбувся розподіл Європи та створено радянську зону впливу, втратили свою силу після розпаду блоку держав залежних від СРСР, що відбулося в період між 1989–1990, а далі й самого Радянського Союзу – у грудні 1991 року.

Лідія Іванюх

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти