Logo Polskiego Radia
Print

Еммануель Макрон не став новим королем Європи

PR dla Zagranicy
Lidia Iwaniuch 15.05.2018 18:00
  • P-B-W.mp3
У взаєминах між Парижем і Берліном Вашингтон буде вести паралельну гру
Wikipedia

Рік після президентських виборів у Франції ми вже знаємо, що Еммануель Макрон не став новим королем Європи. Щоправда, французький президент увійшов до списку найвпливовіших людей світу часопису «Форбс», але зайняв 12 сходинку, тобто далеко за канцлер Німеччини Анґелою Меркель, яка посіла 4 місце. Та все-таки, Макрон має один незаперечний успіх – йому вдалося збалансувати франко-німецький тандем.

Це саме Еммануель Макрон перед Анґелою Меркель першим зустрівся з президентом США Дональдом Трампом. ЗМІ назвали цей візит надзвичайно вдалим, який пройшов у дуже дружній атмосфері. Тим часом, відомо, що взаємовідносини між Дональдом Трампом та Анґелою Меркель, як і Вашингтоном та Берліном взагалі, характеризуються доволі високою стриманістю. І хоч на офіційному рівні політики заперечують, та все-таки, для нікого не секрет, що між США і Німеччиною є кілька вагомих розходжень, зокрема Сполучені Штати дуже критично оцінюють німецько-російський економічний союз, який загрожує США і всій Європі, і показовим прикладом якого є будівництво другої гілки газопроводу Nord Stream, – наголошує публіцист і політолог Єжи Тарґальський:

«Nord Stream 2 – це подвійна загроза. Очевидно, безпосередньо, це є загроза для України. Проте, друга загроза – це один економічний простір між Німеччиною і Росією. Коли Берлін і Москва збудують цей економічно-енергетичний німецько-російський союз, під загрозою опиниться вся Європа. Отже, найважливіше – не допустити до створення цього союзу, бо він буде спрямований проти нас усіх. Тут ми маємо конфлікт між США і Німеччиною. Заява Трампа щодо введення мита на сталь – це символічна погроза, але це початок економічного конфлікту. Імпорт сталі з Німеччини до США складає 4 відсотки. Натомість, імпорт сталі з Росії – це 8 відсотків, отже, американське мито більше вдарить в економіку Росії. Проте, все це поки що на символічному рівні. Економічна війна між США і Німеччиною почалася», – вказує Єжи Тарґальський.

Поки що США відклали введення мита на сталь і алюміній для ЄС до 1 червня, а питання газопроводу Nord Stream 2 надалі залишається відкритим. А отже, на кого, на Берлін чи на Париж, Вашингтон робитиме ставку в ЄС? Чи Макрон може якось впливати на Трампа? Попри спільні зі США союзницькі дії Франції під час бамбардування в Сирії, Макрону не вдалося переконати Трампа, щоб він не виходив з ядерного договору з Іраном. Симпатичне ставлення президента США до лідера Франції, як видно, не означає, що Еммануель Макрон може впливати на Дональда Трампа, чи навіть перейняти від Німеччини роль лідера в ЄС, – говорить Єжи Тарґальський:

«Макрон не може впливати на жодну політику, тому що Франція є дуже слабка. Перший план Макрона був такий, щоб ще більше зв’язати Францію з Німеччиною. Справа в тому, що Франція має борги і хтось повинен їх сплатити. Реформувати французьку економіку надзвичайно важко, бо існує суспільний опір. Макрон хотів зробити одну державу в рамках зони євро, де буде одне міністерство фінансів, і борги Франції сплачуватиме саме це міністерство, точніше, частину боргів сплачуватиме Німеччина, а іншу частину – інші члени Єврозони. Очевидно, що Німеччина не буде платити за Францію, вона не хоче брати Францію на утримання. Природно, що в такій ситуації Макрон веде переговори зі США, оскільки виникає питання мита. Макрон хотів би, щоб мито не торкалося Франції, або щоб, найкраще, його взагалі не було. Друга річ: Макрон грає свою роль, це театр. У нього в державі проблеми, проте назовні він хоче показати, що Франція потужна. Для того й бобмардування в Сирії та вдалий візит у США. Крім того – це месидж для Анґели Меркель, що він, Макрон, самостійний політик, і Франція в будь-який момент може замінити Німеччину, якщо Німеччина матиме погані взаємовідносини зі США. Тобто, Франція хоче показати, що вона здатна бути самостійною, але це театр, бо щоб держава була самостійною, вона повинна мати потужну економіку, а французька економіка хвора на соціалізм. А отже, їй потрібні зміни. І суспільство хоче змін, проте щоб ніяких коштів цих змін не було.

Нині, однак, за результатами опитування, яке нещодавно опублікувало видання «Le Figaro», Макронові все ще довіряють майже 42 відсотки французів. Це взагалі не так вже й мало, враховуючи той факт, що на цьому етапі президентури Ніколя Саркозі підтримувало 37 відсотків громадян, а Франсуа Олланда 26 відсотків. Цей результат тим більше може задовольняти Макрона, бо все-таки він здійснив низку суттєвих реформ, які порушують інтереси цілих соціальних груп. Найважливіша з них – це реформа ринку праці, яка спрощує правила звільнення працівників, що в свою чергу має зменшити страх роботодавців перед збільшенням чисельності працівників.

Рік після вступу на посаду президента країни, в Макрона, фактично, немає ніякої реальної конкуренції, а парламент став машиною для голосування, тим паче, що Макрон усі свої стратегічні рішення приймає в дуже вузькому колі довірених, але мало відомих загалові співпрацівників. Під проводом Макрона Франція, уперше за останні 8 років, зуміла зменшити бюджетний дефіцит нижче рівня 3 відсотків ВВП, чого вимагає Брюссель. Залишається ще проблема безробіття, на якій з’їдають зуби всі дотеперішні лідери цієї країни. І хоч уже відомо, що на червневому саміті ЄС в Брюсселі країни-члени не приймуть концепції Макрона щодо перебудови Єврозони в так званий «трансферний союз», президент Франції вже отримав Міжнародну премію імені Карла Великого за 2018 рік за внесок в об’єднання Європи. А сама Анґела Меркель, у промові на честь лауреата, підкреслила роль Макрона в зусиллях заради створення зінтегрованої та демократичної Європи:

«Європа повинна показати, що в глобальному світі не є проблемою, а рішенням. Це центральне питання, яке спонукало Еммануеля Макрона до того, щоб сказати в своїй промові в Сорбонні, що оновлення Європейського Союзу буде центром його політики. І саме тому, разом з Францією, ми переконані, що нам потрібне нове відкриття в Європі», – наголошувала канцлерка Німеччини.

І тому у взаєминах між Францією і Німеччиною США будуть вести паралельну гру. У взаєминах Вашингтона з Берліном важливою буде економіка, у взаєминах з Парижем, натомість, – малітаризація, – вказує експерт з Центру міжнародних відносин Малґожата Боніковська:

«Кожна з цих країн має свої плюси, проте нам треба пам’ятати, що в Європі Франція і Німеччина приречені одна на одну, і вони гратимуть разом», – переконує експертка.

А трансатлантичні взаємовідносини мають вагоме значення і для Європи, і для США, у цьому контексті корисно, що діалог продовжується.

Лідія Іванюх

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти