Ініціаторами вирішення російсько-українського конфлікту протягом останнього року були різні авторитети, політики, міжнародні організації й окремі країни. Рік тому активною була, зокрема, Польща, а протягом останніх місяців – Франція і, передусім, Німеччина. Що вплинуло на таке сильне заангажування німецької канцлерки у спроби вирішення російсько-українського конфлікту?
Екс-президент Польщі Алєксандер Кваснєвський, при нагоді виступу в публіцистичній передачі Польського телебачення, звернув увагу на послідовність Анґели Меркель.
Алєксандер Кваснєвський: Вона від початку кризи надзвичайно послідовна, надзвичайно критична до політики Путіна, говорить про це відкрито й виступає в опозиції до значної частини свого суспільства, частково – до європейських лідерів, а особливо – до німецького бізнесу. Світ німецького бізнесу справді зацікавлений у тому, щоб нормалізувати відносини й вести спільну діяльність. Тут Росія завжди була важливішим партнером, ніж Україна. Пані Меркель, прагнучи захищати цінності і єдність європейського співтовариства, від початку старається робити це послідовно. Це непросте завдання. Метою Путіна є заволодіти цілою Україною, якщо це буде можливо, залучити до Євразійського союзу й показати, що він – великий творець російської могутності. Саме тому його популярність у Росії сягає вісімдесяти п’яти відсотків.
З метою реалізації свого плану президент Росії використовує різні методи, ми їх бачили в Криму, Донецьку, Луганську, сюди ж належить також економічний натиск – відзначив Алєксандер Кваснєвський. Екс-президент Польщі додав, що за цей період Владімір Путін натрапив на чотири прикрі несподіванки.
Алєксандер Кваснєвський: Перша – це позиція українців. Він не сподівався, що рівень українського опору, зростаючої антиросійськості, особливо серед молодого покоління, буде таким великим. По-друге – не сподівався, що Європа може бути об’єднана і сказати щось спільним голосом; що введе санкції і, попри внутрішні хитання, Захід, разом зі США, діятиме разом. Путін був упевнений, що зможе все розпорошити, що в нього достатньо впливів у різних країнах, аби на цьому грати. По-третє – ціни нафти спричинили сильний економічний натиск, а отже, перемир’я – також в інтересі Росії. Останній дуже важливий елемент – Путін не сподівався, що може натрапити на такий опір німецької канцлерки. Він знав, що з Анґелою Меркель не матиме настільки добрих взаємин, як з Ґергардом Шредером і в баню вони разом не підуть, але був переконаний, що їхні відносини вдасться налагодити. Поки що, не вдається.
Однією з трьох передумов, які посередньо примусили Берлін до дій, стала ймовірність надання Україні американської зброї й ескалації конфлікту – вважає Каміль Фримарк, експерт Осередку східних студій.
Каміль Фримарк: По-перше, ескалація конфлікту від середини січня і смерть цивільних жертв у Донецьку і Маріуполі мали велике значення для громадської думки в Німеччині, а це завжди впливає на політичні рішення. З того часу ми спостерігали посилення дій німецької дипломатії, щоб досягти перемир’я. По-друге – справа постачання зброї: коли почалася дискусія (також на Мюнхенській конференції), чи робити це і в якому масштабі – Німеччина визнала, що надання зброї означало б розширення конфлікту, чого прагнули уникнути. Меркель вирішила зробити крок уперед і ще раз спробувати довести до перемир’я. По-третє – усі дотеперішні заходи голови МЗС Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра і канцлерки Анґели Меркель не дали дипломатичних результатів, тому Меркель хотіла скористатися своїм авторитетом і довести до перелому.
Якби вдалося зупинити конфлікт у Східній Україні, Німеччина виграла б на міжнародній арені, але у випадку невдачі німецька канцлерка покаже свою слабкість. Проте, Каміль Фримарк звертає увагу на її досягнення.
Каміль Фримарк: З одного боку, досі Анґелі Меркель у російсько-українському конфлікті вдавалося формувати євросоюзну політику. Наприклад, вона зуміла подолати опір деяких держав і довести до введення санкцій. Це її укріплювало як лідерку в цьому конфлікті і вона хотіла використати свій авторитет. Проте, з другого боку, Німеччина свідома, що мінська домовленість може не довести до жодного прориву. Причина – і в тому, що німецька сторона надалі сприймає Росію як партнера, хоч і з великим деструктивним потенціалом. Все ж, Німеччина вважає, що не дивлячись на те, як складатимуться стосунки в Європі, найбільшим сусідом Європейського Союзу буде Росія. А тому треба з Москвою якось порозумітися. З другого боку, щораз частішими є голоси про стратегічну терпеливість – тобто, що конфлікт може бути врегульований у довгостроковій перспективі.
Нещодавно в Німеччині лунали заклики до поліпшення відносин з Росією. Тепер починає переважати погляд про потребу твердих розмов. У німецькому суспільстві глибокий поділ – звертає увагу експерт.
Каміль Фримарк: Тобто, з одного боку, підтримують застосування санкцій, також економічних (в останньому дослідженні приблизно 65 відсотків). Але більшість німців вважає, що з Росією треба шукати діалогу. Переконання, сформоване східною політикою канцлера Віллі Брандта, що Росія є найважливішим партнером на сході – надалі присутнє, також у ЗМІ. У випадку Мінських домовленостей переважає думка, що слід дочекатися результатів. Процес віддалення від Росії малопомітний і проходить не між угрупованнями, а в середині політичних партій. Деякі політики вважають доцільним гарантувати Росії, що вона отримає право вето у випадку вступу України в ряди НАТО.
При нагоді візиту до США Анґела Меркель заявила, що політика – це така професія, яка наказує поновлювати свої ініціативи.
Каміль Фримарк: Це означає, що у випадку якоїсь поразки треба спробувати ще раз. Так само міністр Штайнмаєр – останнім часом згадував про кілька останніх шансів, хоч це звучить нелогічно. Німці продовжуватимуть такі зусилля. Є різні ідеї: переговори Європейський Союз – Євразійський союз, а з другого боку – санкційний механізм. Німецька сторона вважає, що в якийсь момент витрати Росії на агресивну політику зростуть і вона вирішить змінити позицію.
У Німеччині триває процес зміни сприйняття Росії, чималим є брак довіри до неї і серед політичних еліт, і в опитуваннях громадської думки. Поволі, німецький менталітет змінюється – відзначає Каміль Фримарк з Осередку східних студій.
PR2,TVP2/Н.Б.