Впродовж української незалежності Донбас був специфічним регіоном, де перемогу на виборах завжди святкували посткомуністичні партії з сильно вираженою неорадянською і проросійською риторикою і де в абсолютній своїй більшості російськомовне населення виступало за тісні зв’язки з північним сусідом. Олігархічна еліта Донбасу плекала, передовсім з політичних міркувань, особливе почуття окремішності цього регіону стосовно решти країни, зокрема відкидаючи будь-яку можливість, скажімо, українізації чи прийняття української національної історії і символів як своїх. Теж не було мови про реальну євроатлантичну інтеграцію. Разом з тим олігархи прагнули контролювати не лише Донбас, але й столицю, що зрештою і сталося після приходу до влади Віктора Януковича та Партії Регіонів. Взаємини Донбасу з рештою України безумовно і до російської агресії були дуже непростими. І Донбас, не заперечуючи приналежності до української держави, позиціонував себе як щось інше ніж Україна, і більша частина України сприймала цей регіон як щось, що не зовсім є Україною. Іншими словами, політична мапа України далеко не завжди і далеко не для всіх покривалася з її ментальною мапою.
Як виглядає історія Донбасу на тлі історії України? Яка специфіка і суть цих земель? Про це ми попросили розповісти професора Гіроакі Куромію з Індіанського університету. Слід наголосити, що цей американсько-японський дослідник є автором монографії "Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870-1990 рр.", яка є унікальним і чи не єдиним глибоким дослідженням модерної історії Донбасу.
Гіроакі Куромія.Foto:PR/NO
В своїй книзі про Донбас, Гіроакі Куромія описує дві дуже важливі категорії з точки зору розвитку цього регіону, а саме: “свобода” і “терор”. Що в цьому контексті означають ці два поняття? Професор Куромія:
Я говорю про свободу, бо Донбас - це такий своєрідний регіон, де люди шукали свободу. Вони втікали від різного роду переслідувань, експлуатації тощо. Чому вони шукали свободу на Донбасі? Це прикордоння, де історично кажучи, влада метрополії, чи то Москви, чи Речі Посполитої, чи Османської імперії була обмеженою. Я веду мову про свободу від несвободи і переслідувань. Проте, там також панував терор тому, що свобода також означала терор з боку влади, особливо в сталінський період. У такий спосіб свобода і терор тісно пов’язані.
Дуже важливою характеристикою в історії Донбасу є індустріалізація, що починається в другій половині ХІХ століття, коли починається промисловий видобуток вугілля і виникають перші шахти і підприємства на них вводиться майже військова дисципліна. Проте, американський дослідник відзначає, що навіть за таких, здавалося б, несприятливих умов, простір для свободи був:
Особливо це вугільна промисловість - в шахтах взагалі не було контролю. Ця стрімка індустріалізація притягувала дуже багато робітників зі села. Тому ті, хто хотів втекти від переслідувань і експлуатації, туди поїхали в пошуках нового життя. Через те, що промисловці потребували робочої сили в Донбасі було дуже легко знайти роботу. Мало хто хотів працювати під землею, бо це небезпечна і важка робота, але люди хотіли туди їхати, щоб знайти нове життя. Тому, дійсно, індустріалізація відкрила шлях для тих, хто прагнув нового життя і свободи.
Можна теж сказати, що індустріалізація також відкрила Донбас світу, позаяк туди потекли струмені іноземних капіталів. Як відомо, селище Юзівка, в майбутньому Донецьк було засноване Джоном Юзом. На тих землях склалася така ж форма нещадної експлуатації, як і в період дикого капіталізму на Заході. Гіроакі Куромія:
Безумовно, там була дика експлуатація. Історично кажучи, ці терени називаються “Дике поле”. Це все схоже на Америку, на США. Людей нещадно експлуатували, але попри це Америка приваблювала людей. Тому дійсно в цьому сенсі тут є певна схожість.
Чи можна Донбас розглядати поза контекстом української історії? Думка Гіроакі Куромії щодо цього:
Парадоксально, але Донбас, можливо, - це найбільш українська земля. Національний міф про Україну – це історія козаків. Козаки символізували свободу, незалежність, а Донбас, історично кажучи, був місцем свободи. Його мешканці не хотіли втручання жодної зовнішньої сили. В парадоксальному сенсі мені здається, що Донбас символічно дуже українська земля. З історичної перспективи Україна не стриміла до державності і Донбас теж до неї не стримить. Хоча на сучасному етапі історії Україна прагне державності, але це вже після незалежності 1991 року. До цього складно говорити про українську державність . Знаєте, історія козаків це не історія державності. Це історія свободи й вольностей. Є такі суперечливі аспекти в українській історії. Проте, в парадоксальному сенсі Донбас представляється найбільш українським регіоном, хоча не всі з цим погоджуються.
Гіроакі Куромія переконаний, що Донбас більш український ніж Крим російський, хоча і в випадку Криму він має давні зв’язки з Україною та її минувшиною:
Історично кажучи, Крим асоціюється з Україною тому, що, наприклад, хрещення Русі пройшло в Криму. Проте історія так склалася, що росіяни там стали більшістю населення, а на Донбасі росіяни ніколи не були більшістю. Вони завжди були меншістю, а українці залишалися більшістю. В цьому сенсі Донбас завжди був українським, хоча там українці і розмовляли російською, і русифікація була дуже сильною. Проте всі сприймали Донбас як український і після Революції 1917 року та Громадянської війни він став частиною України.
Яку роль Донбас зіграв в часи Української революції 1917-21 років? Відома історія з Донецько-Криворізькою радянською республікою, яка, зрозуміло, була маріонетковим формуванням в рамках більшовицької Росії . Тим не менше були місцеві сили, які підтримували більшовиків і цю химерну республіку. Разом з тим, американський дослідник вважає, що немає підстав говорити, що в той час на Донбасі більшовики були домінуючою силою:
Безумовно більшовики були скрізь – в Києві, Харкові, Москві і теж на Донбасі. Проте в нас немає доказів, що більшовики були дуже популярними на Донбасі. Я в своїй книзі написав, що ні більшовики, ні марксизм, ні націоналізм, ні лібералізм не були там популярними. Чому так? Складно сказати. В цьому сенсі це своєрідний регіон. Донбасівці дійсно творили Донецько-Криворізьку республіку. Проте, безумовно, це була маріонеткова республіка. Хочу підкреслити, що Ленін сказав, що вона некорисна і її треба розформувати, і вона розпалася.
Гіроакі Куромія звертає увагу, що навіть за правління Сталіна Донбас був незручним регіоном для центральної влади:
Я б сказав, що навіть в часи сталінщини Донбас був своєрідним місцем волі тому, що туди виїжджало чимало людей, скажімо було багато розкуркулених українців. Вони не хотіли жити в Сибіру як засланці і тому втікали на Донбас і ставали робітниками. І коли Сталін намагався очистити міста від людей без прописки, то він довго не міг це зробити у випадку з містами і селищами Донбасу, бо ці люди були дуже важливими для промисловості. Проте, звичайно, в часи Великого терору Сталін дуже сильно тероризував Донбас, але теж були побоювання, що чистки можуть знищити промисловість.
Гіроакі Куромія, говорячи про новітню історію Донбасу, відзначає, що на фоні сучасних подій часто забувається, що в 91 році такі найбільш совєтизовані регіони України як Крим і Донбас на референдумі 1 грудня 91-го року проголосували за незалежність України, тим самим висловиши своє бажання бути в складі новопосталої держави:
83% населення Донбасу проголосувало за незалежність України. Навіть в Криму 56% населення проголосувало за незалежність України, хоча тоді росіян було більше. Росіяни становили в Криму 60% населення. Тобто, понад половина росіян в Криму були за українську незалежність.
Переважна частина дослідників вважає, що такий результат волевиявлення в загаданих регіонах був зумовлений крахом Радянського Союзу і надією на економічне процвітання незалежної України. Гіроакі Куромія підтримує цю точку зору:
Економічні чинники дуже важливі. Мені здається, що ці люди думали, що без втручання Москви вони житимуть краще, що в незалежній Україні Донбас житиме краще. Проте так не сталося і це пояснює сьогоднішні проблеми на Донбасі. Проте тоді, в 91 році, українці вважали, що без Москви їм житиметься краще. Росіяни теж так думали. Вони вважали, що без неросійських республік СРСР їм житиметься краще. Тому росіяни теж хотіли розпаду Радянського Союзу.
Чому Донбас і Крим так і не змогли знайти своє місце, інтегруватися і створити спільний проект з іншими українськими регіонами? Гіроакі Куромія:
Це важливе, але складне питання. Я б сказав, що, по-перше – хоча донбасівці проголосували за незалежність України, вони не такі вже лояльні до ідей незалежної України. Вони хотіли, щоб Україна процвітала, але так не сталося і було велике розчарування. З іншого боку, я б сказав, що Москва за якийсь час після розпаду Радянського Союзу почала займатися диверсіями в Криму і Східній Україні. Путін та інші російські керівники вважали розпад Радянського Союзу найбільшою трагедією ХХ століття і вони прагнули підкорити Україну Росії. Вони займалися диверсіями, щоб відновити Радянський Союз чи якийсь слов’янський союз. Я впевнений, що вони займалися диверсією і в Криму, і Східній Україні для того, щоб відірвати частину Україну, зміцнивши Росію. Росія боялася, що Україна стане західною країною. Путін і його компанія дуже боялися, що Захід наблизиться до західних кордонів Росії.
Матеріал підготував Назар Олійник