Logo Polskiego Radia
Print

Волинь'43: коли кров лилася рікою

PR dla Zagranicy
Nazar Oliynyk 11.07.2018 09:39
  • Волинь'43.mp3
Антипольська акція ОУН(б)-УПА на Волині 1943-44 років - розмова з українським істориком Ігорем Ільюшиним
Жертви УПА в польській селищі Липники (атаку провів в ніч з 26 на 27 березня 43-го року підрозділ УПА під командуванням Івана Литвинчука "Дубовий, підтримуваний українцями з довколишніх сіл. Внаслідок нападу вбито 179-182 особи )Жертви УПА в польській селищі Липники (атаку провів в ніч з 26 на 27 березня 43-го року підрозділ УПА під командуванням Івана Литвинчука "Дубовий, підтримуваний українцями з довколишніх сіл. Внаслідок нападу вбито 179-182 особи )foto:wikipedia/public domain

Події 1943 року на Волині в Польщі прийнято популярно називати Волинською різаниною”, апогеєм чого вважаються події в ніч з 10 на 11 липня 43 року, коли за даними польських істориків підроділи УПА при підтримці цивільного українського населення, атакували близько 100 сіл, в яких переважали поляки. Жертвами дій УПА на Волині стало в основному цивільне польське населення, включаючи жінок, дітей та старців. Значна частина поляків на Волині була по варваськи вбита, з використанням таких знарядь як сокири чи коси. На думку більшості польських істориків внаслідок дій УПА на Волині в 1943-44 роках загинуло близько 35-40 тисяч осіб, хоча в польському публічному дискурсі звучать заяви щодо 100 тисяч поляків загиблих на Волині. В 2016 році, 11 липня встановлено як Національний день пам’яті геноциду вчиненого українськими націоналістами щодо польських громадян.

Водночас, абсолютна більшість українських істориків визнаючи військові злочини ОУН-УПА на Волині не вважає їх геноцидом. Як правило українська сторона вписує Волинську трагедію в ширший контекст польсько-українського конфлікту періоду Другої світової війни і відзначає, що мова йде про етнічні чистки, як з боку українців, так і поляків.

Про цю складну і трагічну сторінку польсько-українських взаємин Назар Олійник розмовляв з українським істориком, професором Ігорем Ільюшиним

-Пане професоре, якщо мова заходить про Волинь 43-го року завжди виникає “з чого все почалось?”, “хто першим почав?”. Тому що, скажімо, частина українських істориків розглядає це як спонтанну акцію, яка не була запланована. Натомість багато хто з польських істориків вважає, що сама ідеологія ОУН(б) закладала фізичне знищення поляків на Волині. І, відповідно, що це була запланована акція, яка ще була запланована в лютому 43-го року на Третій конференції ОУН(б).

-Вам докладно ніхто не відповість. Не скаже всі причини, не перерахує їх, бо цих причин було багато, але можна говорити про головні. В зв'язку з цим виникає питання, якщо ми говоримо про події на Волині, чому вони трапились в 43-му році? І тут справа не в ідеології навіть. І тут навіть справа не в бажанні українців, передусім українських селян Волині помститися полякам за дискримінаційну політику міжвоєнного періоду по відношенню до української меншини. Як на мене, на моє переконання, справа в конкретному збігу обставин. В 43-му році ці обставини збіглися і вирішальним було те, що сталося на фронтах Другої світової війни. А що сталося в лютому 43-го року? - поразка Вермахту під Сталінградом. Після поразки Вермахту під Сталінградом, як для польського еміграційного уряду, так і для ОУН(б) і для всіх в світі, чи принаймні для багатьох в світі стало зрозуміло — Німеччина скорше за все війну програє. І власне в лютому 43-го року на цій Третій конференції ОУН(б) констатується, що скорше за все Німеччина війну програє, що невдовзі повертатиметься Червона Армія, отже приймається рішення створити Українську Повстанську Армію, яка б могла протистояти Червоній Армії, бо до цього часу, до початку 43-го року фактично ОУН (б), Центральний Провід, були категоричними противниками проведення партизанської війни. А тут йдеться про створення української повстанської партизанської армії, яка б могла самотужки протистояти Червоний Армії, не впустити її на землі Волині, на землі Галичини, на західноукраїнські землі, але ж на цих землях були присутні польські поселення, і поляків сприймали як чинник, який мав перешкоджати створенню УПА. А щоб створити УПА треба було провести тотальну мобілізацію всього західноукраїнського населення, а тут польські поселення. Було зрозуміло, що поляки з цих поселень не підтримуватимуть створення української партизанської армії. Це вже було видно 42-го року, коли польські поселення використовувалися оперативно-чекістськими групами НКВС, які засилалися в Західну Україну на бази радянських партизанських загонів. Українці, і оунівці зокрема, бачили, що поляки співробітничають з радянськими партизанськими загонами, підтримують їх. Отже, це був ворожий елемент. І тому майже одночасно з прийняттям рішення про створення УПА приймається рішення про — поляків звідти прибрати.

-Питання чи йшлося про фізичне знищення всіх поляків на цих теренах, чи йшлося про вигнання їх з цих теренів?

-Значить, в грудні 43-го року, здається ще раніше, але в грудні звітував, був на Волині з інспекцією Роман Шухевич. Він схильно поставився до антипольської акції ініціатором і організатором якої була місцева ОУН Краєвий Провід на Волині і Поліссі, який очолював Дмитро Клячківський (“Клим Савур”). Він підтримав дії Савура. Більше того, в Галичині ще УПА не було, Роман Шухевич прийшов до такого висновку, що треба подібну УПА створити, як на Волині, і в Галичині. В грудні він звітував, цього звіту ми не маємо, але ті, хто був присутні при цьому звіті, скажімо Луцький (Олександр Луцький), коли був заарештований в НКВД, він був присутній при цьому звіті, і він розповідав в НКВД, що був звіт Романа Шухевича, що Роман Шухевич схвально поставився до цієї антипольської акції, давав наказ, що всі члени Армії Крайової мають бути знищені. Але, коли дійшло до практичної реалізації створення УПА і деполонізації Волині, ну то ця акція деполонізаційна торкнулася не лише членів АК, всього цивільного населення — і жінок, і дітей, і людей похилого віку. Тому що, звичайно, важко було відділити хто допомагає місцевому АКівському підпіллю, хто не допомагає. Тому, як це часто траплялося в історії цих переслідувань, цих етнічних чисток зазнали хто так чи інакше вважав себе поляком, чи був поляком, чи якось польську сторону підтримував. І навіть не тільки серед поляків, а навіть серед тих українців, які виступали противниками цієї акції. Навіть вони постраждали.

-А якщо йдеться власне про тих українців, які постраждали, бо було чимало прикладів українців, які вороже поставилися до цієї акції ОУН(б) і фактично намагались рятувати в той чи інший спосіб своїх польських сусідів.

-Ми не знаємо багато таких прикладів. Вони є. По перше — до нас не дійшло все це, а по друге — уявіть собі оцю ситуацію, що навіть людина, яка виступала за якийсь компроміс, за пошук якогось компромісу, була якимось пацифістом то вона також сприймалася як ворог. Тобто, навіть пацифізм — це була форма зради.

-Питання теж щодо кількості жертв. Яку найбільш вірогідну кількість жертв, саме для Волині 43-го-44-го року, ми могли б прийняти?

-Річ в тім, що я конкретно не займався підрахунками, і ніколи не займатимусь. І мені взагалі видається, що сьогодні, навіть проводячи ці ексгумації достеменно це встановити це неможливо. Тому чи користуємось загальноприйнятими, принаймні в польській історіографії, даними, що на Волині десь тисяч 35 загинуло, представників польської цивільної людності. Причому близько 19 чи до 20-ти тисяч відомо з прізвищами, місця де вони загинули, навіть обставини за яких вони загинули. Все це внесено в комп'ютерну базу даних. Щодо загиблих з українського боку — ну, у нас окремі краєзнавці на Волині проводили ці підрахунки, але чи хтось перевіряв ці підрахунки? На жаль наша українська держава ніколи серйозно до цього не ставилася і ми не знаємо достеменно кількості загиблих.

-Наскільки можна говорити про те, що цей конфлікт, саме на Волині, був обопільним? Тобто, мається на увазі тут відплатні акції.

-Коли говорять “обопільний” то кожен має на увазі різне. Річ в тім що тут треба розуміти, що польського населення було 15%, не більше, на Волині, а українці — переважна частина, відсотків 80-ть. То навіть співставити потенціал тих військових організацій, УПА і місцевих загонів АКА - він був неспівставним. Були створені звичайно польські бази самооборони, вони якось захищалися. Їм допомагали захищатися радянські партизанські загони, але навіть за цієї допомоги далеко не всі ці польські бази самооборони змогли вистояти в протиборстві з УПА і УПА були знищені. Але в 44-му році, коли вже фактично Червона армія підходила у поляків вже були свої військові плани - польське підпілля створює так звану 27-му Волинську дивізію Армії Крайової. ЇЇ творили в західній частині Волині, там де поляків було побільше. Але ж там були присутні і українські сили, там були присутні українські села, там були присутні загони УПА, бази УПА. І це також була така своєрідна, тепер вже тільки польська мобілізація. Всі ці українські бази, і населення, звичайно, яке ці бази підтримувало. треба було усунути. І в цьому сенсі, всі ці акції називаються акціями у відповідь. Причиною їх було формування самої дивізії на цій території - її треба було звільнити від української присутності, але ж певною мірою, звичайно ж, і помста, помста за те, що робилося від початку 43-го року, бо від початку 43-го року звичайно переважаючою силою, від моменту створення УПА, були загони УПА.

-Пане професоре, на Вашу думку наскільки є обґрунтованою теза про те, що Волині передувала Холмщина і Підляшшя 42-го року?

-Ну, я про це писав, що на Холмщині цей українсько-польський конфлікт він там був викликаний іншими причинами. Він там був викликаний німецькою окупаційною політикою — політикою переселень. Українців переселяли в польські господарства, поляків звідти виселяли. Поляки тікали до лісу, створювали партизанські загони і нападали на місцевих українців, тих, які як вони вважали сприяють цій німецькій окупаційній політиці. А на Волині причини цієї акції були інші, вони не були пов'язані з подіями на Холмщині. Принаймні прямого зв'язку в документах я ніде не знайшов. Цей зв'язок не прослідковується.

-І останнє запитання — власне як Ви оціните ті події, цей конфлікт на Волині і в Східній Галичині, якщо йдеться про антипольську акцію? Тому що в Польщі однозначно, і на законодавчому рівні, говориться про геноцид. Чи ми маємо справу з геноцидом?

-Я не вважаю, що це був геноцид. В моєму розумінні геноцид був один, пов'язаний з остаточним вирішенням єврейського питання німецькими нацистами. Це були класичні етнічні чистки. Для ОУН Бандери, навіть для найбільш радикального крила йшлося не про знищення поляків як народу, як такого. Йшлося про усунення їх з певної території, яка вважалася українською етнічною землею, а яким чином їх звідти можна було усунути, чи витиснути, чи шляхом фізичного знищення — це вже було друге питання. Це вже було не так важливо. Це приклад класичних етнічних чисток.

Матеріал підготував Назар Олійник

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти