У переважної більшості людей є лише одна Батьківщина, одна мова і не має особливих хитань стосовно своєї національної ідентичності. Однак, є чимало прикладів і тих, в кого не одна Батьківщина, хто виріс з декількома мова, і в кого впродовж всього життя простежується декілька тотожностей.
Софія Касанова являє собою один з таких прикладів. Ця галісійсько-іспанська поетеса й новелістка, народилася в 1861 році в Галісії, котра для неї завжди залишалася “малою Батьківщиною”. Вона стала першою іспанською військовою кореспонденткою, а в 1925 році її кандидатуру планували висунути на Нобелівську премію з літератури. В її житті відбувся кардинальний поворот після знайомства з польським філософом та лінгвістом Вінцентим Лютославським, котрий доводиться дядьком відомому композитору Вітольду Лютославському. Софія і Вінценти побралися в 1887 році в Мадриді, а після весілля молода пара перебралася в підляське село Дроздово, що знаходиться на північному сході сучасної Польщі, а в ті часи це була частина Російської імперії. Польща стала третьою Батьківщиною Софії. Тут вона провела, фактично, решту свого життя і померла в Познані в 1958 році у віці 96 років.
У Варшаві в Інституті Сервантеса пройшла зустріч, присвячена Софії Касановій, фрагменти якої ми і представляємо до Вашої уваги.
Одним з її учасників була перекладач та літературознавець Амелія Серальєр Кальво, котра відзначила неординарність Софії Касанової як особистості:
Амелія Серальєр Кальво.Foto:PR/NO
Софія Касанова-Лютославська – це надзвичайна й багатогранна жінка, в силу різних причин. Вона письменниця, військова кореспондентка та медсестра [за її словами вона лікувала близько 5 тисяч солдатів]. Дозволю собі невеликий анахронізм і скажу, що мова йде також, так би мовити, про активістку за права жінок. Софія пережила найбільші конфлікти першої половини XX століття. Вона наочний свідок Першої світової війни, яка її застала в маєтку братів Лютославських в Дроздово, місцевість ця, по суті, опинилася на лінії фронту. Потім її чоловік, Вінценти Лютославський був професором в різних університетах. Спочатку його направили в Москву, потім в Казань і врешті - в Санкт-Петербург. Цей факт, у свою чергу, зумовить, що в листопаді 1917 року – в жовтні за старим стилем – Софія Касанова була одним з двох іноземних журналістів, що перебували в той час у Санкт-Петербурзі. Другою людиною був відомий публіцист і журналіст Джон Рід, автор “Десяти днів, що приголомшили світ”, що стала знаковою книгою. Касанова ж, з протилежної ідеологічної перспективи, розповідала читачам іспанського видання “ABC” про цей конфлікт [тобто, про більшовицьку революцію]. Їй навіть вдалося взяти інтерв’ю в Льва Троцького. Дуже мало хто мав доступ до нього, а в Софії Касанової вистачило духу пробратися в Смольний.
Згодом, вона стала свідком відновлення незалежності Польщі і укладення Версальського миру, що викликало жвавий інтерес серед читачів іспанських газет. Через деякий час вибухнула інша, тепер вже польсько-більшовицька війна, відома як “Диво над Віслою”. Касанова оповідає про цю війну на сторінках “ABC”.
Проте, Софію Касанову до Троцького привело не лише бажання отримати інтерв’ю в одного із лідерів Жовтневої революції. Амелія Кальво:
Це дуже драматичний момент. Вона як журналістка йде, щоб взяти інтерв’ю в Троцького, але крім цього Софія пробує заступитися за своїх швагрів. Справа в тому, що двох з братів Вінцентого Лютославського було арештовано за польську діяльність. Сім’я намагалася зробити щось в їхній справі. В цьому плані були певні надії щодо такої темної особи як Фелікс Дзєржинський, котрий був поляком, що керував ЧК. Софія Касанова домоглася від Троцького обіцянки, що брати Лютославські будуть звільнені, але наступного дня їх розстріляли.
Іспанська дослідниця підкреслює, що і в роки Другої світової війни, вже бувши на схилку віку, Софія Касанов-Лютославська продовжувала роботу військового кореспондента. Не зважаючи на всі труднощі вона описувала реалії німецької окупації, внаслідок якої загинув один з її внуків, що бився в рядах варшавських повстанців:
Вона намагалася з окупованої Варшави викривати жахіття, які чинила нацистська армія. Це був трагічний період. Її, військову кореспондентку газети “ABC”, для якої вона працювала з 1915 року, головний редактор видання Лука де Тена, що свого часу взяв Софію на роботу, повідомив, що у Франкістській Іспанії не можна відкрито критикувати німецьку армію. Лука де Тена попередив Софію Касанову, що її хроніки будуть цензуруватися, це зрештою і сталося. Тим не менше, це не зупинило її і вона продовжувала писати і надсилати свої статті до Іспанії. Як ви самі розумієте, посеред війни це було надзвичайно складним завданням. Тому Софії була необхідна допомога ще однієї людини, чиє життя заслуговує на екранізацію. Цією людиною був Каземіро Флоренсіо Гранзов, князь де Парсент. Він працював торговельним представником при посольстві Іспанії в Польщі, і завдяки його дипломатичному статусу було можливим надсилати матеріали Касанової до Іспанії. Софії навіть вдалося їх опублікувати в одному невеликому видавництві, якщо не помиляюся з Ліону, але це не мало особливого розголосу. Така на жаль вже дійсність, як і те, що сьогодні постать Софії Касанової-Лютославської в Іспанії призабуто.
Ще однією учасницею дискусії про Софію Касанову була польська іспаністка Катажина Кацпшак, котра, зокрема, розповіла про обставини знайомства Софії Касанової з Вінцентим Лютославським:
Катажина Кацпшак.Foto:PR/NO
Нас вже шокує те, що Лютославський їде в ті краї, в Іспанію, і знайомиться там з молодою, поетесою-песимісткою, що лише починала свій шлях. І тут ключовим словом є “песимізм”. Справа в тому, що Вінценти Лютославський цікавився песимістськими течіями в античній і європейській філософії. Тобто, це Ніцше, Шопенгауер, а також все що було до них. Тому, іспанський поет Рамон де Кампоамор представив Вінцентому різних людей. Зокрема, він згадав про одну молоду галісійську поетесу, яка не проявляла особливого бажання жити, і чия поезія Лютославському могла б бути цікавою.
І в той самий день, коли вони познайомилися з Софією, яка йому подарувала збірку своєї поезії, Лютославський в цій подарованій йому книзі написав “Ця жінка буде моєю дружиною”. Це було за декілька років до того, коли вони узаконили свої відносини.
Проте, шлюб Софії та Вінцентого не був щасливими і обернувся трагедією. Говорить Амелія Серальєр Кальво:
Учасниці дискусії про Софію Касанову.Foto:PR/NO
Серед ексцентричних рис Лютославського, в нього спостерігалися месіаністичні схильності. Він був переконаний, що у шлюбі з іноземкою народиться син, який врятує Польщу, але від Софії у нього були лише доньки, на додаток їх було чотири. Це була одна з причин чому їх шлюб розпався. Друга причина пов’язана з трагічною смертю Ядвіги, третьої доньки Софії і Вінцентого, котра померла у віці 5 років. Річ у тому, що одним із захоплень Лютославського, вельми піонерським як на ті часи, була йога та гомеопатія. Коли його донька Ядвіга захворіла на дизентерію, він вирішив, що сам вилікує дитину за допомогою традиційної медицини та мануальної терапії. Він заборонив звертатися до лікаря і внаслідок цього його донька померла. Ця подія викопає прірву між Софією Касановою та її чоловіком. Депресія, яку переживає Софія у зв’язку зі смертю своєї дитини призводить до написання поемарію “Миттєвості”, який побачив світ в 1898 році. Видання цієї збірки віршів оплатив сам король Іспанії Альфонсо XIII, який приймав на аудієнціях Софії Касанову, щоб та читала йому ті вірші, центральним з яких був вірш “Біль...Ядвіга”.
В свою чергу, Катажина Кацпшак торкнулася питання фемінізму в творчості і світогляді Софії Касанової, звертаючи увагу на те, що дане питання слід розглядати з перспективи тих часів:
Я думаю, що так, ми можемо її вважати феміністкою, але, коли вона веде мову про фемінізм, часто окреслюючи його “тріумфуючим фемінізмом”, вона якби себе не включає в цей рух. Софія часто говорить про суфражисток, про все більше число жінок, що займають посади чи виконують заняття, що раніше вважалися чоловічими. Вона в цьому контексті наводить приклад скандинавських країн, Німеччини, Великобританії, а також Польщі. Проте, по суті, мова йшла про протестантські країни, де права жінок в ті часи була на більш високому рівні, ніж в Іспанії. Софія пише про це, щоб дати приклад Іспанії в плані прав жінок. Разом з тим, у всій її діяльності і в тому, що вона пише, я бачу великий парадокс, позаяк, з нашої сьогоднішньої перспективи Софія Касанова здається дуже консервативною. Вона зразкова матір, вона також дружина, може не така зразкова, в тому розумінні, як це собі уявляв Лютославський. Софія не вважала материнство єдиним покликання жінки, але сім’я була для неї дуже важлива. Якоюсь мірою це стосується традиції і Батьківщини з великої літери “Б”, а мова про її дві Батьківщини [Іспанію та Польщу].
Крім цього, варто відзначити, що вона в 1917 році симпатизувала деяким рухам, якщо не революційним, то, по меншій мірі, реформаторським. Проте, бувши наочним свідком Жовтневої революції, починаючи з 17-го року, вона бачить в дії робітничі і селянські маси, котрі перетворюють Царську Росію в щось цілковито інше, і Касанова починає відходити від своїх попередніх позицій.
Матеріал підготував Назар Олійник