Logo Polskiego Radia
Print

Націоналізм без націй чи нації без націоналізму?

PR dla Zagranicy
Nazar Oliynyk 11.04.2018 11:20
  • Грох.Нації та націоналізм.mp3
Про природу націй та націоналізму
Сводоба, що веде народ. Полотно Ежена Делакруа (1830)Сводоба, що веде народ. Полотно Ежена Делакруа (1830)foto:wikipedia/public domain

Про феномен нації та націоналізму написані тисячі наукових монографій, ця проблема присутня в публіцистиці та медійному просторі. Більше того, такі розпливчасті і дуже загальні окреслення «націоналізм» і «націоналісти» циркулють не лише в публічному дискурсі, але й часто виринають у поточній мові. Як правило, ці поняття мають емоційне забарвлення негативного характеру і використовуються для опису ксенофобських, расистських чи екзальтовано-патріотичних рухів, явищ або окремих осіб. Попри те, що вивченням проблеми нації та націоналізму займалися і займаються найкращі уми гуманітаристики – історики, соціологи, політологи, антропологи, філософи – кожний з пропонованих підходів та теорій має свою хибу і не дає однозначної та вичерпної відповіді щодо, зокрема, генези націй і природи націоналізму та цілої низки питань. Однією з таких кардинальних проблем є доволі просте питання: що було першим, нації чи націоналізм? Про цю та інші справи й піде мова, а до розмови ми запросили чеського історика Мірослава Гроха з Карлового університету в Празі. Слід наголосити, що професор Грох є найбільш авторитетним і заслуженим з тих, що живуть, дослідником нації і націоналізму.

Мірослав
Мірослав Грох. Foto:studium.uw.edu.pl

Питання нації та націоналізму є неймовірно складним і суперечливим. До сих пір триває дискусія про природу нації. Скажімо, стосовно того, чи нація породила націоналізм, чи, навпаки, націоналізм створив нації. Це давня і загальновідома суперечка між примордіалістами, яких називають ще есенціалістами та модерністами, знаних теж як конструктивісти. Як Ви бачите цю справу? Здається, що останнім часом у публічному дискурсі переважає погляд, що це націоналізм створив нації там, де їх не було.

– Націоналізм створив нації, а без націй не було б націоналізму. Це стара проблема і я думаю, що ця проблема не така складна, як видається. Якщо ми говоримо про націю, то ми тут маємо два різні рівні. Перша справа – це велика соціальна група індивідуумів, що мають сильнішу чи слабшу національну ідентичність і вони усвідомлюють цю тотожність. Нація – це соціологічний факт, коли люди не завжди люблять один одного, мають свої специфічні, спільні інтереси. Тобто, між членами нації немає гармонії. Другий рівень – це нація як культурна спільнота і спільнота цінностей. Немає значення, чи той, чи інший поляк або чех є неприємним і робить щось погане, бо важливим є те, що існує культурна цінність – нація, – до якої причинилися століття і цілі покоління. Хоча зараз про націю, в сенсі культурної спільноти, дуже мало говориться, вона цілий час присутня. Природно, постає питання про те, хто може ототожнюватися з нацією як абстрактною ідеєю, бо для цього потрібна певна освіта і чим нижча освіта, тим примітивніші елементи, що творять громаду.

Візьмемо до прикладу спорт. Скажімо, якщо виграє Польща, то що з того матиме окремо взятий поляк? Нічого. Проте, поляк ідентифікується з нацією в абстрактному розумінні, хоча б, скажімо, на примітивному рівні того ж футболу.

Вже прижилося вважати, що нації в Європі народжуються враз з Промисловою та Великою французькою революцією. Водночас такі дослідники, як Ентоні Сміт, звертають увагу на те, що етнії і культурні спільноти існували навіть в Середньовіччі і, на його думку, вони є культурно-етнічною основою модерних націй. Отож, коли ж народжуються нації?

– Нація не могла б народитися без того, що відбувалося раніше, починаючи з часів Середньовіччя. Це, так би мовити, етнічна, історична та політична матерія. Це цілий ряд факторів і зв’язків, які виводяться з давніх часів. У деяких випадках ще до Великої французької революції був якийсь потенціал, щоб творити націю. До прикладу можна взяти Natio polonica, Natio hungarica в розумінні шляхти (шляхетської нації). Тобто, вже щось існувало, а потім до цього додається модерна нація. І хочу повернутися до згаданих вже двох рівнів нації. Цей перший рівень – соціологічна дійсність – не є конструкцією. Це просто дійсність і реальне життя. В соціологічному плані нації існують раніше і в цьому сенсі я есенціаліст. Проте, якщо йде мова про інший рівень, – культуру та культурну спільноту, – то я конструктивіст, бо ця спільнота є конструктом. Дехто вважає цей конструкт негативним, а хтось позитивним явищем, але це вже інша справа.

Гадаю, варто торкнутися двох понять, які дуже сильно присутні і циркулюють не лише в науковій літературі, але й у публіцистиці, а часами навіть у повсякденній мові. Перше – це «винайдена традиція», що є назвою книги, виданої Еріком Гобсбаумом і Теренсом Рейнджером, і друге поняття – «уявлена спільнота», що походить, знову ж таки, від назви книги, автором якої є Бенедикт Андерсон. У певному контексті, і часто з політичних міркувань, ці два поняття використовуються для того, щоб твердити про фіктивну природу нації і облудність націоналістичних рухів. Тобто, мовляв, зацікавлені еліти, по суті, творять націю на рівному місці. Яка Ваша думка з цього приводу?

– Сходіть на будь-який футбольний матч. Ці люди не є нацією? Як соціальна група нація існує. Заперечення цього є нісенітницею. На мою думку, інтелектуалісти-постмодерністи співвідповідальні за те, що в деяких країнах існує цілковито примітивний і ксенофобський націоналізм. Адже вони заперечують націю як культурну цінність, зводячи її лише до якихось плебейських елементів. Це дуже небезпечно. І, на жаль, ця небезпека йде з Європейського Союзу. Я не виступаю проти ЄС, але вбачаю велику помилку в тому, що ЄС надав сильну підтримку тим інтелектуалам, котрі заперечують націю як таку. До речі, щодо Бенедикта Андерсона, англійською його книга називається «Imagined Communities», тобто «Уявлені спільноти», і Андерсон не твердить, що нація не існує. І типовим є те, коли хтось прочитає пару слів і робить з ними все, що йому заманеться. За Андерсоном нація існує тому, що люди перебувають на якомусь освітньому рівні і здатні уявити себе членами якоїсь спільноти, до якої належать люди, яких вони ніколи не побачать і не зустрінуть. Вони мусять лише уявляти, що належать до тієї спільноти. І Андерсон зазначає, що дуже важливою для цього є комунікація. Зрештою, це не нова теза, бо про це ще в 50-х писав Карл Дойч. Проте, (в Андерсона) нема мови про винахід нації.

Том Нейрн писав про націоналізм як про «дволикого Януса», відзначаючи його позитивні і негативні сторони. З огляду на трагічний досвід Другої світової війни і Голокосту, в публічному дискурсі переважає власне негативне сприйняття націоналізму. Під націоналізмом розуміється щось цілковито негативне, ірраціональне та руйнівне. Ті чи інші справи, пов’язані з національною ідентичністю та її експонуванням, сприймаються як потенційне джерело ксенофобії і нетерпимості. Що Ви думаєте про такий підхід?

– Я вважаю, що це дуже небезпечно. І я вже говорив про це. Людям необхідно до чогось належати і мислення, що вони будуть лише громадянами і щось зроблять для цієї спільноти, до якої належать, просто так, є хибним. Люди XX століття були схильні жертвувати задля нації і держави. Хто буде задурно йти на жертви задля держави? Ніхто. Я розумію, що все це продукт неолібералізму, коли вважається, що кожна людина живе лише задля самої себе. Цікаво, що Ви мене питаєте про всі ці речі у Польщі, бо Польща, як зрештою і Чехія, належать до тих нечисленних країн, де в науковому словнику, окрім поняття «націоналізм», використовується термін «патріотизм». Англійці чи німці цього не мають. Скажімо, для німців слово «патріотизм» не звучить добре і вони його не сприймають. Для німців і англійців усе, що стосується нації, є націоналізмом, але це не є характерним для нас (поляків та чехів).

Матеріал підготував Назар Олійник

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти