Брестський мир підписаний 9 лютого 1918 року між нещодавно проголошеною незалежною Українською Народною Республікою та державами Четвертного Союзу, який формували Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина та Болгарія, представляє собою дещо нетиповий мезальянс, коли молодшому партнеру, тобто УНР, що перебувала у надзвичайно драматичних і скрутних обставинах вдалося, завдяки імпровізації та запальному ентузіазму своєї делегації, вміло розіграти здавалося б безнадійну партію. Слід сказати, що переговори в Брест-Литовську, що розпочалися ще 22 грудня 1917 року були складними для кожної зі сторін. Німеччина та Австро-Угорщина, прагнули якнайшвидше закрити питання війни на колишньому російському фронті і отримати від УНР такі критично важливі для них поставки продовольства, без яких голод ставав питанням часу. УНР же, що стояла на межі загибелі, була вкрай необхідна негайна військова допомогу у боротьбі з більшовицькою Росією. Більшовикам же був потрібен мир з Четвертним Союзом за будь-яку ціну, аби укріпити свою владу. Брестський мир, який підписала УНР був дуже важким зобов’язанням з постачання величезних обсягів продовольства та сировини для Німеччини та Австро-Угощини в обмін за їх військову допомогу, але водночас для молодої української держави це був шанс вистояти. Про світлі і темні сторони Брестського миру Назар Олійник розмовляв з професором Любов'ю Жванко з Харківського національного університету міського господарства імені Бекетова.
-Пані професор, можна сказати, що для кожного з учасників переговорів в Брест-Литовську питання укладення миру, сепаратного миру, було перегонами з часом, для одних меншою мірою, для других більшою мірою. Чи не так?
-Треба сказати, що переговорів у Бресті хотіли всі сторони військового конфлікту тому, що і Німеччина, і Австро-Угорщина, фактично вони були зморені цією війною. Ми розуміємо позицію Української Народної Республіки, яка вже під час переговорів проголосила свою незалежність, 22 січня, фактично наздоганяючи час і надолужуючи ті помилки, які вона зробила. Ми розуміємо, що цей мир був надзвичайно важливий – для одних це був “хлібний мир”, як це назвав бургомістр Відня і це було дійсно так тому, що українські вагони з хлібом до Німеччини і Австро-Угорщини. Я працювала зі спогадами Оттокара фон Черніна і Еріха фон Людендорфа. Дуже цікаво зіставити їхні описи цих переговорів, коли і Австро-Угорщина, і Німеччина, вони вели перегони між собою, хто перший підпише оці статті мирного договору.
-Взагалі для Української Центральної Ради це було питання існування тому, що всі ці переговори, які були довготривалими та непростими, відбувалися на тлі більшовицького наступу. І питання Києва фактично стояло таким чином – хто буде мати Київ, той власне буде презентувати на переговорах Україну. Тому, що, як ми знаємо теж був український радянський уряд, що називався Українська Народна Республіка Рад. Тобто, навіть цей Четвертий універсал якоюсь мірою був продиктований логікою Брест-Литовська і навіть можливо під певним тиском німців був проголошений цей універсал...
-Фактично, проголошення цього універсалу утверджувало незалежну українську державу і зрозуміло, що гранди світової дипломатії могли вести переговори тільки зі справжнім державним утворенням. І там, фактично, оця дипломатична гра йшла буквально на години. Ми розуміємо, що Муравйов стояв під Києвом. Троцький, от як писав Чернін, Троцький обливався потом. Він злився і фактично ставив такі перепони, що [мовляв] “для чого Ви будете підписувати [договір], оскільки це недержавне утворення”, [мовляв] державне утворення існувало в Харкові, ця пседвоУкраїнська Народна Республіка. Фактично, 9 лютого, коли українська підписала мирний договір, фактично це стало порятунком України. Тому, забігаючи наперед, можна, що на Павлу Скоропадському, коли він оцю Українську державу, в кінці квітня [проголосив], стояло тавро німецького ставленика, який тут на німецьких багнетах створив цю державу, цю владу свою утримував. Але, потрібно пам’ятати, що це саме Центральна Рада [запросила німців і австрійців], власне граючи ва-банк, в неї не було іншого виходу як запросити оці окупаційні війська – тут теж можна ставити це під питання, якщо дивитися з сучасного погляду, то власне тільки завдяки цим військам на якийсь час, змогли відтермінувати поглинання України більшовицькими військами.
-Якщо придивитися до української делегації, яка представляла Українську Народну Республіку в Брест-Литовську, то це неймовірно молодий склад, непрофесійні дипломати, які мали змагатися з одного боку -з представниками дипломатії Четвертного Союзу з іншого - з більшовиками, які були спритними, зокрема Троцький. Як вони собі давали раду? Як їх взагалі сприймали, і одна, і друга сторона? Маю на увазі більшовиків і Четвертний Союз, в першу чергу німецьких і австрійських дипломатів.
-Події столітньої давності - ми можемо говорити про їхню правдивість і об’єктивність завдяки історичним джерелам. Завдяки архівним джерелам і мабуть, ще спогадам, спогадам та щоденникам тих людей, які були власне у вирі тих подій. І знову я повертаюся до Оттокара Черніна, який захоплювався молодими українськими дипломатами. Він так писав, що з них вилущуються, виростають справжні дипломати. Він дивувався, дійсно, тій дипломатичності, тій толеранції з якою вели оці молоді українські діячі переговори, наприклад Олександр Севрюк, який керував цією делегацію. І він їх протиставляв більшовикам, які дійсно були схожі на отаку групу інтриганів, які всупереч усім законам логіки, всупереч усій дипломатії, намагалися вирвати на свою користь цей Брестський мир. Знаєте, коли вийти на такий сучасний рівень, мабуть, у Мінську не було таких представників України, такого Севрюка, який би відстоював дійсно наші українські інтереси.
-Одним з таких дуже гострих питань у взаєминах делегацій, української та німецької і австрійської, власне було питання Холмщини і Східної Галичини та Буковини. Тобто, була обіцянка, що повстане коронний край, окремий, Східна Галичина і Буковина. Чому це не вдалося здійснити? І яка була ситуація довкола цього питання і питання Холмщини?
-Якщо вірити історичним документам, то власне австрійці оцей таємний протокол про Холмщину і ті інші території, вони власне вирвали в українців. Власне вони пообіцяли ці території, коли українське зерно піде до Австро-Угорщини. Ми бачимо як потім відбувалися ці події і боротьба за ці терени, до чого вона привела.
-Фактично Україна, вперше в історії, була визнана потужними державами, того часу, Німеччиною і Австро-Угорською імперією, і утворила свій західний кордон. Яке це мало значення, власне, в контексті тих подій, які відбувалися у 1918 році?
-Якщо говорити і дивитися на Україну в 1918 році, то власне Українська Центральна Рада, яка, при всій повазі до її керманичів, вона не враховувала об’єктивні чинники, які на той час були в Україні. І ми бачимо, як от потім, фактично і представники і німецької військової адміністрації та Австро-Угорщини, вони намагалися нав’язати контакти із керівниками Української Центральної Ради. Власне, коли це не вдалося, на історичну арену виходить Павло Скоропадський. Власне Українську державу Павла Скоропадського визнали до двох десятків країн тогочасного світу.
Ну, не можна от так говорити, щоб було, якби було, але коли б Скоропадський зумів утриматися, коли б проти не було оцього повстання, коли б сам Винниченко, власне не грав у підкилимні ігри з більшовиками, то можливо нам, як і Польщі вдалося б існувати, як державі.
-Тут, знову ж повертаючись до Брестського миру – це було колосальним ударом по Росії, яку представляли тоді більшовики. Ленін називав цей мир “похабним”. Для представників монархістських кіл, які, скажімо так, ототожнювали себе з тою Білою Росією, яка народжувалася, це була просто принизлива поразка не тільки тому, що вони були піти на сепаратний мир, були такі умови, але передовсім тому, що вони визнали Україну і віддали Україну і Білорусь.
-Ну, фактично, якщо говорити про ці події, то дійсно більшовики, вони були ладні розірвати всіх тих діячів, тогочасної дипломатії і їхній оцей сепаратний мир, підписаний 3 березня, набагато пізніше ніж український. Вони дійсно в один голос говорили про втрачені території, втрачені російські території, втрачена величезна кількість населення, що якби це їхнього населення. І ми розуміємо, що більшовицька держава є спадкоємницею Російської імперії під якими фарбами все це не замальовувалося б.
А якщо говорити ще про українську делегацію – 1918 рік Південно-Західний фронт проходить територією України, більшовики стоять під Києвом і в складі української делегації до Брест-Литовська їде представник для того, щоб врегулювати проблему біженців. Це величезна гуманітарна проблема, наслідок І світової війни. Цим представником є поляк Станіслав Москалевський, активний діяч Центрального Обивательського Комітету. Він їде з планом про утворення змішаної комісії у Києві. Вони власне їдуть із планами і з пропозиціями, якби цих людей: поляків, литовців, латишів – повернути до себе додому. Зрозуміло, що і Австро-Угорщину і Німеччину менше всього цікавили ці пропозиції, але факт залишається фактом, що у лютому 1918 року українська делегація дбає не тільки про те, щоб вирвати цей мирний договір, щоб ствердити свою незалежність, ствердити себе як гравця на міжнародній арені, а ще й до того з цими гуманітарними пропозиціями.
Щодо більшовиків, то дійсно для них це була колосальна геополітична поразка, яку вони потім намагалися всілякими способами, засобами, силою, виправити.
-Підсумовуючи, власне, цю розмову про Брестський мир-якби його оцінити, його позитивні і негативні сторони? Тому, що в нашій розмови, якби, більше появилися позитивні сторони, але теж були негативні. Зокрема історики підкреслюють, що Україна, в тих обставинах можливо не було багато варіантів, але вона стала фактично “сировинним придатком” для Німеччини і Австрії, які використовували по максимуму ресурси України для того, щоб утримати ситуацію під контролем, в себе.
-Ну, історія вона не терпить якогось умовного способу. Мені здається, що Українська Центральна Рада і УНР, вони знову ж таки, як я вже на початку сказала, вони наздоганяли оці події. Тому, що події 1918 року, революційні події, керманичі української держави не бачили необхідності створення української армії, вони не бачили того, що Україна має стати незалежною державою, а мала бути в складі автономії оновленої Росії. І коли відбулися оці всі події, то, мабуть найважливішим тут треба ставити той момент, що, а чи була Україна в той час незалежною. І коли говорити про сировинний додаток я б так не оцінювала так однозначно тому, що працювали комісії українські, австро-угорські і німецькі, економічні комісії. До речі, економічних комісій між більшовиками і представниками цих держав, вони не існували. Тобто, там не говорилося про якусь співпрацю, тобто про взаємовигідні контакти. Тому, що в Україну йшли і поставки сількогосподарських машин і деякої техніки. Тобто, можна говорити про сировинний додаток, але це буде надто радикальне.
-Як один з поглядів...
-Як один із негативних наслідків. Будь-які перемовини вони несуть і позитивні і негативні моменти тому, що кожен із учасників переговорного процесу хоче для себе перш за все вигоди.
Матеріал підготував Назар Олійник