Минулого року у видавництві «Кліо» вийшов український переклад книги відомого французького історика та політолога Алена Безансона «Свята Русь». Книга є блискучим і проникливим аналізом історичного становлення Московії, а згодом Росії, та формування її ідеології. В книзі відзначається, що Росія уявляє і представляє себе світу в сакральних категоріях, як трансцендентний та непізнанний суб’єкт, як «Свята Русь», якій призначено відіграти провідну роль в історії.
До розмови про книгу «Свята Русь» ми запросили її автора, професора Алена Безансона. Зокрема, він стисло представив генезу формування ідеї Росії як «Святої Русі» та роль, яку в цьому процесі відіграло православ’я:
– Християнство і російське православ’я прийшло з Візантії, – це саме стосується інших слов’янських країн; зрозуміло, що воно висловлювалося старослов’янською мовою і завдячувало це Кирилові і Мефодію. Тому Росія була відрізана від двох головних мов західного світу, а саме: латини і греки. Таким чином, тут найголовнішим стала містика, а релігія невеликою мірою спиралася на критерії розуму в питаннях права. Найголовнішим був містичний підхід. Так склалося, що церква підпала під цілковитий контроль царя, який вважав себе правителем не лише в політичних питаннях, але й в питаннях віри. Це відбулося за часів правління Петра Великого.
В період правління Івана Ґрозного ми можемо спостерігати, як цар став тираном щодо внутрішніх справ Росії, але це жодним чином не заважало йому вважати себе поєднаним містичними узами з небесами. Наприклад, він вщент знищив Новгород разом з його мешканцями, включаючи жінок і дітей. Проте це не підпало під правосуддя тому, що цар багато молився і був сповнений містики.
Треба сказати, що в цьому процесі формування "Святої Русі" виникла перерва у XVIII столітті, оскільки Росія намагалася модернізуватися шляхом більш раціонального підходу, але в XIX столітті ми знову спостерігаємо повернення до містичних підходів у зв’язку зі слов’янофільством. Слов’янофільство сприяло ширенню сліпоти щодо того, що діялося в середині Росії, а оскільки всі ці негативні явища були переображені, то Росія себе вважала у всьому вищою та кращою від Європи. Росія Європу заперечувала і відкидала, бо вважала Європу і католицизм раціональними та холодними, тоді коли Росія була свята та чиста.
Вся історія Росії просякнута містицизмом і месіанізмом, особливо починаючи з початку XVI століття, коли з’являється ідея про Москву як «Третій Рим», яка належить ченцеві Філофею Псковському. Згодом, цю ідею продовжують слов’янофіли. Наскільки цей російським містичний месіанізм відрізняється від інших месіанізмів, зокрема польського, який виражали Юліуш Словацький та Адам Міцкєвич? Ален Безансон:
– Так, але велика різниця щодо Міцкєвича і Словацького полягає в тому, що вони залишаються в параметрах західного світу і вони не потрапили в пастку російської брехні. Російська брехня – це заперечення дійсності, тоді коли у випадку Польщі ця дійсність бачиться дуже правильно. Навіть, якщо вона є не завжди такою, як би цього хотілося. Безумовно, ми бачимо цей феномен польського месіанізму – Польща як Христос народів – але це не має нічого спільного з тією російською неправдою.
«Мистецтво брехні таке ж старе, як і сама Росія» – такими словами розпочинається перший розділ «Святої Русі». Ця тема брехні, в сенсі не банальної, а онтологічної брехні, проходить червоною ниткою через цю книгу і присутня в мисленні професора Безансона. Історик звертає увагу на її ефективність і стійкість до плину часу:
– Я хочу сказати, що, безумовно, в комуністичний період брехня була тотальною, але це тривало лише до 60-х років. В 60-х вже ніхто в це не вірив і Хрущов був останнім, хто вірив у комуністичну неправду. Проте, на мою думку, брехня в сучасній Росії набагато більш небезпечна, оскільки мовлення виглядає так, як і деінде, і росіяни говорять, що вони такі ж, як й інші і тому це небезпечно.
Московія, а згодом Росія, великою мірою сформувала свою релігійну і політичну тотожність на базі візантійської традиції, але також тут відіграли роль монголи і татари. Які елементи монгольської політичної культури вплинули на російську історію?
– Можна сказати, що російський цар діяв у рамках монгольської системи управління, але він не почував себе зобов’язаним впроваджувати ті ж самі звичаї, що й в монголів. Один росіянин сказав, що якби в Росії було монгольське право, це було б просто чудово. Щодо елементів, які перейшли з монгольської культури в Московію, то монголи, призвичаєні пасти свої стада, власне управляли людьми як стадом. Ніхто не мав права зайти назовні і ввійти всередину (те ж саме спостерігається у випадку Московії).
Роль України у постанні і формуванні Російської імперії. Чи могла б постати ця імперія без України? Адже чимало українців, передовсім представників еліти, включилися в цей імперський проект.
– Я думаю, можна сказати, що Україна зробила вагомий внесок в розбудову Російської імперії. Оскільки українці мали дуже високий рівень освіти, зокрема мова про випускників Києво-Могилянської академії, вони принесли в Росію, так би мовити, модерні методи державного управління. Проте, водночас, треба зазначити, що Україна не дозволила Росії розвивати модерні вирішення, які свого часу пропонував російський прем’єр Столипін (на початку XX століття) тому, що потрібно було зберегти імперію, а Україна була ключовою її ланкою.
Нерідко в публічному дискурсі виринає теза про те, що Україна була колонією царської Росії, а згодом радянської імперії. Якою мірою поняття «колонія» і постколоніальна теорія може бути поясненням взаємовідносин України та Росії? Ален Безансон:
– Я думаю, що Україна не була колонією. Вона сьогодні формується як нація і Україна здобула свої кордони. Україна потроху позбувається всіх цих радянських призвичаєнь, які вона перебрала від Росії. Україна унезалежнюється від Росії і будемо надіятися, що Захід це побачить і зрозуміє.
Щодо Росії, то я вважаю, що вона в жодному випадку не хоче стати нацією і продовжує бути імперією. Росія не хоче мати кордони, бо всяка імперія мусить повсякчасно зростати. Більше того, Росія сприймає себе не лише як імперію, але як церкву. Росії притаманне ідолопоклонство. Вона себе бачить як церкву, або скоріше як секту, а водночас бачить себе як державу. Тому неприйнятно висловлювати критику щодо Росії, бо з точки зору росіян це святотаство.
Відповідно, на мою думку, Україна остаточно сформується як нація і їй потрібна своя національна церква, так як це є у випадку Греції чи Румунії. Сьогодні ж українська православна церква досі сильно пов’язана з російською церквою.
Сучасна Росія намагається поєднати радянське і царське минуле. Наскільки це їй вдається і яке подальше майбутнє Росії? Ален Безансон:
– Я думаю, що сьогоднішній путінський режим, який, як відомо, є мафіозним, діє на тлі декорацій царського зразка, тобто ми бачимо всі ті царські палати і православні церкви, але це лише брехливі лаштунки і в цьому не має нічого ефективного. Цей мафіозний режим триває і ми бачимо, що Путін все програв і привів країну до краху. Немає коштів на освіту і медицину, бо все йде на створення фальшивого іміджу. Рано чи пізно цей режим впаде і тоді в Росії появиться новий шанс. Будемо сподіватися, що росіяни зможуть побудувати іншу країну, ніж та, що є сьогодні чи була за Сталіна або Олександра III.
Хочу сказати, що зважаючи на те, що Путін все програв, то йому залишається лише один вихід, а саме – розпочати війну. Росія після десятиліть занепаду не в стані вести світову війну, але якщо вона піде на це, то це дуже небезпечно, передовсім для України, Польщі і країн Балтії.
Назар Олійник: Це був французький історик, професор Ален Безансон, якому дякую за розмову. І хочу виразити подяку – Тарасові Марусику, перекладачу книги «Свята Русь», за допомогу, та пані Марії Маланчук за організацію інтерв'ю та переклад.
Матеріал підготував Назар Олійник