Переглядом фільму «Січневе повстання 1863» в аудіовізуальній залі Північної напівбашти Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» в українській столиці розпочалися урочистості, присвячені 155-й річниці Січневого повстання проти гніту Російської імперії. Від моменту його початку 22 січня 1863 воно мало характер партизанської війни. Повстанці та створена ними підпільна держава пережили зиму 1863-64 років попри величезну диспропорцію сил лише завдяки героїзму та жертовності і потужній народній підтримці. Січневе повстання було найбільш масовим і демократичним з усіх польських національно-визвольних змагань. Воно стало прологом та символом майбутньої свободи та незалежності країни.
«Повстання зазнало поразки, але його історичне значення неоціненне», – каже полковник Тадеуш Хшонстек, який по закінченні фільму прочитав лекцію про традиції Січневого повстання в польській армії в 1918-2017 роках. Народ дав величезну моральну підтримку повстанцям, які почали боротьбу за незалежність. Армії не було. Пішли люди, озброєні шаблями, мисливськими рушницями і косами. Боролися на смерть і зазнали величезних втрат. Кілька тисяч розстріляних, повішаних на шибеницях і вивезених до Сибіру.
Січневе повстання проходило під гаслом «За нашу і вашу свободу». На гербі повстанців, що був також на урядовій печатці, поруч з польським Білим орлом, литовсько-білоруською Погонею, був також український (чи як тоді казали русинський) Архангел Михаїл.
Три народи, одна історія, спільна пам’ять – це була провідна теза урочистостей 22 січня у «Київській фортеці».
«Те, що найбільше зворушує мене в цьому місці і те, що в Польщі ніколи не було акцентоване в особливий спосіб, що Січневе повстання, не було повстанням тільки поляків, але й було там багато українців, литовців і білорусів. Для мене це особливий приклад боротьби, гасло якої "За нашу і вашу свободу", того, що можемо єднатися в слушній справі, різні народи, і плече-в-плече люди і військо можуть разом боротися за справедливість», – каже вікарій київського Собору святого Олександра о. Міхал Бранкевич.
«То була боротьба проти російського гніту на теренах, які населяли люди різних національностей. Свобода мала дуже важливе значення, бо то була свобода віри, свобода переконань, ідей. Всіх учасників Січневого повстання об’єднувало почуття великої несправедливості, якою була російська окупація».
Найвідомішим українцем серед учасників Січневого повстання був Андрій Опанасович Потебня, уродженець Полтавщини і брат видатного українського філолога Олександра Потебні. Він разом з іншими повстанцями загинув біля містечка Пяскова Скала у березні 1863-го. Кажуть, що його останніми словами були: «Дай вам Боже перемогти в боротьбі проти тиранії».
Російський уряд жорстоко розправився з учасниками повстання. Командири повстанців були розстріляні, в тому числі і в Київській фортеці. Загалом через її каземати пройшло близько трьох тисяч інсургентів.
На честь розстріляних у Києві командирів повстанців Платона Крижанівського, Тадеуша Раковського, Адама Зеленського, Ромуальда Ольшанського та Адама Дружбацького меморіальну дошку ще 1993-го відкрив президент Лєх Валенса.
Екскурсовод музею «Київська фортеця» Данило Ідрісов розповідає, що полонені учасники Січневого повстання утримувалися в кількох баштах фортеці, у Північній напівбашті Госпітального укріплення, а також на гарнізонній та офіцерській гауптвахтах та в Косому капонірі. Випадок втечі був один-єдиний.
«З Косого капоніра ніхто ніколи не тікав. А в другій башті були менш жорсткі умови утримання. Вона лише в випадку якихось екстраординарних подій використовувалася як в’язниця. І от саме звідти була скоєна втеча Антоном Юревичем, одним із повстанців. Він втік разом з товаришем. Їм вдалося зробити підкоп, вони уникнули покарання і потім емігрували до Західної Європи».
На 155-у річницю Січневого повстання, яке традиційно польська громада у Києві відзначає в Київській фортеці, було урочисто відкрито ще одну меморіальну дошку на честь двох його учасників – батька і сина Владислава і Зиґмунта Падлєвських.
Говорить посол Польщі в Україні Ян Пєкло:
«Владислав був розстріляний росіянами тут, у Київській фортеці. Зиґмунт Падлєвський був розстріляний коло Плоцька. Тут загинули поляки-повстанці, батько й син. Але сьогодні, на жаль, молоді українці віддають своє життя на Донбасі за ту саму справу».
155-а річниця Січневого повстання у день 22 січня співпадає із проголошенням Незалежності України Четвертим Універсалом Центральної Ради та Днем Соборності України. Про це говорили і п. посол Пєкло, і присутній на урочистостях Марюс Януконіс, посол Литви в Україні.
«Ми шануємо пам’ять тих, які повстали перед значно потужнішою силою… Дуже важливо пам’ятати нашу історію і особливо цю дату, тому що вона пов’язує всі наші народи. Це частина нашої історії, яку ніхто не може від нас відібрати. І ми маємо сучасну реальність. Поруч є військовий шпиталь, де лікуються сучасні українські герої. І це означає, що наша спільна боротьба за ті цінності, за ідеали свободи, продовжується».
Пан Януконіс підкреслює, що історія та сучасність наших народів тісно переплетені. Нині безпека України – це і безпека Литви та Польщі, і безпека всієї Європи. «Ми дуже добре розуміємо цю солідарність і важливість підтримки України, тому що ми пам’ятаємо історію. Західна Європа мала трохи іншу історію. А ми, на жаль, маємо негативний трагічний досвід».
Полковник Війська польського Тадеуш Хшонстек:
«Я переконаний у тому, що народи Західної Європи, які живуть спокійно, навіть не уявляють собі, як виглядає та лінія фронту на сході України. Я був у Сумах у листопаді торік. Був на цвинтарі, де поховано понад сто офіцерів і солдатів, провідник бригади українського спецпризу, полковник 42-х років. Я теж полковник. Але той молодий чоловік загинув від кулі снайпера. Ті, хто це бачить на власні очі, по-іншому оцінюють війну в Україні. Бачу це по своїх земляках. А ті, хто живуть за Одрою, ситуацію, вочевидь, оцінюють зовсім по-іншому».
На урочистостях у Київській фортеці говорили про сьогодення і минуле, про потребу пам’ятати те, що об’єднує народи і про необхідність відкривати незвідані сторінки спільної історії.
Не так давно у Вільнюсі на горі Гедиміна було знайдено поховання одного зі страчених керівників Січневого повстання Зиґмунта Сєраковського, який народився на Волині та вчився в Житомирі.
На Личаківському цвинтарі у Львові на Меморіалі «Гірка січневих повстанців» зображений литовець Шимонас Візунас Шидловський. Але про це знають навіть не всі місцеві історики. Як і те, що багато могил учасників Січневого повстання є на цвинтарі містечка Немирів на Львівщині, куди у травні 1863 року загін повстанців відійшов з Волині через кордон Австро-Угорщини.
Чорні сукні і чорна біжутерія – це ще один цікавий і маловідомий історичний факт, пов’язаний із Січневим повстанням. На знак підтримки повстанців їхні сестри, матері, дружини та наречені одягалися в колір жалоби і відмовлялися від вишуканих коштовностей, віддаючи перевагу простій темній біжутерії.
Охочі можуть погуглити картину Артура Ґроттґера «Прощання з повстанцем», оригінал якої зберігається у Кракові, щоб подивитися, як видатний художник зобразив моду патріоток на чорні сукні.
В експозиції Косого капоніра Київської фортеці відтепер також буде Ґроттґер – розповідає генеральний директор музею «Київська фортеця» Оксана Новікова-Вигран. Польський інститут у Києві подарував музеєві копії офортів видатного художника. Це три хронікальні цикли на тему Січневого повстання – «Polonia»: 1863, «Lituania»: 1864–1866 та «Долина сліз» (Війна) 1866–1867.
«У нас плідна співпраця. Ми і плазму отримали, на якій маємо змогу демонструвати повстанські фільми того періоду. Ще маємо чудові фоторепродукції періоду Січневого повстання. Візуалізацію тепер зробили. Завдяки Посольству Польщі, панові послу Янові Пєклу та Міжнародному товариству польських підприємців в Україні оновили експозицію, освітили вітрини, додали інформаційні дошки».
Вивчати і знати нашу спільну історію ми зобов’язані – твердить пані Оксана.
Так само не повинні забувати гасла героїв Січневого повстання – «За нашу і вашу свободу!». Воно й досі актуальне.
Галина Баланович