На протилежному краю Європи, в складі чужинецької армії проти тих, хто боронить свою землю і з надією здобути волю для своєї Батьківщини – так стисло можна описати ту складну ситуацію поляків, що брали участь в іспанській війні на боці Наполеона. Ця війна відома як Іспанська війна за незалежність. Її надзвичайна жорстокість та кривавість знайшла своє відображення в серії гравюр Франсіска Ґойї “Лихоліття війни”.
Щодо поляків, то вони втратили свою незалежність в результаті поділів Речі Посполитої - третій остаточний поділ відбувся в 1795 році. Колишні землі Речі Посполитої були розділені між Австрією, Росією та Прусією. Геополітична ситуація, що склалася в кінці XVIII - на початку XIX століття, для поляків була досить однозначною. Єдиною силою, на яку вони могли розраховувати, була революційна Франція, а згодом Франція Наполеона. Це був могутній союзник, а водночас союзник, що використовував польську військову силу в своїх цілях. Яскравим прикладом цього є участь поляків у війні в Іспанії в 1808-1813 роках.
Нещодавно в Іспанії побачила світ новаторська і вичерпна монографія, присвячена одному з найважливіших аспектів цієї теми. “За Наполеона в Іспанії. Польські солдати в облогах Сарагоси (1808-1809) ”. Її автором є Крістіна Гонзалес Кайзан, іспанська історик, що працює у Варшавському університеті.
25 жовтня в посольстві Іспанії в Польщі відбулася презентація цієї книги за участі посла Польщі в Іспанії Ауґустіна Нуньєса Мартінеса.
Учасники презентації. З ліва направо: професор Ян Кєнєвич, посол Іспанії в Польщі Ауґустін Нуньєс Мартінес, доктор Крістіна Гонсалес Кайзан, доктор Хосе Марія Еспіноза. Фото надане Крістіною Гонсалес Кайзан
Ми пропонуємо Вашій увазі фрагменти з цієї презентації.
Один з учасників цього заходу Хосе Марія Еспіноза, історик і голова Форуму з вивчення іспанської військової історії відзначив, що ряд поляків, що воювали на боці Наполеона, після його поразки залишилися в Іспанії і відіграли помітну роль в її політичному житті:
Деякі з імен, які появляються на сторінках цієї чудової книжки, промайнуть через історію Іспанії разом з іспанцями, тепер вже друзями. Зокрема це приклад капітана Тадеуша Суліковського, офіцера королівського полку, який в 1820 році бере участь в пронунсіамієнто, у виступі військових лібералів в місті Ла-Корунья, в Галісії, що започатковує Конституційне трьохліття. Він бере участь у виступі лібералів проти правління короля Фернандо VII. Це був офіцер королівського полку, що брав участь в облозі Сарагоси в [1808-1809 роках].
Польські шовельєри та Наполеон під Туделою (артина Януарія Суходольського, 1827). Битва під Туделою 23 листопада 1808 року була однією з трьох битв за Сарагос, яка завершилася перемогою фрацузько-польських військ та розгромо іспанських військ. В ній особливо відзначилися лансьєри (кіннота озброєна списами) Надвіслянського легіону. Командир польських лансьєрів полковник Ян Конопка отримав Орден Почесного легіону. Foto:wikipedia/public domain
В свою чергу професор Ян Кєнєвич з Варшавського університету відзначив винятковість монографії Крістіни Кайзан, бо вона поєднала воєдино дві національні історії. Професор Кєнєвич відзначив, що для авторки ця робота стала справжнім викликом:.
Написати таку книжку було викликом для іспанки, йдеться про розуміння почуттів поляків. З іншого боку, вона мала подолати брак зацікавлення іспанців. Можу сказати, що фактично ніколи іспанці не сприймали поляків як завойовників, котрі прибули разом з поневолювачем, щоб підкорити святу іспанську землю. Під час мого чотирьохлітнього перебування в Іспанії в ролі посла Польщі лише одна людина мені сказала, що в жодному разі не піде відзначати велику перемогу при Сомосьєері. Цією людиною був Хав’єр Руперес, відомий політик, письменник та дипломат. Велика людина і великий друг. Я дуже поважаю його позицію, котра визнає, що поляки були загарбниками, а іспанці боролися з ними.
Битва під Сомосьєрою 30 листопада 1808 року (картина Януарія Суходольського, 1860). Foto:Wikipedia / Public domain
Професора Кєнєвич відзначив, що довкола польської участі у війні в Іспанії виросла легенда про трагізм польських вояків, що вміло і відважно воюють на боці Наполеона проти тих, кого він прагне поневолити і в цьому плані книга Крістіни Кайзан “За Наполеона в Іспанії” є переломним моментом:
У всій цій історії ця книжка є величезним кроком вперед, бо завершує певну фазу легенди. Треба нагадати, що в колективній пам’яті поляків протягом двох минулих століть, фактично до сьогоднішнього дня був дуже делікатний аспект, яким була Сарагоса. Це боротьба поляків проти іспанців, що боронили свою землю та свою незалежність. Ми були винуватцями. Більше того, в легенді мовиться йдеться про те, що, ми, поляки не мали відваги піти тим самим шляхом, взяти приклад з сарагосців і захищати своє місто, Варшаву від загарбників з такою ж рішучістю. Недаремно великі поляки XIX століття продовжували звертатися до цієї теми “Ми з Наполеоном в Іспанії проти захисників Батьківщини”. Це теж справа того, що ми не мали ментальної, фізичної і духовної здатності битися як іспанці. Польський публіцист Маурицій Мохнацький в 1832 році відкрито писав про те, що не було можливим зробити з Варшави нового Сагунто [йдеться про безприкладний героїзм оборони Сагунто перед карфагенськими військами Ганнібала в 218 році до нашої ери]. Міф Сагунто та Нумансії [міста, що десять років протистояло військам римлян] був дуже близьким полякам того часу.
Великим відкриттям цієї книги є представлення остаточних доказів того, що один з ключових елементів міфу про польську провину, про яку йдеться в творі Стефана Жеромського “Попіл” і що було продовжено з великим талантом Анджеєм Вайдою в свому фільмі “Попіл” базується на апокрифічному тексті. Книга доводить, що в історичних джерелах немає конкретних прикладів того, що польська солдатня здійснила всі ті звірства в Сарагосі. Проте це ми знаємо сьогодні, але так не було протягом поколінь. Ми жили з цією проблемою, з тим, як ми, відважні поляки, борці за честь, Бога і Батьківщину, себе повели в Сарагосі.
Юзеф Хлопіцький, командувач Надвіслянського легіону.foto:wikipedia/public domain
Сама ж авторка представила присутнім головні ідеї своєї монографії, зокрема вона коротко охарактеризувала участь поляків в іспанській війні:
Польські солдати, що прибули в Іспанію, становили частину французької імператорської армії, вони налічували близько 20 тисяч. Польські підрозділи перейшли Піренеї і п з початку 1808 року поступово прибували в Іспанію. Поляки перебуватимуть на іспанській землі до початків 1812 року і також поступово протягом цього року і на початку 1813 року залишають Іспанію і вирушають на російський фронт. З численних битв, в яких беруть участь поляки, лише дві впишуться золотими літерами впродовж поколінь в колективну пам’ять поляків. Це Сомосьєра і Сарагоса. Сомосьєра є ефектною кавалерійською атакою, яку вважать однією з найбільш блискучих у військовій історії. Дуже швидко Сомосьєра перетворюється на символ гордості польської зброї. Однак облога Сарагоси, оборона якої стала для іспанців однією з найважчих епопей в їхній історії, стає безчестям через дії щодо захисників міста. В Польщі це почуття вини, яке викликає згадка про Сарагосу, продовжується і до наших днів, серед інтелектуальної публіки, яка плекала це як свого роду національне безчестя. Це скоріше навіть комплекс вини, яка, на мою думку, перебільшена.
Головними відповідальними за це почуття провини є повість Стефана Жеромського “Попіл” опублікована в 1904 році, а також однойменний фільм Анджея Вайди 1965 року.
Крістіна Кайзан відзначила, що одним із цінних джерел, які лягли в основу її книги, стали мемуари учасників подій. Разом з тим, вона закликала критично підходити до мемуаристики:
Польські мемуаристи писали свої тексти десятки років після тих подій. Нерідко нащадки писали про те, що їм оповідали їхні батьки чи діди. Спогади пишуться в час, коли боротьба поляків за звільнення Батьківщини з під ярма Росії, Австрії Прусії, котрі поділили Польщу, зазнала поразки. Тому ці мемуари є роздумами, зумовленими плином часу і котрі написані з виховною і пропагандистською метою або як виправдання дій поляків в Іспанії. Окрім того, мемуари повинні були отримати дозвіл цензури країн, що поділили Польщу. На додаток почуття вини, присутнє в декотрих з цих мемуарів, віталося, особливо це стосується польських земель під владою Росії. Загарбники були зацікавлені ширити почуття провини серед поляків, котре б свідчило, що їхня боротьба була даремною і що збройний чин поляків в Іспанії нічого не дав.
Солдати Надвіслянського легіону в Іспанії, 1810 рік. Foto: Wikipedia / Public domain
Як свідчать дослідження Крістіни Кайзан, Росія вела хитру пропагандистську діяльність з метою очорнення і дискредитації польського збройного чину в Іспанії:
Важливий приклад критичного вивчення джерел і передовсім беручи до уваги інші перспективи цього конфлікту, присутній в моїй попередній книжці. Це аналіз одного джерела, анонімних мемуарів під назвою “Сарагоса 1809”. Текст, що налічує 17 сторінок опубліковано в 1850 році. Ті 17 сторінок це найбільш жорстоке з того, що було написано мемуаристами [про облогу і взяття Сарагоси]. В одному з пасажів цих спогадів розповідається про самогубство однієї монахині після того, як її зґвалтував один солдат. В тексті Жеромського і в фільмі Вайди цей солдат стає поляком. Це стало символом національної ганьби і докорів сумління щодо дій поляків в Іспанії і особливо в Сарагосі. Тим не менше після детального аналізу цього джерела я прийшла до висновку, що цей текст є фальшивкою, тобто апокрифічним, вигаданим текстом. Його мета - завдати удар по образу поляків на боці Наполеона. На мою думку, цей текст є частиною значно більшого плану. Чому? Отож, в 1856 році, тобто 6 років після анонімних мемуарів про Сарагосу, з’являється черговий анонімний твір, так само це короткий твір, в якому мова йде про Сомосьєрру, де легкі польські кіннотники-шеволежери, котрі здійснили цю славну атаку, є тими, хто перед тим як вирушити під Сомосьєра, плюндрують церкву в містечку Лерма. Російське походження цього документа помітне завдяки перекладу військових команд. Російські команди не використовувалися в наполеонівській армії. Це свідчить про походження цього тексту.
Надвіслянські лансьєри (передній план). Картина Януарія Суходольського. Foto:Wikipedia/Public domain
Як не парадоксально, але почуття польської провини за жахливу різанину захисників і цивільного населення Сарагоси, особливо після падіння міста 20 лютого 1809 року не кореспондує зі ставленням іспанців до польських солдатів:
Іспанці не згадують солдатів Надвіслянського легіону ані зі злобою, ані з ненавистю. Що, як я пересвідчилась, викликає велике здивування серед сучасних поляків. Розуміння нації без держави, яка завжди готова боротися за свою свободу і незалежність, взяло верх в різних іспанських інтелектуальних колах, зокрема завдяки впливу романтизму. Іспанці в плані відношення до діла поляків розділилися між байдужістю та тими, хто їх прийняв і виявив емпатію, навіть в контексті іспанської війни за незалежність, в якій вони воювали на боці загарбника.
Матеріал підготував Назар Олійник