Юзеф Галлер народився 13 серпня 1873 року в селі Юрчице, поблизу Кракова, який тоді був частиною австрійської Галичини. В 1882 році він разом з сім’єю переїхав до Львова, де закінчив гімназію, після чого вступив до військової школи в Кошице та розпочав довгу і блискучу кар’єру в австро-угорській армії.
Юзеф Галлер був людиною, яка все своє життя присвятила службі Польщі і котра навіть на чужині дбала про польські інтереси. Галлер відзначався на полі битви хоробрістю і проявив себе як вмілий стратег.
Про генерала Юзефа Галлера розповідає історик Міхал Мацкєвич з Музею Війська Польського у Варшаві:
Юзеф Галлер був військовим, суспільником та політиком. Як військовик він проявив себе досконалим професіоналом. Як суспільник він був неймовірно заангажованою в справу людиною і тут теж був по суті досконалим. Як політик він напено трохи нереалізувався, але це передовсім його військовий талант зумовив, що Галлер сьогодні постає як одна найбільш видатних постатей [новітньої польської історії].
Історик підкреслює, що Галлер мав дуже хорошу військову освіту, яка стала запорукою успіхів і перемог майбутнього генерала польської армії:
Він закінчив прекрасну військову академію у Відні, його спеціалізацією була артилерія. Тому основи в нього були хороші. Згодом, в першій декаді XX століття, була служба в різних підрозділах австро-угорської армії. Галлер тут себе проявив вмілим організатором, але також непохитним командиром. Він здобув великий досвід, який йому згодом допоміг вишколити солдатів II бригади польських легіонів. Галлер був вимогливою людиною, але водночас його організаційні здібності спричинилися до того, що ця військова одиниця справно діяла. Галлер теж організовував скаутський рух, зокрема він був одним з керівників польського “Соколу”.
Таким чином він мав всі передумови, щоб стати визначним військовиком, принаймні на тлі польських воєноначальників тієї доби. Він довів це спершу воюючи в Карпатах [в часи Першої Світової війни], дуже часто на першій лінії, тим самим здобуваючи довіру і популярність серед солдатів. Потім був славний перехід фронту під Раранчею [15 лютого 1918 року II польський корпус не визнаючи некорисний для Польші Брестський мир пробився через австро-російський фронт і з’єднався з іншими польськими силами]. Згодом [11 травня 1918 року] відбулася драматична битва під Каневом [битва між польськими підрозділами очолюваних Галлером і німецькими військами, які хотіли їх розброїти].
Організаційні та військові здібності Галлера проявляються у Франції, де в жовтні 1918 року він очолює польську армію у Франції [знана як Блакитна армія]. Це було єдине велике польське формування визнане Антантою, і яке відіграло провідну роль в успішній боротьбі за кордони Польщі [зокрема Блакитна армія була вирішальним чинником у польсько-українській війні за Галичину].
Міхал Мацкєвич відзначає, що Юзеф Галлер як командувач польської армії був тим, хто великою мірою зумовив перемогу у польсько-більшовицькій війні в 1920 році:
Видатний талант командира проявився також під час боротьби з Радянською Росією, позаяк участь Галлера у Варшавській битві була великою. Зірка Пілсудського та його культ в міжвоєнному двадцятилітті, можливо притьмарили заслуги Галлера. Читаючи різного роду рапорти, але й також звернення від серпня 1920 року, і незадовго після перемоги у битві під Варшавою, видно, що його заслуги тут важко переоцінити. Безумовно це був одним з творців успіху 1920 року.
Історик Януш Осіца з Варшавського університету, розповідає про ще один цікавий період в житті героя нашої програми:
В 1912 році в ранзі капітана, маючи 37 років, Галлер відмовився від військової служби і вийшов на пенсію в молодому віці. Він починає господарювати в маєтку тестя, є активним кооперативним діячем, а також розпочинає нову сторінку свого життя. Галлер включається в скаутський рух і стає військовим інструктором скаутських дружин організації “Сокіл”. Він чимало зробив, щоб мілітаризувати ці дружини і зробити їх зав’яззю майбутніх військових кадрів.
Його світогляд формували різні чинники, які були характерними для формування позиції незалежницьких діячів його покоління. Тут слід сказати про патріотичні традиції його родини, сильну католицьку віру. Зрештою це також яскраво виражена в його політичній діяльності неприязнь щодо лівих ідеологій.
Слід сказати, що польські історики по-різному оцінюють генерала Юзефа Галлера. Говорить Міхал Мацкєвич:
Чому це суперечлива людина? Мені здається, що передовсім тому, що йому закидали і до сьогодні закидають антисемітизм. Це дуже цікавий момент в його кар’єрі. Чи Галлер справді був антисемітом? Це питання на яке ніхто до сих пір не дав відповіді. Немає хорошої біографії Галлера, в якій би цю справу було представлено. Гадаю, що на це запитання слід відповісти наступним чином – антисемітські погляди в деяких польських середовищах були глибоко вкорінені. Маю на увазі польських народовців. А зважаючи на той факт, що якоюсь мірою після війни Галлер став ідолом і так би мовити людиною провидіння правиці, звичайно питання чи він цього хотів, то він в силу обставин пов’язувався з тими радикальними поглядами, виразником яких було згадане вже середовище.
Дуже цікавими є щоденники Галлера, опубліковані в Лондоні в 60-х роках, тобто вже після його смерті. В них де-не-де появляються єврейські справи, але тут не помітно, щоб Галлер мав якісь антисемітські погляди. Хоча зрозуміло він їх сам написав і можливо намагався себе вибілити. Тим не менше протягом всієї своєї діяльності Галлер постає як дуже світла людина, дуже добре освічена, неймовірно відкрита людина. На мою думку не варто занадто закидати антисемітизм цій людині, що керувалася принципами християнської етики. Поза сумнівом це один з найцікавших елементів його життєпису.
Януш Осіца погоджується з думкою щодо неоднозначності постаті Галлера та його ролі в міжвоєнній польській політиці. Зокрема історик відзначає, що справа президента Нарутовича найбільше лягає тінню на біографію генерала:
Юзеф Галлер був надзвичайно суперечливим політиком, був політиком, бо генерал мав величезні політичні амбіції. Доля так хотіла, що він опинився, особливо в роки відбудови польської держави в центрі подій. Причому цей центр постійно зміщувався. Поза сумнівом це була дуже вагома постать в часи командування Блакитною армією. Звідси повелося отожнювати його з блакитним мундиром, який носили польські солдати у Франції. Проте це також людина, яка дуже негативно закарбувалася в пам’яті поляків в контексті однієї драми молодої польської держави. Мова про вбивство [22 грудня 1922 року ] Ґабріеля Нарутовича, першого президента відродженої Польщі [правиця закидала Нарутовичу атеїзм та приналежність до масонів]. Його участь у всьому цьому була значною і це не можна прийняти. Безумовно це дуже негативно вплинуло на його біографію.
На момент вибуху другої світової у 1939 році Юзеф Галлер вже був відставним військовим, але як підкреслює Юзеф Мацкєвич, він активно включився в суспільно-політичну діяльність польського еміграційного уряду:
Друга світова війна для Галлера також є періодом напруженої праці, хоча можливо не такої активної, передовсім з огляду на вік, як в часи, коли Польща виборювала свою незалежність. Він є членом кабінету Владислава Сікорського [польського еміграційного уряду]. Спочатку він міністер безпеки, а потім міністр освіти.
Не має сумніву, що Галлер відіграв свою роль, бо він активно включився в суспільну діяльність. І це не лише під час Другої світової, але й після війни. Він безперевно утримує зв’язки з польською діаспорою в Америці.
В 1939 році, після нападу Німеччини на Польщу, Сікорський доручає йому місію в Америці з метою здобуття підтримки поляків та грошей. Ця поїздка Галлера в США оцінюється по різному. Можливо вона не принесла очікуваних результатів і можна припустити, що на це наклався шок спричинений крахом і поразкою Франції. [у 1940 році].
Юзеф Галлер був активним до кінця свого життя. Він після себе залишив багатий спадок, зокрема коли мова йде про суспільну діяльність. До прикладу можна взяти скаутський рух, бо це була людина, яка творила польский скаутський рух на початку ХХ століття.
На завершення необхідно додати, що Юзеф Галлер помер у віці 86 років на еміграції в Лондоні в 1960 році. Завдяки ініціативі польських скаутів в 1993 році його перепоховано у Кракові, в гарнізонному костелі св. Аґнєшки.
PR1/Н.О.