Минулого місяця у Варшаві, в Музеї Варшавської Праги, пройшла зустріч з Карлосом Марроданом під назвою “Прага по-іспанськи”.
Карлос Марродан є поетом і одним з чільних перекладачів ібероамериканської літератури. Зокрема, він переклав на польську таких письменників як: Габріель Гарсіа Маркес, Маріо Варґас Льйоса, Октавіо Пас, Роберто Боланьо.
Карлос Марродан Касас.Foto:Grzegorz Śledź/PR2
Проте згадана зустріч не була присвячена літературі, а історії, історії іспанської колонії на варшавській Празі. Справа в тому, що Карлос Марродан є сином іспанських республіканців, котрі після закінчення громадянської війни в Іспанії 1936-39 років, як і сотні тисяч їх земляків перед лицем терору франкістського режиму були змушені покинути країну. Головним осідком республіканської еміграції стала Франція, проте так склалося, що згодом декого з них доля занесла до комуністичної Польщі.
Розповідає Карлос Марродан:
Іспанська еміграція у Франції була досить чисельною і там були різні політичні сили. Переважали комуністи, але безумовно були й анархісти і соціалісти. Іспанці були прекрасно організовані і вони вважали, що з дня на день повернуться до Іспанії. Гадаю, що всі ці іспанські політичні сили діяли після Другої світової війни. Напевно ще працювали якісь республіканські військові організації. В будь-якому разі це зумовило те, що в 1950 році значну частину іспанських політичних біженців у Франції зненацька арештовано і вивезено за межі материкової Франції. Ці люди опинилися на території французьких колоній, передовсім у Алжирі, але також їх вивозили на Корсику. Частина навіть опинилася у заморських володіннях Франції.
Внаслідок цієї акції арештовано і вивезено не лише іспанських республіканців, але й чимало осіб зі Східної Європи, з так званих народних демократій, які теж жили у Франції і також брали участь в іспанській громадянській війні. Оскільки велика частина з тих осіб були іспанцями, а друга частина - східноєвропейці, і цілком можливо, що тут переважали угорці, ця операція отримала мальовничу кодову назву “паприка-болеро”.
Десь після року, ті народні демократії надали іспанцям політичний притулок. Це здається було весною 1951 року. Завдяки цьому республіканці були розміщені в Польщі, в Болгарії, Румунії, Чехії, в НДР. Батько розповідав, що нібито в них була можливість вибрати місце проживання і він вибрав Будапешт, бо йому видавалося, що там клімат схожий на іспанський. Проте вийшло по-іншому і він опинився в Польщі.
Прийом новоприбулих іспанців був влаштований комуністичною владою зі всіма ознаками показухи:
Ті початки в Польщі звичайно мені знані з батькових розповідей. Здається, перший місяць вони жили у варшавському готелі “Брістоль” і тому тим іспанським емігрантам соціалізм дуже припав до вподоби, бо після "Брістоля" вони ще й здається вирушили на курорт Мєндзи-Здроє, на курорт. Через якийсь час іспанці одержали житло в районі Прага-II, який лише будувався. Потім відбулося об’єднання сімей, бо спершу до Польщі вирушили лише чоловіки.
Вид на мікрорайон Прага-II (бл. 1956 року)
Загалом до Польщі прибуло близько 150-200 іспанських республіканців і більшість з них, близько 90 осіб, опинилася у Варшаві. Карлос Марродан відзначає, що іспанці отримали не лише помешкання, але й роботу:
Велика частина з них отримала роботу на автомобільному заводі на варшавському Жерані. В переважній більшості йшлося про людей, які не встигли здобути в Іспанії якийсь фах. Скажімо, моєму татові було 16 років, коли він втік з дому. До армії брали з 18 років, але він збрехав військовій комісії і завдяки цьому став танкістом. Серед іншого він брав участь в битві над Ебро. Ці люди ще дечого навчилися під час перебування у Франції. Так мій батько трохи навчився токарської справи і фрезерування.
Як не парадоксально, але приїхавши до Польщі найменші іспанці змушені були опановувати не лише мову своєї нової країни, але й рідну мову:
Перший дитячий садок був на вулиці Кирила і Мефодія і там опинилися всі іспанські діти. Більшість з них розмовялала по французьки. Наприклад я не розмовляв по іспанськи, бо моя сім’я вирішила, що ми ось-ось повернемося до Іспанії і було б добре, щоб дитина володіла хоча б одною іноземною мовою. Отож, ми приїхали до Польщі і мої батьки раптово почали говорити до мене іспанською. В садочку і на подвірї панувала польська, вдома іспанська, а французька виявилася зайвою.
Свято в садочку на Кирила і Мефодія.Foto:PR
Проте, якщо дітям польська давалася легко, то для дорослих вона так і залишилася неподоланним бар’єром:
Моя мама будучи вже жінкою похилого віку, ми вже тоді жили на Мокотуві, ходила на базар. Одного разу одна продавщиця зачепила її:
-Ви ж не є полькою?
- Ні
- Але Ви прекрасно розмовляєте польською. А скільки Ви тут живете?
- Тридцять років
- А, в такому випадку Ви розмовляєте польською не найкраше
Наші батьки не навчилися розмовляти по польськи – це треба відверто сказати.
Карлос Марродан під час зустрічі ділився з присутніми багатьма кумедними спогадами, ось один з них:
Пан Наварро був перукарем і довгий час працював на вулиці Яґеллонській. І це дуже важливо, бо як перукар отримував чайові і дуже швидко став, як на ті часи, вельми заможною людиною . Він був настільки заможним, що дався намовити своєму синові, який закохався в телебаченні і купив в комісійному магазині телевізор “Беларусь”. Тому вся іспанська колонія приходила до пана Наварро дивитися телевізор.
Згодом сім’ї робили фотографії на на тлі телевізора - то був 59-рік – і висилали ці фото своїм рідним в Іспанії. Це мав бути доказ вищості соціалізму над капіталізмом.
Товариська зустріч на квартирі сім'ї Наварро (початок 60-х років XX століття)
Батьки Карлоса Марродана на тлі першого телевізора в іспанській колонії (бл.1958 року). Foto:PR
Карлос Марродан відзначає, що як не парадоксально, але в часи його дитинства і юності рівень життя в Польші був відчутно вищим ніж в тогочасній Іспанії:
В Іспанії тоді були страшенні злидні. Я був там з мамою в 58-му році, щоб розглянутися і вирішити чи ми повертаємося до Іспанії чи ні. І моя матір сказал: “Ніколи в житті!”. Згодом, коли минуло багато років, то вона шкодувала про своє рішення, але тоді вона повернувшись до Польщі була переконана, що ми в тій Іспанії не маємо жодних перспектив, хоча з точки зору освіти і теж з огляду на життєві умови. В 58-му Варшава теж не нагадувала велику метрополію, але попри все виглядала краще ніж Мадрид і Барселона. В це можна не вірити, але так дійсно було.
Десятирічний Карлос Марродан на кухні свого варшавського помешкання на вулиці Скочиляса.Foto:PR
Як відзначає Карлос Марродан іспанцям найбільш складно було призвичаїтися до польської кухні і вони залишалися вірними, наскільки це дозволяла ситуація, своїй кулінарній традиції:
Я по суті справи дізнався про іспанськи смаки після 1957 року . В 56-му році щось почало змінюватися і мій тато та одна сусідка поїхали до Іспанії і як вони повернулися, то за ними прийшло щось, що важко назвати посилкою. Батько отримав щось на зразок труни – це така величезна коробка збита з дошок, в якій знаходилася їжа. На цю їжу скинулися всі сім’ї, з якими мій батько зміг сконтактуватися під час свого перебування в Іспанії. Пам’ятаю, що організовано неймовірний бенкет в помешкані сім’ї Бенавенте, оскільки це було одне з найбільших помешкань. Там зібралися, по суті, всі іспанці, що жили на Празі. Це був просто таки натовп людей! З продуктів, що були в тій посилці зготувалося мадридське косідо. Це така страва з нуту, різні овощі, ковбаса чорізо, мелене м’ясо. Спочатку це подається як зупа, а потім як друга страва.
Поза тим були різні морські делікатеси на зразок восьминога, які в той час в Польщі були цілковито незнані. Було іспанське вино. Цього бенкету я ніколи не забуду, бо відтоді для мене було чітке розмежування між іспанськими та польськими смаками. Хоча моя мама намагалася готувати по-своєму, так би мовити на іспансько-французький манір. Вона старалася і з часом це їй вдавалося, бо поступово в Польщі появлялися різні продукти.
Окрім кулінарного, вирувало також політичне життя членів іспанської колонії на варшавській Празі, більшість з яких належала до компартії Іспанії. Початки іспанської колонії припали на смерть Сталіна, поступову десталінізацію та протести проти комуністичного режиму у 1956 році. Найбільшим з них були робітничі виступи у Познані, криваво придушені владою. Неспокійно було і у Варшаві. Як відзначив друг Карлоса Марродана, Ролдан Сан-Себастьян для іспанців це була дуже непроста ситуація:
Для нашої іспанської колонії це був травматичний досвід, бо з одного боку іспанцям здавалося, що можливо слід підтримувати те, що було до цього часу, а з іншого боку вони були пов’язані з тими людьми яких вони знали нащодень, з якими працювалося і жилося стіна в стіну. В іспанців було роздвоєння особистості. Хочу сказати, що частина тих людей, яка працювала в автомобільній фабриці на Жерані зголосилася до революційних комітетів, що в разі потреби вони готові до них вступити. Зокрема вони готові були готові взяти участь в будові барикад.
Хочу сказати, що цей польский досвід зумовлював повільну дезінтеграцію [іспанської колонії], політичну й ідеологічну.
Сам же Карлос Марродан відзначає, що на відміну від молоді, покоління його батьків, тісно пов’язане зі сталінським комунізмом, не сприймало і не розуміло опозиційний до влади рух, зокрема переломним моментом стали студентські протести у березні 68-го року та вторгнення в Чехо-Словаччину:
1968 рік був неймовірно важливий для мого батька, а особливо для мене. Я пережив березень 68-го і наочно побачив, що все це не тримається купи. Я намагався пояснити це татові. Мій батько цей рік пережив немовби подвійно. По-перше, в нього в домі з’явився син, котрий почав не погоджуватися з його світоглядом та його ідеологією. По-друге, його власна партія в 1968 році не підтримала радянське вторгнення в Чехо-Словаччину. Слід пам’ятати, що Комуністична партія Іспанії й італійська компартія не погодилися з вторгнення в Чехо-Словаччину. Батько дуже важко це переживав. І як я собі пригадую з 1968 року він відходить від політики. Це все що потім відбувалося в Польщі, включаючи Солідарність і військовий стан. На той час тато вже відмежувався від всього цього. Ми про ці справи взагалі не розмовляли, але думаю, що це нормально і людське, що хтось залишається при своїх ідеалах молодості. Гадаю, що наші батьки залишилися при своїх ідеалах і їм важко було погодитися з тим, що відбулося в Польщі. Багато хто не дочекався тих змін. Мій батько помер в 1993 році - дивився на те, що відбувається і не розуміючи цього.
Запрошуємо прослухати звуковий файл!
Матеріал підготував Назар Олійник