“Аушвіц, порівнянно з цим це іграшки” - так лаконічно і яскраво, охарактеризував, ротмістр Вітольда Пілецький, те, що йому довелося пройти у тюрмі перед своєю стратою. Про цю героїчну постать мова і піде в нашій історичній рубриці.
Вітольд Пілецький був ротмістром кавалерії Війська Польського, приймав участь у польсько-більшовицькій війні 1920 року, згодом він учасник Вересневої кампанії 1939 року. Після поразки Польщі та її окупації Німеччиною та СРСР, Пілецький вирушає до окупованої гітлерівцями Варшави та включається у підпільну роботу.
Вітольд Пілецький прославився найбільше завдяки тому, що він за дорученням польського підпілля 19 вересня 1940 року добровільно здався німцям, щоб як в’язень потрапити в концтабір Аушвіц. Саме завдяки Пілецькому вперше вдалося дізнатися про реальну дійсність концтаборів, які перетворилися на “фабрики смерті”. Згодом він взяв участь у Варшавському повстанні, а після закінчення Другої світової війни, Вітольд Пілецький діяв в антикомуністичному підпіллі.
В 1947 році комуністична служба безпека його арештовує, а 25 травня 1948 року, після нелюдських тортур Вітольда Пілецького страчено у варшавській тюрмі на вулиці Раковецькій.
Вирок Пілецькому в 1990 році відмінив Верховний суд Польщі. В 2006 році його посмертно нагороджено орденом Білого Орла, згодом йому надано звання полковника, а нещодавно у Варшаві йому відкрито пам’ятник. Ротмістр Вітольд Пілецький вважається одним з найбільших польських героїв в історії XX століття.
Про цю неординарну постать в ефірі Польського радіо розмовляли публіцист Тадеуш Плужанський та історик Патрик Плескот з Інституту національної пам’яті Польщі
Зокрема, Патрик Плескот відзначив, що у символічному вимірі, Вітольд Пілецький переміг своїх катів:
Мені здається, що ніхто собі не уявляв, що цей скатований в’язень, котрий отримав постріл в потилицю, після довгих років стане національним героєм, якому ставлять пам’ятники. В 1947-49 роках цього не можна було собі уявити. Можна сказати, що історія відновлює справедливість, і пам’ять про тих людей. Можна сказати, що з висоти часу переміг Пілецький, а не комуністи, котрі його закатували.
Водночас, Тадеуш Плужанський звернув увагу, що після десятиліть замовчування і фальшування пам’яті про Пілецького, ця постать досі залишається незнаною для переважної більшості поляків:
Не так так давно проведено опитування, яке показало, що поляки не знають, хто такий Пілецький. 60% взагалі не має поняття хто це. Це вже не кажучи про сприйняття Пілецького на Заході. Нам може видаватися, що це знана постать, натомість думаю, що ще багато треба зробити аби повернути Пілецького широкому загалу. Особливо це стосується його місії в Аушвіц, бо вона не до кінця є знаною.
Пілецький як в'язень концтабору Аушвіц. Foto:youtube.com
Патрик Плескот розповів про цю виняткову операцію Вітольда Пілецького:
Слід пам’ятати, що момент, коли Пілецький вирушає до Аушвіц, то це час, коли цей концтабір ще не є “концтабором смерті”. Про нього тоді відомо, що це концтабір, в тому числі і для поляків. Ця “машина смерті” набирає обертів. Пілецький перебуваючи там 2,5 роки спостерігає еволюцію так би мовити стандартного концтабору в “фабрику смерті”. Скоріш за все Пілецький усвідомлював собі, в якому напрямку це все піде і куди він прямує. В цьому плані той факт, що він там пробув 2,5 роки і вижив є чимось неймовірним. Він одним з перших почав інформувати Польщу та світ про те, що відбувається в Аушвіц, послуговуючись різного роду каналами зв’язку.
Однак йому, так само як Яну Карському спочатку не вірили. Ніхто не хотів вірити в те, що діється в концтаборі в Освєнцімі. Проте той факт, що Пілецький зміг творити так звані п’ятірки, тобто глибоко законспіровані групи, які намагалися допомагати в’язням, готувати втечі і організовувати життя в концтаборі, це якщо так можна так сказати вершина екстримального.
Згодом деякі з цих “п’ятірок” перетворились на парамілітарні структури і чимало людей втекло з того концтабору. Наприклад, одного разу в’язні переодягнені в есесівців і озброєні по зуби, виїхали з концтабору викраденою машиною через головну браму.
Історик відзначив, що Пілецький, якому вдалось втікти з Аушвіц, виношував дуже амбітний план по визволенню цього концтабору:
Він міркував над тим, як визволити цей концтабір і просував таку ідею, бачачи, що там відбувається. Проте Армія Крайова дійшла до виснову, що вона, на жаль, не в стані здійснити лобову атаку і визволити в’язнів. Пам’ятаймо, що там самих есесівців було 8-9 тисяч. Отож, в 1942-43 роках не було можливості це здійснити. Проте завдяки Пілецькому дуже рано стало відомо про те, що відбувалося в Аушвіц і в що перетворився цей концтабір.
В свою чергу публіцист Вітольд Плужанський повернувся до справи з історичною пам’яттю ротмістра Пілецького. На його думку незнання історії Пілецького в Аушвіц в світі пов’язано з викривленим дискурсом про концтабір Аушвіц:
Пілецький у світі ще менш відомий, ніж у Польщі. І я пробую собі це якось пояснити. Думаю, що це головним чином пов’язано зі спробою сфальшувати цю історію. Є спроби представити Аушвіц як місце страт лише євреїв. Тобто поляк Пілецький не міг там опинитися і тим більше він не міг створити і очолити конспіративну сітку, яка відверто кажучи складась лише з поляків. Часто два місця – Аушвіц і Біркенау, миляться. Це все таки два різні місця. Проте як ми знаємо, коли екскурсійні групи з Ізраїлю відвідують Аушвіц, то оповідь так ведеться, що виходить, що там лише перебували євреї. В цій наррації немає місця для Пілецького.
Натомість історик Патрик Плескот має дещо іншу думку з цього приводу:
Мені здається, що він всього цього не розглядав в національних категоріях. Тобто чи рятував би він поляків, євреїв, французів, він би так само залучився б до допомоги іншій людині. І думаю, що це найбільш суттєве.
В контексті спотворення пам’яті про Пілецького є ще один цікавий момент пов’язаний з Аушвіц. Там Пілецький перетнувся з Юзефом Циранкевичем, соціалістичним діячем, який в майбутьому п’ять разів буде прем’єром Польської Народної Республіки. Роль Циранкевича в Аушвіц незовсім зрозуміла. Його представлялося як головного організатора боротьби в Аушвіц. Проте існують матеріали, які свідчать, що це було не зовсім так і, що він не був таким відважним борцем, яким він себе представляв.
Натомість певним є те, що він відхрестився від знайомства з Пілецьким, коли над ним вівся процес. Він визнав, що дійсно зустрівся з Пілецьким в Аушвіц, але його концтабірне минуле в жодному випадку не є виправданням його неприпустимої діяльності після війни, яка заслуговує на засудження Пілецького до смерті.
Пілецький під час процесу над ним. Foto:Wikipedia/Public domain
Тадеуш Плужанський відзначив безкомпромісність ротмістра Пілецького щодо необхідності боротися з комуністичним режимом, який почав встановлюватися в Польщі:
Ротмістр займає однозначну позицію і приходить до висновку, що Польща не здобула незалежність і він повинен продовжувати боротьбу. Він має можливість виїхати, бо генерал Андерс викликає його до себе. Ціла група Пілецького перебувала під командуванням польських збройних сил на Заході. Генерал Андерс хоче, щоб Пілецький виїхав на Захід, але ротмістр відповідає “Ні!”. Це було дуже важке рішення. Пілецький відповідає – я звідси не поїду, бо тут хтось повинен залишатися, без огляду на наслідки.
Це власне місія “незламного солдата”. Він звичайно усвідомлює, що його чекає у Польщі, але продовжує свою підпільну роботу. Тут криється проблема, чому Польща і світ не знають цієї постаті. Адже для багатьох впливових середовищ, війна завершується у травні 1945 року і далі немає нічого. Тому Пілецького знову не може бути. Що робить польський солдат після перемоги і досягнення миру? Польща відбудовується після війни, а тут діє якийсь польський солдат. Це власне причина чому пам’ять про Вітольда Пілецького нищиться. Навіть доходить до ганебних речей, коли про нього розпускаються чутки, що мовляв він “посипався” і співпрацював зі слідстовм. Це брудні прийоми, метою яких є дискредитація постаті ротмістра.
Вітольд Пілецький з дружиною Марією та донькою Зофєю.Foto:youtube
В свою чергу Патрик Плескот підкреслив, що за “незламним ротмістром”, стояла жива людина, що мала власне життя і яка була змушена вибирати між особистим благом та колективним ідеалом:
Це рішення, яке Пілецький приймає після війни є складними. Безумовно він проявляє незламність. Проте слід пам’ятати, що в нього є дружина і діти. Це не є так, що він собі клацнув пальцями і вирішив бути незламним. За переказами його дружина не хотіла залишати Польщу, але тим не менше це було для Пілецького непросте рішення. Ротмістра Пілецького роздирали сумніви і він задумувався над тим чи його підпільна робота має сенс. Адже він бачив, що його діяльність не дає очікуваних результатів. Проте він прийшов до висновку, що хтось це повинен робити. Хоча б принаймні для того, щоб дати приклад і щоб потім пам’ятали цю боротьбу.
no/PR24