Станіслава Щепановського називали «королем польської нафти», це було в часи, коли Галичина була третім після американської Пенсильванії та російського Кавказу нафтовидобувним регіоном. Станіслав Щепановський, який народився в 1846 році у Великопольщі, що тоді перебувала під владою Прусії, був не лише нафтовиком, наполегливим і успішним підприємцем, але й людиною багатьох талантів: інженер, хімік, економіст, а також політик, людина «органічної праці» та яскравий представник польської філософії чину.
Розповісти про цю неординарну постать ми запросили Яна Козяра, наукового працівника з Вроцлавського університету.
Станіслав Щепановський вже в ранньому віці залишив рідні терени і вирушив на навчання, спочатку до Відня, а згодом до Парижа та Лондона. За кордоном він провів майже двадцять років. Як виглядало це навчання і перебування в Європі, і як воно сформувало світобачення Щепановського?
– Воно було дуже суттєвим для його розумового розвитку. Коли ж йдеться про саме навчання, то у Відні він закінчив Політехніку, в Парижі та Лондоні – вивчав хімію та металургію, тобто, пішов у технічному напрямку. Одночасно з цим він ознайомився з культурою цих країн. Згодом Щепановський говорив, що в змозі думати так як англієць чи німець – настільки він міцно заглибився в культури тих країн, з яких намагався видобути найбільш конструктивні складові. Він це і робив, але поєднував це з польською філософською думкою. Щепановському вдалося досягнути синтезу романтизму та позитивізму. Він вкомпонував його у своє власне життя, вже після повернення до своїх теренів, до Галичини.
Гадаю, варто наголосити на тому, що Щепановський з ранньої молодості був призвичаєний до роботи. Він, скажімо, ще будучи підлітком, разом із батьком працював на будівництві залізниці в Банаті, в тогочасній Австро-Угорщині.
– Так, це було одразу після отримання атестату зрілості у Відні, бо він почав навчання в середній школі в місті Хелмно у Великопольщі, але у зв’язку з роботою батька поїхав з ним до Австро-Угорщини. Коли Щепановський отримав атестат, то рік працював разом з батьком. Тобто, він дуже рано включився у професійну діяльність та заробляння собі на хліб. Він не мав матеріальної підтримки і оплачував навчання з власної кишені. Потім, зрештою, в Англії він почав роботу в Міністерстві до справ Індії, India Office, і це теж була праця задля грошей.
Тут слід додати, що як експерт у Міністерстві до справ Індії він брав участь у розробці різних британських проектів для Індії. Розкажіть, будь ласка, що це були за проекти?
– Він займався справами колонії в Індії. Вже в кінці свого перебування в Англії одержав пропозицію поїхати до Індії разом з принцом Уельським, у майбутньому англійським королем Едуардом VII, власне, як експерт з будівництва залізниць. Щепановський в Індії мав займатися покращенням інфраструктури, а також іншими речами, котрі мали призвести до економічного піднесення Індії. Він відмовився від цієї пропозиції і це дуже важливий момент у його житті. Якби він продовжував йти тим шляхом, то зробив би велику кар’єру і посів би високу позицію в англійському суспільстві. Однак, він весь час хотів використовувати свої вміння на користь Польщі. Тому відмовився від кар’єри в Англії і в 1879 році повернувся до Польщі, до Галичини.
З одного боку, Галичина була найбільш відсталим краєм Австро-Угорщини, але, з іншого боку, в Галичині, у порівнянні з іншими польськими землями, панували значно більші сводоби. Окрім того, в Галичині зароджувалися початки нафтових промислів. Тобто, здається, що вибір Галичини Щепановським не був випадковим? Адже для таких підприємливих як він людей це була чудова нагода для діяльності. Чи не так?
– Я б не сказав, що це була нагода для нього, бо це була нагода для втілення його ідей, яким він цілковито присвятився. Він, власне, тому й не поїхав до Індії. Щепановський в жодному випадку не був кар’єристом. Щепановський, просто, хотів служити Польщі і, звичайно, вибір Галичини не був випадковістю. Тут були два моменти. По-перше, Щепановський захоплювався успіхом міністра Сардинського королівства, графа Кавура, котрий економічно розвинув П’ємонт, що був частиною Сардинського королівства. Граф Кавур працював задля об’єднання Італії і, власне, вибрав шлях економічного розвитку. П’ємонт став плацдармом для об’єднання всієї Італії. На це звернув увагу Щепановський і хотів бути таким собі «польським Кавуром», і таким «польським П’ємонтом» обрано Галичину. Тобто це був перший момент, а нафта вже була тою другою складовою при виборі Галичини як місця своєї діяльності. Я б сказав, що нафтової промисловості там, практично, не було. Були якісь там її початки, коли нафту видобувалося ручним способом. Саме Щепановський розвинув у Галичині нафтовидобувну промисловість.
Окрім цього, ця людина мала теж щастя та інтуіцію, бо він одразу потрапив на, так би мовити, «чорну жилу». Йдеться про освоєння Щепановським найбільшого тогочасного галицького родовища Слободи-Рунґуруської, розташованого поблизу Коломиї.
– Так, дійсно, було, але, окрім інтуїції, в нього також були знання. Щепановський спеціально додатково вивчав, десь з півроку, геологію у Відні. Він знав діло і не діяв навмання. Проте, передовсім, його успіхи були пов’язані із запровадженням ним механізації. Щепановський використовував ударно-парове буріння. Тоді в Галичині казали, що перед Щепановським видобуток нафти вимірювався гарнцями, а після нього нафту видобували барелями, а потім вагонами.
Нафтові промисли в Галичині характеризувалися нещадною експлуатацією робітників і високою смертністю серед них. Що цікаво, у випадку Щепановського велася цілковита інша політика. Він шанував своїх працівників – їх навчалося, для них будувалося житло і вони мали мінімальну медичну опіку. Поза тим, він заснував тижневик «Власна допомога» в якому пропагував ідеї кооперації та самоосвіти.
– Так, йому про це йшлося – розвинути регіон та підняти людей на вищий рівень. Йому з самого початку не йшлося лише про прибутки. Зрозуміло, що вони повинні були бути, але справа не зводилася до цього. Щепановський створив умови праці, які були чимось цілковито нетиповим тут і будь-де. Була величезна різниця в умовах праці в нього і на підприємствах, що спиралися на іноземний капітал, бо, власне, вони почали стрімко розвиватися в Галичині.
Ну і, звичайно, слід сказати про його діяльність, котра служила всьому населенню Галичини, а не лише працівникам нафтової галузі. Передовсім, це кооперація, освіта і видавнича діяльність. У першу чергу це заснована ним газета «Слово польське», яка, здається, виходила двічі на день.
У 1889 році Станіслава Щепановського обрано депутатом Галицького крайового Сейму. Він дуже гостро критикував економічну і соціальну політику Відня щодо Галичини, яка, за його переконанням, характеризувалася типовими відносинами між метрополією та колонією. Як не парадоксально, але Щепановський не знайшов підтримки тогочасних галицьких польських політиків. Чому?
– На жаль, це правда. В Галичині панували консерватисти, котрі хотіли зберегти існуючий стан справ. Ідеї Щепановського були чимось новим і для них, по суті, це була підривна діяльність. Вони ускладнювали його роботу і, так би мовити, колаборували з віденським капіталом. На жаль, ця колаборація закінчилася поразкою Щепановського, яка відбулася безпосередньо перед його смертю. Він не міг цього пережити і помер у 1900 році. Щепановський збанкрутував, але це був наслідок змови іноземного капіталу з частиною галицьких консерватистів. Проте, він згуртував довкола себе багато енергійних людей і результатом було те, що незважаючи на банкротство і смерть Щепановського, не було повернення до старого і Галичина розвивалася. Поруч із нафтовою галуззю, виникли ремонтні майстерні, розвинулася торгівля і цього розвитку вже не можна було зупинити. Тобто, в підсумку, Щепановський переміг, хоча, звісно, якби не його банкроство, в Галичині велося б значно краще.
Найбільш значною працею Щепановського як економіста є його «Галицька біда в цифрах». Якщо можна, дайте коротку оцінку цієї книги? Адже це була революційна робота, бо в ній зроблено порівняльний соціально-економічний аналіз Галичини, яка на європейському тлі виглядала неймовірно відсталою.
– Так, і це було просто потрясіння, потрясіння для самої Галичини. Також його праця гостро критикувалася урядом у Відні, з чим Щепановський змушений був рахуватися. Просто, до того часу все було тихо, а якщо тихо – то все гаразд, але так не було. Він писав, що в Галичині робітник їсть вдвічі менше, ніж робітник в Англії, і виконує ¼ того, що англійський робітник. Пізніше Щепановський призвів до того, що робітники в Галичині нормально харчувалися, а працювали за двох, як він сам про це писав. Цей приклад найкраще описує ці «галицькі злидні». Щепановський писав: «населення не їсть, бо не працює, не працюють – бо не їдять». Отже, виникло замкнене коло, яке він вирішив розірвати, і це йому вдалося.
Запрошуємо прослухати звуковий файл!
Матеріал підготував Назар Олійник