У врочистому завершенні цього етапу будівництва газового маршруту з Росії до Туреччини 19 листопада в Стамбулі взяли участь президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган і президент Росії Владімір Путін. Був такий час, коли ці політики не розмовляли. Після того, як турецьке військо збило російський винищувач три роки тому, їхні взаємини були напружені. Проте, пізніше в економічних відносинах обох країн настало поліпшення, зв’язки у сфері бізнесу є досить тісними. Разом з іншими маршрутами, новий газопровід дасть можливість Росії обминути Україну, Польщу та Білорусь у транзитній мережі. Російська сторона заявляє про диверсифікацію, проте чимало європейських фахівців вказує на щораз більшу залежність Європи від постачання і транзиту російського газу.
«Турецьким потоком» газ із Росії має транспортуватися до Туреччини, а звідси сухопутним шляхом на південь і південний схід Європи. Що це означатиме для нашого континенту? Звертаємося до експерта паливного ринку, головного редактора порталу BiznesAlert.pl Войцєха Якубіка.
– Він закінчуватиметься на турецько-болгарському кордоні, і невідомо, чи буде прокладений далі. Наразі закінчено морський фрагмент, ще треба добудувати сухопутний відрізок, за який відповідальною є Туреччина. І лише після цього виявиться, що далі. Перша з двох гілок «Турецького потоку» має постачати газ на турецький ринок і це вже є певним; це відбудеться завдяки цій російсько-турецькій інвестиції. Зате, невідомо, як буде використана друга гілка, вона мала бути призначена на потреби балканського або, ширше, південноєвропейського ринку. Щоб її використати, необхідно добудувати європейське відгалуження. Але невідомо, чи на Балканах є на це гроші, і чи це не порушило б принципів Європейського Союзу. Слід нагадати, що саме Брюссель заблокував попередника «Турецького потоку», тобто «Південний потік».
Передбачалося, що «Турецький потік» буде готовий наступного року. Чи це означає, що ці плани не здійсняться?
– Газопровід буде готовим, але він повинен мати ще відногу, яка транспортуватиме газ з турецького кордону до клієнтів на південь Європи. Важко уявити, щоб Балкани профінансували таку інвестицію. Також невідомо, як реагуватиме Європейська комісія, яка заблокувала вихід «Південного потоку» на берег Болгарії; цей маршрут був попередником «Турецького потоку». «Турецький потік» саме тому й створено, щоб обминути антимонопольні правила Європейської комісії. На цьому етапі він залишаєтсья цілком за межами Європейського Союзу і поза контролем Брюсселя.
Довжина морського відрізка «Турецького потоку» – 930 кілометрів, загальна пропускна спроможність – 31,5 мільярда кубометрів на рік. Якщо «Турецький потік» буде повністю збудований, хто від цього найбільше втратить?
– Правдоподібно, дещо втратить Україна, але втратить менше, ніж передбачалося, що мала втратити у випадку проекту «Південний потік». Варто порівняти пропускну спроможність обох маршрутів. Перший російський газопровід – це був гігантський проект, 63 мільярди кубометрів на рік, тобто ще більше, ніж планується, що матиме друга гілка «Північного потоку», яка повинна досягти 55-ти мільярдів кубометрів. Тепер ми говоримо про дві гілки, у кожній з яких понад 15 мільярдів кубометрів. Це означає зменшення до однієї четвертої. Перша гілка постачатиме газ на турецький ринок, а друга – 15,75 мільярда кубометра – теоретично, могла б обслуговувати ринок південної Європи. І саме на таку кількість могло б зменшитися постачання територією України, яка отримує прибутки з транзиту. Обмеження постачання на 15 мільярдів кубометрів –для України не революційна зміна, адже їй уже зменшували постачання на кількадесят мільярдів кубометрів в період агресії на її території, коли були проблеми з російським Ґазпромом. Тому можна очікувати, що сам газопровід «Турецький потік» не є такою великою загрозою, як включно з другою гілкою «Північного потоку», що є флагманським у газовій політиці Росії.
Отже, якщо поєднати сили двох гілок «Північного потоку» і «Турецького потоку», –дотеперішні транзитні країни можуть бути витіснені?
– Тоді, теоретично, можна обминути Україну. Невідомо, чи інші транзитні країни – також (а йдеться ще про Білорусь і Польщу). Правдоподібно, другою гілкою «Північного потоку», якщо цей проект буде створений, газ попливе далі територіями Чехії та Словаччини. Ці транзитні країни вже навіть розмовляли про це з Ґазпромом, отже, на мою думку, для них тут загрози немає. У випадку ж України газове кільце – від півночі «Північний потік-2», від півдня – «Турецький потік», який колись, ймовірно, розбудують, – це загрожуватиме позиції транзитної країни, а також економічній стабільності, з огляду на прибутки. Таке газове кільце означало б можливість шантажу з боку Росії. Прем’єр-міністр Польщі сказав навіть про ризик збільшення російської військової активності на території України, коли росіяни вже не боятимуться за своє постачання Україною.
Європа і США призначають проти Росії санкції, а росіяни будують свої газопроводи...
– Німці, зрештою, також. На жаль, є так, що російський газ викликає зацікавлення в багатьох європейських країнах. Вони так само, як Німеччина, хочуть бути посередником у постачанні «Північним потоком-2», й отримувати не лише дешевий газ, але й прибуток з транзиту і пов’язані з цим знижки. Також і Туреччина хотіла б бути посередником. Причому, слід пам’ятати, що Німеччина задекларувала бажання диверсифікувати постачання, подібно як Польща будувати термінал зрідженого газу. А турецький президент Ердоган не анулював підтримки проектові південного газового коридора, яким газ з каспійського напрямку, а можливо, й середземного, транспортуватиметься до Європи з метою диверсифікацїі. Це – бізнес, і чим більше газу йтиме через Туреччину, також російського, тим більше заробить на цьому режим Ердогана. Він отримує ще особливий бонус – виходить з ізоляції з іміджем країни, яка надалі веде переговори з найбільшими країнами світу, попри виключення, в якому режим опинився через порушення прав людини і зловживання проти демократії.
RP3/Н.Б.