Культурний блок розпочинаємо оглядом найважливіших подій в мистецькому житті Польщі цього тижня.
У Німеччині триває міжнародний кінофестиваль Berlinale, на якому цьогоріч представлено два повнометражні польські фільми. По-перше, це «Спонсоринг» Малґожати Шумовської з Жюльєт Бінош в головній ролі. Ця польсько-німецько-французька стрічка, котра в західному прокаті називається або «Elles», або «Das bessere Leben», розповідає про молодих студенток, котрі, шукаючи ліпшого життя, згоджуються продавати своє тіло. Йдеться однак не про відкриту проституцію, але про явище, що приховується за начебто більш цнотливою назвою – спонсоринг. Світова прем’єра фільму відбулась під час 36-го Міжнародного кінофестивалю в Торонто у вересні минулого року, а починаючи від цієї п’ятниці твір Малґожати Шумовської можна побачити в польських кінотеатрах.
Другою польською стрічкою, представленою на Berlinale 2012, є «Секрет» Пшемислава Войцєшка. Це вже не перша участь режисера в німецькому кінофестивалі, адже минулого року він привіз до Берліна свій фільм «Made in Poland». У «Секреті» йдеться про тридцятирічного Ксаверія, який виступає в нічних клубах в образі травесті. У вільний від праці час він досліджує історію своєї родини, підозрюючи, що його рідний дід мав на руках кров – він вбив єврейську родину, котра повернулась після війни до зайнятого ним дому. Отже, розповідь Пшемислава Войцєшка про пошук власної ідентичності та коріння входить у фестивалі до секції «Forum», а останній показ відбувається сьогодні – 19 лютого.
У варшавській галереї «Захента» завершується виставка, яка підсумовує культурний аспект півріччя польського головування в Європейському союзі. Конкретніше, йдеться про закордонну програму, організовану Інститутом Адама Міцкевича. Отже, в «Захенті» можна послухати вірші Чеслава Мілоша у перекладі на десять мов, побачити фільми, створені в рамках проектів «I, CULTURE» та «Przewodnik do Polaków» («Путівник до поляків») і так далі. Також, протягом всього лютого, відвідувачі Лазєнковського парку у Варшаві зможуть подивитись виставку під відкритим небом, присвячену проектам «I, CULTURE Puzzle», «I, CULTURE Orchestra» та «Planeta Lem». Для цього достатньо лише пройтись вздовж огорожі парку на Уяздовських алеях.
І, врешті, анонс. З 22 до 26 лютого в місті Бєльсько-Бяла на самому півдні Польщі триватиме 14-ий Lotos Jazz Festival – Бєльська джазова метелиця. Окрім безперечних польських зірок, якими є Jan Ptaszyn Wróblewski Sekstet або Andrzej Zubek Quartet, на фестивалі виступатимуть такі іноземні виконавці, як ZumbaLand з Грузії, французький NoJazz, Ambrosse Akinmusire Quartet з США, Concha Buika з Іспанії, американська виконавиця Марія Шнайдер з Silesian Jazz Orchestra, а також дует саксофоніста Арчі Шіпа і піаніста Йоахіма Куна. Детальну програму заходу можна знайти на веб-сторінці www.zadymka.pl.
* * *
Початок 2012 року ознаменувався відразу кількома важливими нагородами для польських фотографів. Так, на конкурсі World Press Photo були відмічені праці Томаша Лязара і Томаша Ґудзоватого. А у конкурсі Pictures of the Year за роботу з певним українським акцентом – це портрет Олександри Шевченко з руху FEMEN – нагороду отримала Аґнєшка Райс. Отже, як про ці роботи, так і загалом про особливість польського репортерського фото розмовляємо з авторами та істориками фотографії.
Про свою нагороджену працю розповідає цьогорічний тріумфатор World Press Photo Томаш Лязар.
– Це фрагмент з мого репортажу про рух «Окупуй Воллстріт». Саму фотографію було зроблено під час маніфестацій у Гарлемі проти агресії поліції та проти економічної несправедливості. Люди вирішили заблокувати вхід до комісаріату, а комендант поліції неодноразово повторював, що протестувати можна, але він просить відійти від входу, аби поліція й надалі могла виконувати свою службу. Пікетувальники не відреагували на це прохання, тож поліція почала систематично виводити людей з-під комісаріату і в результаті арештовано близько 30 людей.
Спостерігаючи, зокрема, за цими подіями, Ви створили цикл фотографій United States of Debt (Сполучені Штати Боргу, до якого увійшла й нагороджена робота). Яку ідею Ви намагались тут втілити? Та яку загалом ідею, місію має виконувати, на Вашу думку, фоторепортер?
– Якщо йдеться про ідею, то я хотів як репортер чи документаліст – показати одну з найважливіших подій року, тобто бунт нижчого класу проти вищого. Мені здається, що кожен репортер має свою суб’єктивну точку зору, бо важко у фотографії вести мову про об’єктивність. Натомість, моїм головним завданням був попросту переказ інформації про те, що там відбувалось. Адже в США ці протести не були, як мені здається, якось особливо висвітлені, в телебаченні майже не показували всіх тих подій. Тому тим більше я хотів задокументувати те, про що намагалися не говорити.
Можливо, дещо інший підхід до своєї репортерської місії має Аґнєшка Райс, чия праця, а саме – портрет Олександри Шевченко з руху FEMEN – здобула одну з головних нагород на конкурсі Pictures of the Year:
– Я фоторепортер або фотограф і намагаюсь підходити до своїх тем об’єктивно. Тож це передусім репортаж. Хоч я і не приховую, що маю велику симпатію до тих дівчат, які дуже сміливі, нічого не бояться і вміють боротись за свої ідеї. Я просто хотіла зробити інтимні, менш завзяті портрети, дівчат з групи FEMEN, і це, власне, один з них.
Беззаперечним польським тріумфатором світових фотоконкурсів, в тому числі й цьогорічного World Press Photo, є Томаш Ґудзоватий. Розповідає його асистент Томаш Лєвандовський з галереї Yours у Варшавi.
– Це вже 9 нагорода Томаша Ґудзоватого на цьому конкурсі, який вважається найпрестижнішим конкурсом репортажної фотографії на світі. Конкурс організовується в Амстердамі вже близько 60 років. Свою першу нагороду на World Press Photo Томаш Ґудзоватий отримав в 1999 році за фотографію природи. А з 2002 року майже виключно займається спортивним фото. Показує екзотичні види спорту чи, як він сам каже, периферійні, тобто чимось незвичайні, та передусім за такі фотографії він отримував нагороди в подальших роках, а цьогорічна не є винятком. Томаш Ґудзоватий отримав її за фото, зроблені в червні та липні цього року в Мехіко. На них зображено борців, що займаються специфічною мексиканською формою рестлінгу, яка називається Lucha libre. Отже, він знову звернувся до спортивної тематики і здобув успіх.
А чим взагалі польська репортерська фотографія вирізняється на тлі світової та чи вирізняється взагалі?
Говорить історик фотографії Адам Мазур.
– Я думаю, що, парадоксально, нічим не вирізняється на тлі світової фотографії. Це просто фотографія на світовому рівні. Після десятків років, коли польська фотографія, або взагалі фотографія з колишнього східного блоку перебувала на узбіччі, польським авторам вдалось досягнути міжнародної планки. Тому зараз нас вже не дивує, що ці фотографи отримують нагороди з року в рік. Минулого бодай року це було четверо польських авторів, а в попередні роки – ще більше. Томаш Ґудзоватий – це взагалі серійний переможець на World Press Photo в категоріях «Спорт» і «Природа». Тож наші фотографи постійно вже там присутні. І я вважаю, що це вже нормальна радше ситуація, аніж надзвичайна. Однак, якщо дивитись з якоїсь глобальної точки зору, то в порівнянні, скажімо, до німецьких чи американських фотографів, це й надалі небагато. Зрештою, світ фотографії не цікавиться національною ідентичністю авторів. Адже це просто фотографи світового рівня і вони отримують нагороди так само, як інші. Притому, чи вони з Польщі, чи ні – це вже справа другорядна.
Антон Марчинський