Епос-бурлеск, перелицьований Іваном Котляревським з «Енеїди» Вергілія з живим іскрометним гумором, пародією, героїкою та еротикою, змішуванням високого і низького, дійсності і вигадки, із соковитою народною мовою та цілим сховищем сенсів – програмний твір української літератури. На українця античне ім’я Еней діє як стартер на двигун. Зазвичай людина одразу видає – «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак».
Фольк-роковий гурт «Еней» неймовірно популярний як у себе в Польщі, так і в Україні. Відеокліпи «Енея» збирають мільйонні перегляди на YouTube. Кілька їхніх альбомів стали золотими. Гурт здобував нагороди як найкращий колектив року і за найкращу пісню. Заснований нащадками депортованих до Ольштина українців, він узяв собі назву головного героя поеми Івана Котляревського, який був змушений залишити батьківщину та поринути у захоплюючі мандри на чужині.
У Польщі попервах численним симпатикам групи довелося пояснювати, що Еней – це літературний герой поеми, значення якої для становлення української мови співвідносне зі значенням робіт Яна Кохановського для мови польської.
Іван Падалка. 1931. Дереворит. ФОТО: Галина Баланович
А чи не втратила актуальності легка і дотепна «оргія слова» Котляревського, як писав про «Енеїду» Євген Сверстюк, з її легкою «поезією звичаїв і побуту, де кожен звук іскриться»? Чи, можливо, «Енеїда», повне видання якої побачило світ 175 років тому, вже виконала роль ідентифікатора національного характеру з його самовисміюванням і самозвеличенням? Всі ці питання актуальні, – вважають куратори «Проекту Енеїда», який відкрився у Національному художньому музеї України на День Незалежності. «Енеїда» потребує переосмислення, – твердять вони. Час потребує свіжих інтерпретацій.
– Основний месидж, який сформований вже давно, і є практично у всіх кураторів – ЩО ДАЛІ? Як буде жити і розвиватись «Енеїда?», – звертає увагу Павло Гудімов, галерист, засновник арт-центру «Я галерея» та один з кураторів проекту.
Жоден український текст не має такої кількості візуалізації, як Енеїда. Можна порівнювати хіба що з віршованим спадком Шевченка. Але якщо говорити про окремий текст, рівних цій поемі немає.
В експозиції проекту понад 200 творів з 11 музеїв України. Основний сегмент – графіка, книжкові ілюстрації, театральні афіші, відео- та фотоматеріали. Є роботи знакових митців України та діаспори. Зокрема, ілюстрації Адальберта Штірена, Георгія Нарбута, Івана Падалки, Михайла Дерегуса, Миколи Бутовича, Івана Їжакевича, Бориса Ердмана, Мирона Левицького і, зрештою, Анатолія Базилевича, ілюстрації якого у 70-і минулого століття закріпили в уяві архетипові зображення козаків.
Микола Бутович. Меркур. 1940-і - 1950-і рр. Папір, туш. Збірка Національного художнього музею України
Розповідає завідувач науково-дослідного відділу графіки Національного художнього музею України Данило Нікітін:
– У нас в експозиції твори першого ілюстратора Порфирія Мартиновича. Це 1873 рік. Цікаво те, що твори Порфирія Мартиновича експонувалися в Києві в 1911 році на Всеукраїнській артистичній виставці. Там були представлені твори саме українських митців. І де, ви думаєте, вони висіли? Ось у цих трьох залах Художнього музею.
Одна робота на виставці стоїть абсолютно окремо. Це робота Георгія Нарбута «Еней та його військо», створена 1919 року.
– Нарбут хотів створити цілий цикл сюжетів до Енеїди, – каже пан Нікітін. – Але були такі непрості часи, що йому вдалося виконати лише одну ілюстрацію під назвою «Еней та його військо» і вона ввійшла в історію мистецтв, як один з шедеврів цього майстра, як один з дуже ємких образів. Нарбут міг зробити дуже багато сцен, але в одній він показав усе – і гідність, і велич, і красу. Енеїда в одному враженні. А ще треба згадати про той час, коли він жив. Все змінювалося дуже швидко. І ті, хто опинялися нагорі, через якийсь час опинялися внизу. Той самий Павло Скоропадський, гетьман всієї України. Це все Нарбут спостерігав і деякі історичні алюзії тут теж є.
Георгій Нарбут. Еней та його військо. 1919. Папір, акварель, гуаш. Збірка Харківського художнього музею
Виділяється в експозиції серія ілюстрацій до «Енеїди» Мирона Левицького. Цей львівський художник, один із найяскравіших представників українського модерну і учень Олекси Новаківського, після Другої світової емігрував спершу до Австрії, згодом до Канади. Остаточно сформував свій стиль під час кількарічного проживання в 50-х роках у Парижі. Саме там його перша самостійна виставка відбулася за протекції знаного французького авангардиста і кінорежисера Жана Кокто. Ілюстрації «Енеїди» Мирона Левицького не схожі на жодні з тих, що представлені в експозиції. Вони, сказати б, модні в найкращому розумінні цього слова. Якщо б не знати, в які роки жив і працював художник (1913–1993 роки), можна було б подумати, що вони зроблені неймовірно талановитим сучасником.
Мирон Левицький. Посли до царя Латина. 1963. Папір, гуаш. Збірка Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького
Мирон Левицький. 1963. Папір, гуаш. ФОТО: Галина Баланович
Мирон Левицький. 1963. Папір, гуаш. ФОТО: Галина Баланович
Мирон Левицький. 1963. Папір, гуаш. ФОТО: Галина Баланович
Найбільш впізнавані і найвідоміші ілюстрації до «Енеїди» створив київський художник Анатолій Базилевич. Він, за твердженням мистецтвознавців, у візуальній історії «Енеїди» – номер один. На виставці є унікальна архівна кіноплівка, де Базилевич працює над створенням ілюстрацій до «Енеїди», змальовує модель, а потім стилізує роботу. Починаючи з року першого видання «Енеїди» з ілюстраціями Базилевича-художника, а це 1968 рік, вона перевидавалася майже два десятки разів. Зведений наклад його «Енеїди» склав понад мільйон примірників.
Ілюстрація до «Енеїди» Анатолія Базилевича (1960-ті роки) ФОТО: Галина Баланович
Куратори проекту спробували наповнити виставку різними контекстами – античністю, героїкою, еротикою, бо «Енеїда» – поема багатошарова і читати її можна по-різному.
Є в експозиції твори декоративно-ужиткового мистецтва. Зокрема, такий унікальний експонат, як антична амфора 5 століття до нашої ери із колекції Музею Ханенків. (Один з ілюстраторів поеми Котляревського Олександр Данченко свого часу виконав свої роботи до «Енеїди» у стилі давньогрецького вазопису). Є і кераміка сучасного митця Романа Петрука із легкою і, як кажуть куратори, наповненою вітальною енергією алюзією на античність і еротику.
На виставці у Національному художньому музеї України можна почути фрагменти арій з опери «Еней» Миколи Віталійовича Лисенка у записі 1949 року в супроводі симфонічного оркестру Київської опери.
А ще – побачити ілюстрації постановки першої української рок-опери «Енеїда» композитора Сергія Бедусенка, постановку якої 1986 року зробив режисер Сергій Данченко у київському театрі Франка. В образі Енея – Анатолій Хостікоєв, втілення сили, харизми та молодецтва. А в образі автора, Івана Петровича Котляревського, Богдан Ступка – втілення мудрості з дещицею лукавства. Ця бурлеск-опера, із сучасною музикою, покладеною на традиційний український мелос, енергійна та задерикувата, 18 років підряд збирала аншлаги, ставши таким собі гарматним залпом із минулого у сучасність.
– Ми ні в якому разі не хотіли б, щоб це було замкнене коло тільки для людей, які цікавляться мистецтвом. Ми хотіли б отримати більше молоді, більше людей, які відірвалися від телевізора і прийшли в музей, – розповідає Павло Гудімов.
В рамках проекту понад 30 акцій, розтягнутих в часі на 3 місяці. Це кураторські екскурсії, творення сучасних коміксів про Енея та його військо, лекції про бароковий код «Енеїди», читання уривків поеми міністром культури Євгеном Нищуком та презентація проекту та книги-каталогу «Енеїда Базилевича» на Львівському книжковому форумі.
– Хтось запитував, а ви не боїтеся, що програма переб’є популярністю саму виставку? Я нічого не боюся. Я боюся тільки, що ми можемо не достукатися до певної частини аудиторії, – каже Павло Гудімов.
Передбачено у програмі дегустаційне дійство «Мед, брага, пиво, сирівець», яке готують у поп-арт кафе «Еней», розташованому на першому поверсі Національного художнього музею України. Лемішки, путрі, зубців, тетері, саламахи і мандриків там не подають. Натомість деякі страви, які згадує Котляревський в поемі, намагаються відродити у поп-арт форматі.
– Коли ми кажемо, що сьогодні без концептуальності вже не існує жодна галузь, то в тому числі і кулінарія. Сьогодні ми маємо можливість говорити про те, що в музеї можна протестувати і з’їсти якусь канапку правильну, – звертає увагу Павло Гудімов.
В меню Кафе «Еней» гречані буханці з вершковим сиром і кав’яром оселедця або щуки, потапці з м’ясом і яйцем, книші з кров’янкою та цибулевим маринадом і годиво. А ще – лагоміни заморські, як от фуагра маринована з желе із хереса та форшмак з яблучною пастилою.
Меню поп-арт кафе «Еней» з ілюстрацією Нарбута "Еней та його військо". ФОТО: Галина Баланович
Проект «Енеїда» намагається активізувати якомога більше рецепторів – кажуть його куратори. «Енеїда» Котляревського – це подорож і їхній проект, то та сама подорож, тільки музейна.
Галина Баланович