Logo Polskiego Radia
Print

Розпочинається Miedzianka Fest

PR dla Zagranicy
Anton Marchynskyi 25.08.2017 18:51
  • Miedzianka Fest.mp3
Про фестиваль репортажу у місті, що зникло, розмовляємо з автором репортажів Філіпом Спрінґером
http://miedziankafest.pl/

Нашим гостем є Філіп Спрінґер, репортер, письменник, автор семи книжок репортажу, першою з яких була «Miedzianka. Historia znikania» - «Мєдзянка. Історія зникання». Ця книга вийшла 2011 року і привернула увагу польських читачів як до її автора, так і теми – гірничого міста у Нижньосілезькому воєводстві, що проіснувало 700 років і фактично припинило своє існування у другій половині XX століття.

У п’ятницю, 25 серпня, розпочинається Miedzianka Fest – фестиваль репортажу у місті, що зникло, що його, власне кажучи, вже немає?

- Так, ми нещодавно отримали мейла або телефонний дзвінок від представниці одного зі спонсорів, котра питала: яку адресу ми маємо вписати до договору, адже Мєдзянки немає? Саме так, ми робимо фестиваль репортажу в місті, котрого немає.

- Мені цікаво, як ви пояснюєте всім гостям дорогу до Мєдзянки. Але є щось значуще в тому, що, власне, фестиваль репортажу відбуватиметься у такому неіснуючому місті. Як ви гадаєте, чи Мєдзянка повернеться колись до життя у такому достеменному сенсі? Ви її воскресили, але в переносному значенні. Але як би виглядало справжнє відродження Мєдзянки?

- Це не мало би сенсу. Ні, я глибоко вірю і розраховую на те, що Мєдзянка не воскресне так, як у Польщі звикли відроджувати історичні пам’ятки й будувати скансени. Мєдзянка – це такий простір, який мене схвилював 2008 або 2009 року, коли я вперше туди потрапив. Бо це було таке місце, цілковито вичищене від розповідей і емоцій. Це просто була галявина, на котрій пасся кінь. І лише розуміння того, що там сталося (а що там сталося? – просто зникло ціле місто унаслідок шкоди, завданої гірничими роботами, тобто там не сталася жодна велика воєнна трагедія), дозволяє накласти на цей простір якісь емоції. Сьогодні, звісно, довкола Мєдзянки багато що відбувається. За мотивами книжки «Мєдзянка. Історія зникання», опублікованої 2011 року, поставлено спектакль, який двічі було представлено в самій Мєдзянці.

- І це був такий момент, у котрий Мєдзянка неначе відродилася?

- Так, це був такий момент, коли сцени з книжки, цілковито репортажні, тобто non-fiction, було повторно зіграно в Мєдзянці. Бо те, що я описав, це факти, котрі там сталися. Потім, спираючись на цей опис, їх було реконструйовано у вигляді спектаклю. Згодом ще туди приїхали якісь художники і зробили там свої інсталяції. Отже, там щось почало відбуватися. Однак, на мою думку, це такий простір, що вимагає тиші, спокою, такого переживання, що не пов’язане із таким собі ярмарковим скансеном. Тому, роблячи такий фестиваль, ми ходитимемо Мєдзянкою, радше уявлятимемо, що там було, але не будемо показувати цього пальцями, не казатимемо про це прямо. Але також ми порозмовляємо про репортаж, як про таку форму розповіді, що може бути дуже хвилюючою й такою, що надає сенсу багатьом місцям і багатьом історіям.

- Отже, скансеном це не буде, і аби ніколи не було! Що саме діятиметься у ході фестивалю?

- Початково ми мали таку ідею, аби зробити одноденний захід, на який приїде шестеро знайомих репортерів і репортерок, порозмовляємо собі про репортаж, роз’їдемося по домах, щось доброго з’їмо, щось доброго вип’ємо й кінець.

- Але все вийшло з-під контролю?

- Так, все вийшло з-під контролю, розрослося до трьох днів. Ми матимемо два спектаклі. Тобто, першого дня, у п’ятницю, грає театр імпровізації «Klancyk», що імпровізуватиме на тему текстів Марціна Концького. Субота присвячена авторським зустрічам, і приїдуть, зокрема, Яцек Гуґо-Бадер, Каміль Балук, Алєксандра Ліпчак, Влодзімєж Новак тощо. Будуть також прогулянки Мєдзянкою.

- Але перш, ніж поговоримо про прогулянки, про що ви розмовлятимете під час цих зустрічей?

- Ми розмовлятимемо про книжки, але також про писання репортажів. Всі ті автори, що ми їх запросили, або є визнаними репортерами з великим доробком, або молодими, що, власне, дебютували. Як, наприклад, Каміль Балук і Алєксандра Ліпчак – це двоє молодих репортерів, що видали фантастичні книжки: Каміль Балук про Голландію, Алєксандра Ліпчак – про Іспанію. Тож ми хочемо трохи порозмовляти про те, як відбуваються дебюти, але також про самі ці країни і місця.

- Власне, якщо говорити про дебюти, то книжка про Мєдзянку була вашим дебютом. Тепер, коли вже кілька років минуло, що би ви могли порадити молодому репортерові? Чи можна сказати, що час, коли ви дебютували, був дещо іншим, ніж тепер? А якби починати треба було саме зараз, то ви би також обрали шлях репортажу?

- Так, я би напевно обрав шлях репортажу. Натомість, якийсь час тому «Tygodnik Powszechny» робив матеріал про дебют, і вони попросили мене написати тисячу знаків про те, чим є дебют. І прислали мені такий головний текст, що про дебют розповідав. Коли я його прочитав, то схопився за голову, бо там було написано, наскільки серйозним і важливим є дебют. Отже, якби сьогодні я мусив давати дебютантові раду, то сказав би, щоб він взагалі не думав про те, що це дебют. Аби він просто прагнув написати якнайліпшу книжку, і аби нічого від цієї книжки він не очікував. Бо моєю найбільшою мрією у зв’язку з написанням історії про Мєдзянку було видати цю книжку в конкретному видавництві – у видавництві «Czarne», яке я вважав за найліпше, якщо йдеться про репортаж. І це була моя програма-максимум, що її було виконано. А пізніше все те, що сталося, тобто номінації на різноманітні нагороди і загалом те, наскільки добре цю книжку було сприйнято, це був такий бонус, якого не варто було сподіватися. Адже ринок книжки, думка читачів, думка рецензентів є настільки ненадійною і не завжди пов’язана з тим, чи книжка напевно є доброю, але радше з часом, коли вона виходить, або навіть із активністю автора у соцмережах, котрих тоді не було. Точніше, коли я починав, то зовсім не був активним у соцмережах. Отже, якби я сьогодні мав дати якусь раду дебютантові, то аби він не думав про це як про дебют, але просто про добрий текст.

- І так, мабуть, повинно бути завжди. Вашою стриманістю щодо популярності власних книжок можна лише захоплюватися. А, отже, з огляду на таку стриманість і на те, що ви колись казали, що це не світ обертається довкола людини, а людина довкола світу, як виглядає шлях репортера? Як ви його розумієте?

- Для власного використання я визначаю репортаж дуже утилітарно – як прекрасне знаряддя дізнаватися про речі на світі. Саме тому я написав про Мєдзянку, і написав інші книжки, аби розв’язати для себе якісь проблеми, котрі мучили мене особисто. І якщо йдеться про таке особисте ставлення до проблеми, то коли я вперше потрапив до Мєдзянки в 2008 або 2009 році, то відчув у собі такий глибокий протест проти відсутності емоцій через зникнення цілого міста, з котрим я не мав нічого спільного.

- Й то міста з багатовіковою традицією…

- Так. І репортаж є прекрасним і надзвичайно приємним у використанні знаряддям дізнаватися про різноманітні речі. Адже спочатку треба прочитати багато книжок, а я дуже люблю читати книжки. Потім треба поїхати до різних місць, пережити там різні приємні моменти, познайомитися з дуже цікавими людьми. І врешті сісти і це написати. І все це приємне. А в результаті цього всього, звісно, з’являється книжка. Та насамперед є знання і розуміння щодо якогось фрагменту дійсності. Якби сьогодні я мав давати визначення репортажеві – не для енциклопедії, а для себе – то сказав би, що це знаряддя, покликане допомагати у пізнанні різних речей про світ. І це може бути знаряддям письменника, але також може бути знаряддям читача, який не має бажання писати, проте має бажання читати. Отже, це так само ефективне знаряддя як для однієї, так і для іншої сторони.

PR2/А.М.

Print
Читай також
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти