Це – успіх. Фільм польської режисерки Аґнєшки Голланд отримав «Срібного ведмедя» одного з найпрестижніших кінофестивалів – Берлінале, Міжнародного берлінського кінофестивалю. Стрічка «Слід звіра» здобула статуетку за «відкриття нової перспективи кіномистецтва». Режисерка під час вручення нагороди сказала – ми живемо у дуже складні часи, і нові перспективи нам дуже потрібні:
Аґнєшка Голланд: Нам потрібні фільми сміливі, важливі.. такі, які порушують складні теми, важливі для нашої планети.
Фільм «Слід звіра» (пол. Pokot) розповідає історію війни, яку веде з мисливським середовищем головна героїня. Яніна Душейко – колишня інженерка, живе в Судетах, викладає англійську мову у сільській школі, вегетаріанка, еколог. Певної ночі знаходить поблизу свого дому тіло сусіда-браконьєра. Єдиний слід, який є біля тіла – це слід косулі. З часом в нез’ясованих обставинах гинуть чергові жертви. У всіх загиблих була та сама пристрасть – полювання... Чи можливо, щоб мисливець став дичиною? Яніна розпочинає власне слідство. Аґнєшка Голланд зняла фільм за романом «Веди свій плуг понад кістками мертвих» польської письменниці Ольги Токарчук.
У розмові з Польським радіо Аґнєшка Голланд сказала, що цю тему вона підняла дуже свідомо:
- Тобто тоді, коли я вирішила, що візьмуся за цю тему, за цей роман і почала шукати еквівалент в кіномові для прози Ольги Токарчук, я тоді вже знала, що це буде інша мова кіно, ніж та, якою я досі говорила. Іншими словами, я знала, що це не буде лінійна реалістична розповідь, наприклад, психологічна драма, а що це буде жанровий гібрид, в якому буде багато стилів та шарів.
Аґнєшка Голланд каже, що намагається порушувати у своїх фільмах важливі справи. Але форма стрічок повинна бути для глядача зрозумілою та цікавою:
- Адже фільми – це не якась заява, політичний заклик. Це, можна сказати, провокація у галузі свободи, коли ми намагаємося ставити різні запитання і долати різні кордони. А робимо це тому, що хочемо збагнути світ, який нас оточує. Потрібно відкривати свою чутливість на проблеми інших, бути вразливими на долю слабших, людей, котрі живуть на маргінесі суспільства, на долю тварин теж...
Аґнєшка Голланд українській публіці відома своїми спільними роботами з Кшиштофом Кєсльовським (трилогія «Три кольори»), з останніх її фільмів українські кінотеатри показували «У темряві».
Крім Голланд, цьогорічний, 67-ий Міжнародний кінофестиваль в Берліні приніс польським митцям ще кілька нагород.
«Кришталевого ведмедя» в категорії «Shooting Star» отримав польський режисер Рафаель Капелінський за фільм «Butterfly Kisses». Нагороди для молодих талановитих отримали Куба Чекай за сценарій фільму «Соррі, Польще» (пол. Sorry, Polsko) та акторка Зофія Віхляж.
З польських перемог на Берлінале варто згадати «Срібного Ведмедя» для фільму Малґожати Шумовської „Body/Тіло” – у 2015 році, а торік теж «Срібного Ведмедя» отримав сценарій до фільму «Об’єднані штати кохання» (пол. Zjednoczone stany Miłości) Томаша Васілєвського.
Данута Шафлярська - легенда польського кінематографа і театру. Данута Шафлярська війдійшла у вічність 19 лютого у віці 102 років. Сьогодні будемо говорити про цю акторку, пригадаємо не тільки її творчий доробок, але й історичний контекст, в якому Шафлярській довелося жити. Допоможе нам у цьому польська кінокритик Божена Яніцька.
Данута Шафлярська народилася у 1915 році у селі Косажиська, що на півдні Польщі. Глядачі закохалися в неї вже після ролей, які акторка заграла у першому польському повоєнному фільмі «Заборонені пісні» (пол. Zakazane piosenki) з 1946 року. Два роки пізніше Шафлярська знялася у фільмі «Скарб» (пол. Skarb). Послухаймо фрагмент цього фільму, який показує увесь характер акторки. Отже, це телефонна розмова… Головна героїня, яку грає Шафлярська, хоче зняти якесь помешкання, спочатку вона чемно відповідає на запитання власниці, але згодом у дівчини вривається терпець…
Божена Яніцька: У цій малій сцені показано всю дійсність 48-го року. Ми чуємо вимоги власниці квартири до потенційної квартирантки. Цих вимог – довгий список, а йдеться тільки про якийсь куточок, в якому можна поставити ліжко. Зрештою, потім виявилося, що в цьому куточку за шафою, в якому мала мешкати головна героїня, вже хтось живе... Життя у повоєнній Варшаві виглядало саме так: 84% житлових будинків було знищено під час війни, залишилися оті 16% так званих «чотирьох стін». А до Варшави поверталися юрми людей, з війни, з інших містечок,до яких втікали від бомбардувань.
Назва фільму взялася звідти, що головні герої, тобто молоде подружжя, мріяли про власну оселю. І чоловік намалював на аркуші паперу це омріяне помешкання, в якому буде жити його скарб – тобто кохана дружина. Але інші герої фільму помилково зрозуміли це слово і вирішили, що йдеться про скарб, тобто гроші... Після цього фільму поляки закохалися в Шафлярську... Що вона у собі мала? Чим вирізнялася?
Божена Яніцька: Ой, це може сьогодні прозвучати несправедливо - тому що вона була єдина. Але... так би могли сказати сьогодні про Шафлярську, мовляв вона не мала тоді конкуренції. Данута Шафлярська, натомість, мала теж такі риси, які їй гарантували успіх. Передусім, це була дуже гарна дівчина, вона мала тендітну, делікатну вроду. Навіть важко її з кимось сучасним порівняти. Вона була дрібненька і дуже довго виглядала так, ніби мала постійно 20 років. А крім цього, завдяки Дануті Шафлярській до нас доходили ті цінності, які хотіли передати режисери цих фільмів. Наприклад, у «Заборонених піснях» вона грала рішучу, сильну характером дівчину, вона там казала, що не буде ніколи плакати. Цей фільм, пам’ятаймо, з’явився рік після війни. Отже, те, що глядачі, поляки винесли для себе з цієї стрічки – ми не будемо плакати, що треба стиснути зуби і відбудовувати столицю, мирне життя.
Сама Данута Шафлярська про свою вроду говорила дуже скромно... В цьому контексті пригадується її розповідь ще з часів театрального інституту. Шафлярська була чемною студенткою і дуже сором’язливою... Але коли один з її викладачів сказав «Ти акторкою ніколи не станеш – у тебе замалі очі», Шафлярська вибухнула і запитала, чи в такому разі мусить спати із сірниками в очах.
Після цих двох фільмів («Заборонені пісні» і «Скарб») могло здаватися, що кар’єра Данути Шафлярської вибухне, що вона стане зіркою номер один у Польщі. Але ні. Вона почала грати другопланові ролі. Чому? Що з нею сталося?
Божена Яніцька: З нею нічого не сталося. Щось сталося з польським кінематографом. Звісно, ці механізми історії видно на долі Данути Шафлярської. Після виходу на екрани другого її фільму «Скарб», прийшла ера фільмів на замовлення, тобто пропагандистського кіно. В одному такому фільмі тендітна Шафлярська мала заграти роль дівчини, яка працює на фабриці зварювальницею. Так ось, Шафлярська одягнула цей костюм зварювальника і показується режисерові та решті. Усі, хто був на плані, вибухнули сміхом – настільки кумедно Шафлярська виглядала у ролі зварювальниці. Фінал був такий, що цієї ролі їй не дали. Данута Шафлярська просто до деяких ролей не пасувала - вона мала іншу особистість. Вона була дуже добре вихована, мала в собі ще оту довоєнну культуру... Тому в епоху пропагандистського кіно не було для неї жодних ролей, жодних пропозицій.
Шафлярська тоді грає другопланові ролі, і якби відходить на узбіччя кіно. Так було до кінця 90х років, коли з’явилася режисерка Дорота Кендзєжавська. Вона запропонувала Дануті Шафлярській ролі спочатку у фільмі «Дияволи. дияволи», потім – в «Ніщо» і нарешті – велике повернення акторки у стрічці «Шкода вмирати». Послухаймо фрагмент з цього останнього фільму. Цей фрагмент перегукується з тим, котрий ми слухали на початку – з її другого фільму, «Скарб». Там теж головна героїня показує свій характер. Отже, це була та сама Данута Шафлярська...
Божена Яніцька: Так, це була та сама Данута Шафлярська. Коло історії так повернулося, що знову була потрібна саме така пані Данута Шафлярська. Що змінилося? Польща повернула собі незалежність. Тому що за часів ПНР для Шафлярської не було ролей, навіть у кіно морального неспокою. Ці фільми були політичні, там показано політику як пастку, з якої треба втікати, з якою треба боротися. Її акторська особистість там не пасувала. І тепер Польща знову стає незалежною. Чого прагне польський кінематограф? Повернутися до давніх цінностей. Але де їх шукати? У тих людях, які є носіями цих цінностей. Тому Данута Шафлярська повернулася на екрани. Це було щастя, що вона була тоді серед нас.
Сама Данута Шафлярська про акторство і чого воно її навчило, п’ять років тому говорила так:
- Хм.. це важко описати. Це як бактерія, якою людина заразилася... Але ні, дорогенька, погано кажу... просто якщо людина має здібності в якомусь напрямку, і якщо собі вибере професію таку, яка її цікавить, до якої має хист – це людина щаслива. Про це я кажу молодим своїм колегам – якщо ви помилитеся на початку, не той університет, не той напрямок... то змінюйте цей шлях. Не можна працювати за професією, якої не любимо – бо тоді людина не є щасливою.
Майже 70 років на сцені та кіноекрані, 80 ролей – театральних та в кінофільмах. Данута Шафлярська була активною акторкою до кінця свого життя.
Запрошую послухати звуковий файл передачі
Polskie Radio 24/Яна Стемпнєвич