Фотовиставка «Голоси» відкрилася в Українському домі у Варшаві напередодні різдвяно-новорічних свят і триватиме увесь святковий період, до 18 січня. Але тема її – не святкова, говорить кураторка галереї в Українському домі Юлія Лащук:
«Це з нашого боку провокація. Адже у цей святковий період, коли підноситься культ накритого столу, дехто страждає. Це жінки, які мають проблеми з харчуванням, це анорексички і жінки хворі на булемію. Вони страждають, але не можуть про це розповісти своїм рідним...»
Анорексія та булімія об’єднують героїнь проекту «Голоси». Тут зібрано фотографії та історії 12 жінок, які на різних етапах свого життя змагалися з цими хворобами і котрим вдалося їх подолати, або ж котрі з ними борються досі. «Голоси» - це 12 фотографій, 12 жіночих імен, але насправді, біля кожного з них з’являються ще два – Ана або Мія (так називають анорексію та булімю). Як показати емоції, пов’язані з тілом, нейсприйняття власного тіла і протистояння хворобі?
За словами авторки фотографій Наталки Довгої, ідеальним тлом виявилася природа, в якій жінки ніби розчинялися:
«Ми довго шукали способу показати їх поведінку, їх ситуацію. Коли дівчата знаходилися всередині цієї ситуації (в контексті природи - ред.) , вона для них була природною. Тому ландшафт, натура стали хорошим фоном. Але ми шукали у цих ландшафтах якусь надламаність, неправильність, щось, що буде викликати тривогу... І "вбудовували" дівчат у цій ландшафти, допасовували їх - так, як вони допасовуються до суспільства, яке накидає їм якісь канони поведінки чи краси. Тому їхні сукні підібрані максимально до того фону, на якому вони знімаються... і вони розчиняються злегка у цих пейзажах».
Вернісаж виставки «Голоси» супроводжувався музикою «Enter Jam», проекту звукотерапії, який створили двоє білорусів - Даніель Жолобов Глєб Міхаловський:
"Наша музика психоделічна, сьогодні – другий виступ проекту, а музику ми добирали спеціально до виставки «Голоси». Темою цього фотопроекту є анорексія та булімія, тому в нашій музиці ви почуєте темряву та напруження".
«Бабуся повторювала, що я корова і у мене такі здоровенні ноги. А тато якось сказав: візьми себе в руки, ти раніше була нормальна. У 15 з’явилася думка, що потрібно схуднути. Напевно мене це дуже захопило. Мені подобалося бути меншою, ніж хтось , і я постійно порівнювала себе з кимось. І досі це мій бич (...) «Більш за все мені не вистачало спілкування». Катерина, 22 роки
«Все почалося, коли я усвідомила, що батько ображає маму і на харчі гроші дає він. Я не знала, як захистисти маму. Я її сильно любила і вирішила не їсти (...) Від голоду я втрачала свідомість, і мене почали називати припадочною. Я була худа і мене постійно водли до лікарів, ті казали, що я хвора на туберкульоз, що не розвиваюся. Мене силоміць годували, а я блювала і ненавиділа своє життя вже в сім років». Ганна 23 роки.
«Коли сімейні стосунки почали псуватися, я зменшилася на два розміри. Я не відчувала голоду, у мене не було необхідності в їжі. Якщо мій чоловік мене не сприймає, отже, я некрасива, нежіночна, несексуальна. Мені було дуже важливо бути гарною для нього, а не для себе (...)
Я вдячна цьому досвіду за те, що він був. Це частина мого життя, частина мене. Врешті я люблю своє тіло таким як воно є. Я пройшла курс корекції харчової поведінки... Я ніколи в житті не думала, що опинюся в такій ситуації, що сама дійду до дна». Марія, 30 років
Це кілька фрагментів кількох історій. Історій дуже особистих. Історій, часто вперше озвучених для проекту «Голоси».
Проект можна подивитися тут:
https://issuu.com/halynakurylo/docs/voices
Запрошую послухати повну версію у звуковому файлі передачі.
Яна Стемпнєвич