Logo Polskiego Radia
Print

Як працює перекладач президента?

PR dla Zagranicy
Olena Babakova 12.03.2016 17:46
Кшиштоф Літвінський перекладав англійською виступи Валенси, був гостем Віндзору та їздив у кареті з Єлизаветою ІІ
pixabay.com/skeeze

Колектив Української служби Польського радіо займається перекладом, проте одного разу мав поважну проблему: екс-президент Польщі, лідер руху «Солідарність» Лєх Валенса, у відповідь на запитання журналіста, чи планує ще мати дітей, а Валенса є батьком багатодітної родини, відповів: Nie, proszę Pana, schowałem już warsztat na strych. Що дослівно означало: Ні, прошу Пана, я вже сховав інструмент на горище. Літературний переклад речення вимагав від нас неабиякої праці, але з ним напевно легко би порадив собі Кшиштоф Літвінський, перекладач Валенси та багатьох інших знаних поляків для англомовної аудиторії.

Кшиштоф Літвінський сьогодні є успішним бізнесменом та власником мережі шкіл навчання англійської мови у Польщі. Але наприкінці минулого століття він був без перебільшення найбільш відомим перекладачем у Польщі. З середини 80-х Літвінський працював у Міністерстві закордонних справ, як співробітник дипломатичного протоколу перекладав зустріч генерала Войцєха Ярузельського з англійською прем’єркою Маргарет Тетчер, зустріч президента Лєха Валенси з королевою Єлизаветою ІІ, під час Тадеуша Мазовєцького, Джорджа Буша старшого, керівництво НАТО та ЄС. Сам Літвінський жартує, що екс-президент Валенса був для нього як перекладача неабияким викликом у кар’єрі:

- Лєх Валенса, безумовно, є для перекладача небанальним викликом. У нас перекладачів є така приказка: переклад має бути настільки дослівним, наскільки цього не можна уникнути, і настільки вільним, наскільки це є можливим. Так от, у випадку пана президента Валенси переклад мусив бути дуже вільним, адже його дослівний переклад часто не мав сенсу. Треба було перекладати його інтенції, те, що, як мені здавалося, він хотів сказати. У Валенси на початку речення важко було передбачити, як воно закінчиться. Лідер «Солідарності» користувався дуже метафоричною мовою, і часто використовував у комунікації скорочені формули. Класика це «додатні плюси, від’ємні плюси». Так що праця з Валенсою це була цікава пригода, хоча й не найбільший виклик у моєму житті.

Літвінський закінчив англійську філологію у Варшаві, коротко працював у Польському інформаційному агентсві, потім отримав запрошення до МЗС. Перекладач жартує – ніколи б не подумав, що для праці з найвищими особами у державі вистачить підписати короткий документ про нерозголошення, який підписують прибиральниці та водії дипломатичного відомства. Але, за словами Літвінського, проблем з довірою з боку посадових осіб він ніколи не мав. Так, наприклад, йому дуже довіряв перший прем’єр некомуністичної Польщі Тадеуш Мазовєцький:

- У нас була така ситуація: Мазовєцький вперше після змін 1989-го року поїхав до США і його запросили на телебачення. Я мав перекладати запитання ведучого, а відповіді Мазовєцього – місцевий фахівець. Але Мазовєцький, коротко перед ефіром, коли довідався про це, сказав – ні, або мій перекладач, або ніякої розмови. Не думаю, що він не довіряв американцям, у них чудові перекладачі, просто він мав певність, що я перекладу саме те, що він хоче сказати. Зрештою, найбільший комплімент у своєму житті я як перекладач почував саме під час однієї з офіційних поїздок до Штатів – заступник держсекретаря Джон Вайтхельд сказав, що він навіть не пам’ятає, що під час переговорів був переклад, що у нього таке відчуття, що розмова увесь час відбувалася англійською. І це ідеальна роль перекладача – чи ти сидиш і перекладаєш з кабіни, чи поряд з учасниками розмови під час так званих зустрічей тет-а-тет, твоя праця та присутність мають бути незауваженими.

Як найбільший виклик, найбільш важку працю Літвінський згадує переклад зустрічі Ярузельський-Тетчер. «Залізна леді» прилетіла до Варшави і спілкувалася з керівником тоді ще комуністичної Польщі протягом 6 годин з короткою перервою на вечерю:

- Вони обидва, Ярузельський та Тетчер, мали дуже специфічний спосіб вживання мови. Я б сказав так – ані він, ані вона не вжили жодної непотрібної коми. Ярузельський та Тетчер мали неймовірну пам’ять. Я працював перекладачем понад 10 років і жодного разу більше не бачив, що люди можуть мати такий рівень зосередження під час розмови. Спершу розмова тривала три години у Бельведерському палаці. Перші 40 хвилин – це фактично монолог Тетчер. Далі – 40 хвилин відповіді Ярузельського. Потім ми переїхали до Президентського палацу, там була вечеря, і після цього ще три години розмови. Єдиний раз у житті я сам не розумів, що говорю, це був переклад на автоматі. Переклад добрий, бо поряд були інші люди, хто знав англійську, і зауважень вони не робили. Зрештою, так звані зустрічі «у дві пари очей» ніколи не проходять між двома людьми, поряд є ще кілька осіб, тільки вони до розмови не втручаються. Ані Ярузельський, ані Тетчер не мали нотаток, але мали дуже чіткі репліки, пункт за пунктом. Їхній інтелектуальний пінг-понг тоді мене сильно вразив.

У кар’єрі Літвінського були не менш варті запам’ятовування, проте однозначно менші стресові переговори. Колишній перекладач польських VIP-ів з насолодою згадує візит Лєха Валенси до Лондона, коли йому випала честь перекладати Її Величність королеву Англії:

- Це була одна з найбільш незвичайних подорожей у моєму житті, хоча я часто подорожував як перекладач перших осіб. Лондон змусив мене понервувати, хоча я на той момент вже довго працював перекладачем і не хвилювався через зустрічі на високому рівні. Але ж ми їхали на королівський двір! Я вивчив на пам’ять титули усіх членів британської королівської родини, а це не є такою простою справою. Ваша королівська величність, ваша князівська величність, ваша величність… це все має велике значення. Я дуже переймався, що можу використати не такий титул, і з цього буде конфуз. А президент Валенса як раз до цих формальностей поставився дуже спокійно. Я найбільше запам’ятав, як ми під’їхали лімузином до брами Віндзорського замку, а від брами треба було півгодини проїхатися каретою разом з королевою. Для нас, поляків, тоді Віндзори це був інший світ, екзотика. Хоча, звісно, життя королівської родини дуже нагадує театр, де кожен ідеально грає свою роль. Мені залишалося тільки зіграти свою.

Кшиштоф Літвінський підкреслює: аби бути ідеальним перекладачем, треба вчитися мови не 10 чи 15 років, а все життя. Натомість людям, які вчаться мови для своїх приватних цілей, не треба ставити до себе дуже високі вимоги. «Читач англійської жовтої преси на щодень послуговується шістьма сотнями слів, а пересічний студент польської мовної школи знає їх більше! Але ці слова треба вимовляти, нехай спершу з помилками. Між ніяким знанням англійської та ідеальним знанням є посередній стан, і без нього немає іншого шляху стати майстром».

PR 24/О.Б.

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти