Непроста політична ситуація у черговий раз змушує ставити вже дещо звичне запитання про взаємозв’язок творчості та суспільства. Яка роль митця проти загрози громадянської свободи та гідності або навіть самого життя?
У рамках циклу актуальної виставки «В недалекому майбутньому», у Музеї сучасного мистецтва у Варшаві відбулася зустріч з художниками, які ділилися своїми думками та демонстрували свій доробок – картини, фотографії чи відеороботи на тему української революції та теперіщньої ситуації в Україні. Яка роль мистецтва у суспільстві та процесах, які його охоплюють? Свій візуальний матеріал польській публіці демонстрували четверо українських та один словацький митець.
Художниця Лада Наконечна, створила малюнки спеціально для літературного журналу «Простори», у такий спосіб документуючи Майдан. Англомовний номер був створений спеціально для того, щоб говорити про Майдан нині – в момент, коли його створювали ініціатори. Вона зазначає - ще не пройшло достатньо часу, аби говорити про Майдан в цілому. Номер був вже презентований під час Ляйпцизського книжкового ярмарку та в Берліні. Тепер митець демонструвала його польській публіці. Малюнки Лади – це серія робіт під назвою «Зліва направо». Малюючи картини зліва направо, художниця також посилається на певний символізм зміни цінностей у суспільстві. Вона ставить це питання на розсуд глядача – чи справді відбулася така зміна, залишаючи малюнки з правого боку недомальованими.
«З мистецтвом в Україні доволі складна ситуація, як і загалом ситуація у самій країні. У нас немає справжньої культури – це радше її симуляція. У нас досі ті самі форми в мистецтві, які були в радянські часи. Змінився зміст, проте вигляд залишився той самий. Але форма також має вплив і поки саме мистецтво в Україні дуже не змінювалось. Те, що є більш сучасне – це скоріше імітація західного мистецтва. Зараз є надія, що можливо ми подолаємо цю імітацію і зможемо вибудувати нові культурні відносини», підкреслює Лада Наконечна.
Ще один художник та митець Микола Рідний під час зустрічі презентував публіці свій короткий документальний фільм, який він назвав «Фортеця». Це свого роду історична метафора та аналогія. В стрічці демонструються сцени з «Межигір’я» Януковича вже після його втечі, а також з Майдану у Києві. Картинка супроводжується текстом автора, в якому він цитує відомі історичні нариси. Таким чином спостерігаємо візуальну та аудіо аналогію між українським сьогоденням та європейським середньовіччям.
«Виникла ідея поєднання нашого часу із середньовіччям. Політична система Януковича нагадувала феодальну монархію. Якщо Росію можна асоціювати просто з монархією, то в Україні – це була феодальна система. Протест, створений людьми, був також відповіддю у тих самих середьновічних рамках. Це нагадувало, наприклад, історію боротьби за магдебурзьке право та „вільні” міста. Є також аналогії більш детальні – „Межигір’я” порівнюється із середньовічним замком барона, а фортеця – з Майданом», розповідає Микола Рідний.
Художник каже, що свою творчість не зараховує до якоїсь однієї парадигми українського сучасного мистецтва. Те, що робить він та його друзі, він вважає мистецтвом Східної Європи. Про стан культури, про який повинні безумовно дбати держава та культурні інститути, які є дуже слабко розвинені в Україні та про роль митців – Микола Рідний:
«Це питання функціонування української культури. Якщо говорити про художників – то вони займаються своєю справою, беруть активну участь в європейському мистецькому житті. Але для загального рівня і для того, щоб виник феномен української сучасної культури - цього замало, недостатньо просто окремих імен. Для цього потрібна продумана культурна політика держави. Але, на жаль, справи і процеси в Україні зараз такі, що культура зараз не на першому місці. Якщо говорити про Майдан, то мистецтво там також було далеко не на першому місці. Воно намагалося наздогнати політичні події в Україні та в суспільстві, якось проаналізувати їх. Мистецтво було в тіні, йому було замало дистанції та часу, аби зрозуміти як реагувати на ці події. Художники мають своєрідну фобію, оскільки вони завжди хочуть бути незалежними та не обслуговувати якусь певну ідеологію», - ділиться думками Микола.
Українська художниця Жанна Кадирова наголошує, що українська революція, події Майдану не закінчилися, а тривають й надалі. Вона також пригадує, що культурне життя у Києві під час українського протесту «наче поставили на паузу». Людям було не до виставок та мистецьких заходів чи подій. Жанна рефлексує над подіями Майдану, демонструючи польскій публіці власні фотографії із серця українського бунту:
«Коли я потрапляла на Майдан, у це середовище, у мене було відчуття, що я наче підключаюсь до якогось колективного розуму. Ти стаєш маленькою клітиною чогось великого. На Майдані переважало агітаційне мистецтво. І коли хтось бачить візуально вираження своїх думок – це піднімає бойовий дух, дає відчуття солідарності», - пригадує Жанна Кадирова.
Молодий режисер Томас Раф зі Словаччини представив дві документальні стрічки. У відео автор показує ситуацію такою, якою вона є – без власних коментарів. Відтак, глядач особисто має можливість сприймати картинку та аналізувати події. Перше короткометражне відео Томас знімав протягом 3 днів на київському Майдані під час кривавих боїв та сутичок між протестантами та силовиками. Друге відео, у співавторстві з Олексієм Радинським, показує події у захопленому проросійськими сепаратистами Слов’янську. Воно також без жодного слова авторів, проте з думками представників обох сторін – проросійської та проукраїнської.
«Від початку революції словаки підтримували українців у їхніх проєвропейських прагненнях та боротьбі. Натомість ситуацію на сході України вони сприймають з неспокоєм. Це нагадує їм 1968 рік, коли радянська армія ввійшла до Чехословаччини і на 40 років встановила окупацію країни. Я вважаю, що те, у який спосіб буде розв’язана криза в Україні – так буде виглядати майбутнє Європейського Союзу. Серед певної категорії словаків сприйняття українців в тіні росіян було досить помітне. Але, дивлячись на українців крізь призму Майдану, багато людей зрозуміло, що українці прагнуть до Європи та виборюють свою свободу», - переконаний словацький митець.
Візуальний матеріал, представлений у Варшаві, продемонстрував ще один погляд на українські реалії очима художників та митців. У вирі безкінечного потоку новин про події в Україні в ЗМІ, думка творчих людей завжди залишається особливою та цікавою, даючи кожному можливість сприймати та аналізувати події у дещо інший та власний спосіб.
Тарас Андрухович