Kusoki» - це обряд, яким у польській традиції завершується Масний Тиждень. Учасники дійства перевдягаються, ходять з машкарою від хати до хати, співають, бешкетують, перевертають догори дном чинний порядок світу, щоби він знову міг відродитися з початком Великого посту. Так виглядає польська версія карнавалу – свята, що в народній культурі європейського середньовіччя означало урівнення всіх суспільних станів, коли не було різниці між багатими й бідними, шляхтою й черню, молодими й старими. Це час нестримних веселощів, танців, гастрономічної й статевої розкутості. Нині ця традиція в більшості регіонів Європи відмирає, тож тим палкіше плекають її там, де звичаї предків становлять вартість.
У вівторок у самому центрі Варшави, в клубі «Барометр» відбулася остання шалена забава «масного тижня» – до танцю тут грала капела музикантів з Вєльґолясу під орудою Станіслава Птасіньського.
В різних регіонах Польщі період, що припадає на останні дні перед постом, називається по різному: остатки, або запусти, також «шалені дні», а на Радомщині – «kusoki», розповідає Якуб Цєсля, один з учасників фольклорного руху:
В кожному регіоні це називалось інакше, оскільки традиція дещо відрізнялась. Етимологія поняття «кусоки» – або «kuse dni» – пов’язана з постаттю чорта, польською мовою – «Kusy», очевидно від «спокуси», «спокушання». В ці дні люди віддавалися шаленим забавам, танцювали вдень і вночі, ніхто не жалів їжі, учасники забав легко віддавалися усіляким можливим спокусам і тілесним утіхам. Головне це було натанцюватися, набавитися, нагулятися перед прийдешнім постом, реалізувати всі гріховні помисли й хотіння, щоб з початком посту з новими силами приступити до християнських обов’язків. Це було дуже важливо й тому, що від ефективності цих карнавальних шаленств залежав урожай і прибуток протягом усього року. Свято забезпечувало успішність аграрного циклу і всього господарства.
На Радомщині існував навіть спеціальний «кусий танець», котрий виконувався лише раз на рік – на «Кусоки».
Забава в клубі «Барометр» тривала рівно до півночі, коли за традицією треба було припинити веселощі, адже і ніч з вівторка на попільну середу в Польщі починається Великий піст.
Втім, найважливіший захід у рамках відродження обряду «Кусокі» відбувся не у Варшаві, а в селах Ґалкі та Пшисталовіце Мале ґміни Русінув, що на Радомщині. Сюди з’їхались молоді музиканти – «автентичники» з усієї Польщі: з Варшави, Кракова, Торуня, Ольштина, були також гості з України – музикант Сергій Постольников, режисер Андрій Литвиненко та співачка Софія Палюх, що нині перебувають у Польщі на стипендії «Ґауде Полонія». Розповідає учасниця обрядового дійства Манюха Біконт:
Ми створили групу, що наполовину складалася з місцевої молоді й дітей, а наполовину з приїжджих, шанувальників музичних традицій цього регіону, і ось так, перевдягнуті, загримовані ходили з машкарою від дому до дому. Грали, співали, розігрували комічні сценки, викрадали господарів хати, робили їм різноманітні збитки – адже це важливий елемент обряду «кусокі», він магічним чином має забезпечувати добробут протягом року. Власне цією потребою перевернути все догори дном «кусокі» відрізняються, скажімо, від колядування.
Серед персонажів – перевдяганців, які були в нашій ватазі, були чорт, горила, був також піп з України, якого блискуче заграв Сергій Постольников з гурту «ГуляйГород» - він вінчав учасників забави, пародіював церковну службу:
Керівну роль в організації карнавального обряду відіграло товариство Тратва, що в рамках програми «Мандрівний Університет Традиції» проводить різноманітні заходи по всій Польщі – традиційні забави з танцями, виступи гуртів сільської музики, майстеркласи гри на народних інструментах і т.ін. Перед початком забави у ґміні Русінув члени «Тратви» провели зайняття з дітьми – їх навчали акторській майстерності, необхідній для участі в обряді «Кусокі». Відтак знайшлося зайняття й для режисера Андрія Литвиненка з України, що приїхав сюди в пошуках теми для документального фільму:
Коли ми сюди приїхали, ми потрапили відразу на тренінг. А я в Києві проводжу майстеркласи акторської майстерності для дітей. І ось опинившись у такій органічній для себе ситуації, займаючись із польськими дітьми, я настільки почувся вільно, що в цей день у мене впав мовний бар’єр… Я став грати з дітьми в різні рольові ігри, вчив їх імпровізувати. Мене вибрали на роль чорта, і я допомагав вибудувати сценарій комічних сценок, інтермедій, які розігрувалися учасниками карнавальної ходи.
Особливість ситуації у ґміні Русинов полягає в тому, що культура старшого покоління довгий час не цікавила місцеву молодь. Унікальна інструментальна традиція регіону, представлена цілою плеядою чудових народних скрипалів, таких, зокрема, як брати Ґаца, Ян Кміта, не мала своїх наступників, аж поки нею не зацікавились етномузикологи та шанувальники фольклору з міста. Саме міська молодь є тією ланкою, котра поєднує старших носіїв традиції із молодшим поколінням мешканців ґміни, підкреслює Матюха Біконт:
Ми показуємо їм, що ця музика є вартісною, файною, що ми це любимо. Що ця музика – це справжня цінність, і що в них немає підстав соромитися її – навпаки, вони мусять гордитися, що походять із цього регіону, і що тут є стільки чудових музикантів. Зрештою, не йдеться про те, щоб переконувати їх у цінності, чи в потребі збереження місцевої традиції – ми просто намагаємось заразити їх нашим ентузіазмом, особистим прикладом.
Окрім звичаєвої ходи від хати до хати щовечора у Русинові влаштовувались танці, до яких, звісна річ, грали традиційні сільські капели: танці тривали всю ніч до ясної днини, а зранку, після 2-3 годин спочинку, товариство знову вирушало на обхід села. Інтенсивність грища наростала з наближенням посту – остання ніч була повним шаленством, повним вичерпанням сил, зізнається Матюха Біконт. Захід, що проходив під почесним патронатом Маршалка Мазовецького Воєводства та старости селища Присуха, спонсорувало Міністерство Культури й Національної Спадщини Польщі. Святкування «кусоків» відбулося також у Опочні, Цокотах, Красниці, Гурах Свєнтокшиських та в інших місцевостях Польщі.
Тарас Шумейко