У рубриці «Подорожуймо!» мова піде про столицю Західнопоморського воєводства Щецін. У місті на берегах Одри побував колега Володимир Прядко, і тепер він нам розповість про українські кулінарні акценти 400-тисячної метрополії, яка розташована неподалік Балтійського моря і поруч з німецьким кордоном:
Власниця ресторану «Ukraineczka» Ірина Ніколенко
Коли приїжджаєш до Щеціна, то можеш дещо розгубитися, адже спершу у центрі потрапляєш до крамниці «Україночка», а потім, неподалік Замку, заходиш пообідати в ресторан «Ukraineczka», тобто знову ж таки «Україночка». Може скластися враження, що обома закладами управляє якась одна потужна фірма. Тим більше, що і крамиця, і ресторан вже відкриваються в інших польських містах: Сопоті, Познані, Ґожуві... Але це не так.
Як пояснила власниця ресторану «Ukraineczka» Ірина Ніколенко, її заклад діє вже 8 років, а крамницю відкрили новоприбулі мешканці міста років із півтора тому. Тобто, подібні назви – це, мабуть, чиста випадковість. Щоб там не говорити, але обидва українські бізнес-проекти зі Щеціна успішні.
Ірина Ніколенко, навіть після відвідування ексклюзивного українського ресторану у Варшаві «Канапа», переконана, що саме її ресторанний заклад найкращий:
- Я вважаю, що мій ресторан, фактично, найкращий, бо тут зберігаються сімейні традиції і рецепти, у нас панує сімейна атмосфера. Цей ресторан я відкрила понад 8 років тому. Знаю, що у Польщі відкриваються українські ресторани і кав’ярні. Так нещодавно відомий український ресторатор відкрив у Варшаві більш сучасну, молекулярну українську кухню. А в моєму ресторані надається перевага сімейній рецептурі.
Сама я з Херсона, моя мама також походить з міста, а наш батько з села на Херсонщині. І завдяки своїй родині, бабусі, своєму дитинству я маю оту любов до кухні, до готування, до традиції.
Український ресторан у Щеціні розташований неподалік міського замку у дільниці різноманітних ресторанних закладів. Він складається з двох затишних залів – головного і підвального приміщення. Тут ми бачимо родинні світлини трьох поколінь, різноманітні картини, настінні розписи, тиночки, тут і баночки з домашньою заготовкою чи напоями, свіжі газети тощо.
«Я довго задумувалася над тим, як зробити щоб гості відчули родинну атмосферу», - каже власниця:
- Тож, я зберегла усі оці орнаменти в українському стилі. Кожний відвідувач, який сидить і споживає їжу чи п’є напій, він, фактично, бачить усі ці розмальовки: тут вертеп, там село, там он півники, а тут символ України – калина, мальви (на Херсонщині цього дуже багато). Типова українська хата. Усі ці фрагменти пов’язані з нашою культурою і традицією. А це ось малюнки щецінського майстра Юрія Геля.
Тут у нас стоїть піаніно, на ньому часто-густо хтось грає. Це своєрідний додаток, щоб люди могли прийти увечорі і відпочити.
Я Вам скажу, що головне — це атмосфера, яку створиш. Щоб гості, які приходять до ресторану відчули, що я їм пропоную окунутися в українську атмосферу не тільки з оточення, а й того, що на тарілці.
Зазирнувши в меню ресторану «Ukraineczka», можна відчути, що тут панує кухня Півдня України:
- 60% рецептів ресторану - це рецепти виключно моєї бабусі. На чому базується меню? Багато наших відвідувачів – це потомки переселених у цей край внаслідок операції “Вісла” українців, і для мене постало завдання нагадати людям смак їхнього дитинства. Тож наше меню базується на наших смаках. Є, наприклад, українські деруни трьох видів. А оскільки я з Херсонщини, то ми пропонуємо багато овочів – помідори, баклажани, картоплю. Крім цього, є м’ясо, ребра, вареники з капустою, з бринзою, з яловичиною. Ми не застосовуємо жодних приправ - лише сіль і перець.
Скажу навіть так: наше меню відповідає ментальності міста, воно пристосовано до атмосферних умов регіону. І без риби ж також не обійтися ані в Херсоні, ані в Щеціні.
Навпроти, так би мовити, «херсонського» ресторану у Щеціні тече Одра, це так як у Херсоні – Дніпро. Крім цього, поруч - замок, де проходять різномантіні заходи. Словом, місце туристичне, чи не так?
- Так, звичайно, туристичне. Але я мушу сказати, що на початку, коли я відкривала цей ресторан, я розраховувала на те, що у нас буде дуже багато туристів. Та на жаль, Щецін у ті роки не був туристичною Меккою, сюди – у порівнянні з Краковом, Вроцлавом, Ґданськом чи Варшавою - приїжджає набагато менше туристів. Ми маємо ще один ресторан у Сопоті, і тому я можу порівнювати: там дійсно серед клієнтів переважають туристи. У нас їх все ще дуже мало.
Сьогодні у Щеціні до нас найбільше приходять жителі міста, поляки. Бувають також відвідувачі з Берліна, які приїжджають до Західнопоморського воєводства. Саме туристи почали навідуватися до нас лише віднедавна, бо ж ресторан уже має свій рівень і вважається відомою маркою. Люди часто знаходять нас завдяки пошуку в Google.
Тобто, напрацювати прибуток Вам вдалося лише через кілька років?
- Звичайно, це тяжка робота. Відкриваючи ресторан, у мене не було кухарів і офіціантів, я сама була і кухаркою і офіціантом. Я створила меню, я ліпила вареники, працювала у кухні і потім розносила ці страви для гостей. Згодом з’явився офіціант, пізніше прийшли кухарі, деякі працівники працюють до сьогоднішнього дня.
Коли двадцять років тому я приїхала до Польщі, то ми, українці, функціонували тут зовсім інакше. Відкриваючи цей ресторан, я вже мала досвід двох попередніх ресторанів. Тоді мене обманювали, я втратила дуже великі гроші. Тому, відкриваючи цей ресторан, я вже знала усі нюанси, що можуть мене чекати під час ведення цього бізнесу. До того ж, я мала сильну мотивацію і просто ностальгію за Україною. Тоді я навіть не сподівалася, що досягну сьогоднішнього успіху.
Тепер, коли я відкривала ресторан у Сопоті, мені це коштувало дуже великих грошей, але я знаю, що вже маю певний рівень ресторану у моєму місті, тому вже не могла зійти на нижчий рівень нового закладу.
Взагалі сьогодні нелегко вести будь-який бізнес: оренда приміщення, що дорожчає, проблеми з працівниками тощо.
Нашу співрозмовницю пані Ніколенко часто запрошують на місцеве польське ТБ, де вона або розповідає про святково-кулінарні традиції українців, або на практиці показує, як необхідно приготувати ту чи іншу страву. Останнім часом, власниця ресторану «Ukraineczkа» помітила, що місто, де чи не найголовніші об’єкти – це замок та ультрасучасна філармонія, все частіше відвідують туристи:
- Останнім часом дійсно я помічаю, що німців стає більше, але найголовніше, що до Щеціна все більше прибуває поляків з інших регіонів країни. Причому, з кожним роком їх стає все більше. Українських туристів я тут не бачила, приходять лише ті українці, які працюють у цьому місті, або ті, які розпитують, чи не можна було б влаштуватися на роботу. У нашому закладі дійсно працюють здебільшого українці.
Плани на майбутнє – розвивати ресторанний бізнес?
- Мої плани? Я така особа, що люблю розвиватися. Щойно відкрила ресторан «Ukraineczka» у Сопоті. Планую відкрити принаймні ще один заклад. Можливо, це буде Познань. Знаю, що там вже є подібний заклад, але конкуренції не боюся: кожний має своє місце на цій землі, кожний має свій продукт, який необхідно продати і заробити, у кожного свій спосіб ведення ресторану.
Я взагалі маю одну ідею і вже працюю над втіленням її у життя. Вже так багато відкривається українських ресторанів, що можна було б створити об’єднання українських рестораторів за кордоном. Я хочу організувати таку зустріч, запросити таких осіб до нас у ресторан, познайомитися, поспілкуватися. Я вважаю, що коли триматимемося разом, то нам буде набагато краще. Побачимо, як ця справа розвиватиметься.
Нагадаю, ми перебуваємо у Щеціні, де можна відчути себе начебто десь на берегах Дніпра. За умови, що ми побуваємо на обіді в «Україночці». Власниця ресторану «Ukraineczka» Ірина Ніколенко сама часто буває в ролі туристки, спостерігає як рестораторська справа розвивається в інших країнах Європи. Поки ми перебували у цьому закладі, пані керівничка вела переговори з людьми, які через кілька днів запросять до українського ресторану групу туристів з Італії. Вони, власне, відвідуватимуть Щецін.
Словом, коли будете у північно-західній Польщі, то запитайте у будь-кого в Щеціні, і Вам підкажуть дорогу до замку, у підніжжя якого й розташована «Ukraineczka».
Володимир Прядко