Ця історія може починатися так: Пйотр Юрковський був одним з багатьох корпощурів... ммм... працівників міжнародних корпорацій, котрі на роботу приходять у сірих костюмах, і працюють в оупен-спейсі... чергові етапи кар’єри котрих називаються англомовними словами “brand menager”, “head menager” і так далі. Пьотр спокійно і впевнено робив кар’єру у будинку зі скла і бетону, аж раптом одного прекрасного дня він спакував рюкзак, купив квиток в один бік і вирушив світами. Це було три роки тому. А сьогодні Пйотр Юрковський є ютюбером, співавтором програми “Gdzie bądź”, тобто “Куди-небудь”.
... І гостем у студії Польського радіо.
Ви подорожуєте разом зі своєю дружиною, а про свої враження з різноманітних країн розповідаєте на своєму каналі “Куди-небудь”.
Але перш ніж перейдемо до Ваших подорожей, я б хотіла запитати — чи справді рішення покинути роботу і почати мандри прийшло з дня на день?
Пйотр Юрковський: Звісно, це не було дуже спонтанне рішення. Насправді, воно стало результатом багатьох досвідів, в тому числі — мандрівних. Це була наша мрія, яку нам вдалося перетворити в план. А кульмінацією стала подорож до В’єтнаму. Пам’ятаю, ми тоді насолоджувалися заходом сонця разом з іншими мандрівниками. Почалася розмова, ми запитали цих людей, яку вони мають перспективу перебування у В’єтнамі. Дехто казав, що приїхав на півроку, дехто — на рік, хтось — на кілька місяців. А ми тоді мали тільки два тижні відпустки і намагалися втиснути у ці два тижні те, на що інші призначали принаймні місяць. І коли одна дівчина сказала, що у своїй подорожі вона не має жодних часових обмежень, ми почали задумуватися, чи цей привілей є досутпним тільки дітям швейцарських лікарів. Тоді ми самі себе запитали — а може би так вдалося подорожувати без обмежень і нам? Тож впродовж року ми готувалися до того, щоб одного прекрасного дня купити квиток і вирушити у подорож. Спочатку — до Південноафриканської республіки, а потім — до Таїланду.
Ваша подорож тривала 15 місяців, тоді з’явилося гасло “Куди-небудь”. Мені ж цікаво - до якого моменту у вас був план подорожі?
Пйотр Юрковський: Десь п’ять тижнів. Ми запланували Африку і переліт до Таїланду. У Бангкоку план обривався і починалася імпровізація. Не приховую, що ця імпровізація мені дуже подобалася — адже досі наші подорожі тривали не довше ніж два тижні і були ретельно заплановані, на звичайний відпочинок лишався максимум день. А тут виявилося, що відсутність плану — це найкращий план.
Польська мандрівна блогосфра належить до найбільш популярних у світі. Деякі польські, а точніше польськомовні, блоги про подорожі читає навіть 15 мільйонів людей у всьому світі. Чи ідея, щоб створити свій канал (“Куди-небудь”) з’явилася під час вашої подорожі? Чи ще у Польщі?
Пйотр Юрковський: Ідея з’явилася у Польщі. Але це не був холодний розрахунок, щоб мати півмільйона підписників. Це була заявка, ми просто хотіли розповісти нашим родинам і друзям про те, що там у нас відбувається.
А з другого боку я подумав — гаразд, я не належу до акул пера, ніколи, зрештою, не писав блогів, то може найзручніою формою буде відеоблог? І таким чином я став оператором, монтажером, продюсером і так далі. Ми купили дрона, яким теж багато знімаємо. Завдяки цьому я опанував дуже багато нових вмінь, цього я б не навчився в інших умовах. А ще — цей блог є великою відповідальністю. Кожного разу як пакую рюзкзак, я знаю, що разом з нами у подорож вирушає ще кількадесят тисяч людей.
Ви кажете — імпровізація, брак плану. А я запитаю про регулярність публікацій на влозі. Тут теж панує іпровізація? Чи маєте якісь правила, скажімо, у кожний понеділок публікуємо нове відео.
Пйотр Юрковський: Так, ми свідомо вибрали режим публікцій. Тому що я вважаю — повинен бути якийсь епос праці, також на канікулах. Особливо тоді, коли канікули тривають рік. Тому я публічно задекларував, що раз на тижень, саме у понеділок, публікуємо новий фільм. Так і було у перший сезон, тобто під час нашої першої подорожі. Потім, коли ми поїхали до Китаю а згодом — до Мексики, то почали публікувати двічі на тиждень. У понеділки виходить наша програма, яка має кілька тематичних секцій, вона має ретельнй монтаж, тут є інтерв’ю, репортажі і так далі. А у п’ятнию публікуємо влоґ, тобто наші розповіді з подорожі. Виявилося, що це теж сподобалося нашим глядачам.
Запитання, яке найчастіше чують мандрівники — чи подорожування дорого коштує? Тож ми запитали слухачів Польського радіо — які вони знають способи дешевих мандрів?
- Це залежить, куди ми збираємося їхати. Звичайно, якщо ми хочемо відвідати такі міста як Париж, Лондон, то варто брати до уваги, що там дешево радше не буде. Звісно, є дешеві перельоти, але на місці - досить доброго. Тому мій вихід — мати знайомих у місті, куди збираюся, щоб можна було у них переночувати.
- Найпоплярніший метод дешевого пересування — це автостоп. Я ним дуже часто користуюся.
- Мій спосіб дешевих мандрів — коучсефрінг, ми можемо у когось переночувати, це безкоштовно. А якщо говорити про саму дорогу, нині діє багато сайтів, які допомагають знайти дешеві квитки. Добрий спосіб — це ласт-мінит, зрештою, не тільки екскурсії, у акції "last minute” можна купити квитки теж на літак.
Скільки коштує подорож навколо світу і які Ваші способи «збивання» коштів?
Пйотр Юрковський: Відповідь звучить так – це залежить від того, куди ми їдемо і якими засобами транспорту плануємо пересуватися, де зупиняємося в цих мандрах (у готелі чи гостелі), чи вибираємо багатоособові кімнати, чи радше – двомісні номери. Про кошти подорожі ми, зрештою, говоримо відкрито, тому що вважаємо, що це не повинно бути темою табу. Отже, перший наш сезон, який тривав понад рік, ми дуже докладно підрахували, і вийшло, що на двох він коштував 69 тисяч злотих (16 тисяч євро). Натомість другу подорож Китай-Мексика ми ще не встигли підрахувати, хоча маємо виписані усі витрати з точністю до песо чи юаня. Натомість оптималізація коштів подорожі – це те, що ми чули у відповідях слухачів - коучсерфінг, автостоп. Натомість для нас коучсерфінг не є добрим вирішенням хоча б тому, що подорож для нас – це теж свого роду праця. Ми знімаємо матеріал, потім я сиджу перед комп’ютером, переглядаю відзняте, монтую. Тож мені потрібен простір, в якому зможу зосередитися. Натомість, коли мешкаємо у когось в гостях (а в цьому й полягає ідея коусерфінгу), то зачинятися самому в кімнаті й працювати, як на мене некультурно, адже господар нас приймає теж тому, що хоче дізнатися більше про нас, нашу країну.
З милими — на край світу, кажуть. А ось мені цікаво, як подорожувати удвох, подорожувтаи так, щоб не повбивати у цій подорожі одне одного. Подорож — це виняткова ситуація, адже не завжди буває комфортно, тепло і приємно. У подорожі ви проводите разом 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Тож які Ваші поради на вдалу подорож удвох?
- Думаю, що ключовим є те, щоб характери людей пасували один до одного. Ми теж повинні добре знати цю другу людину, тому не раджу виїжджати у багатомісячну подорож із кимось випадковим, з ким ми познаймилися вчора. У нашому випадку, перед тим як вирушити разом у мандри, ми були багато років подружжям. І рішення про подорож удвох було природним. Хочу сказати, що за ці роки ми настільки стали доповненням одне одного, можна сказати, що ми зрослися, і коли нас про щось питають, то зазвичай відповідаємо так: «на нашу думку...» або «це зворушило наше серце...» - так, якби ми мали одну думку і одне серце. Мені здається, що так воно і є.
Як до вас ставиться місцеве населення країн, в яких перебуваєте? Допомагають? Запитую, тому що наприклад, з власного досвіду можу сказати, що де б я не була – чи це Європа, Азія чи Південна Америка, всюди люди дуже доброзичливі.
- Місцеві, без огляду на географічну широту, мають одну спільну рису – вони доброзичливі. Наприклад, перед подорожжю до Казахстану, Кіргізстану, я був налаштований, що там живуть понурі люди, які не усміхаються, і взагалі не надто приязні... А на місці ми зустрілися із дуже теплим прийомом. Дуже приязні, я б навіть сказав, ектремально доброзичливі люди живуть в Ірані. У цій країні я побачив різницю між місцевими і так званими білими туристами. Їдемо потягом, біля нас сидить іранець та французький мандрівник. Іранець постійно чимось пригощає, розмовляє, взагалі намагається допомогти чим тільки може, а француз, коли ми сіли біля нього, швиденько закрив рюкзак.
Ми говоримо про ваші подорожі, кошти і так далі, а хочу Вас заохотити до того, щоб Ви похвалилися трішечки. Адже у кількох країнах Ви включалися у волонтерську діяльність.
- Так, ми були волонтерами кілька разів. Наприклад, у Південноафриканській Республіці ми працювали в такому осередку для дітей-сиріт. Звідти я виніс такий урок «Можеш змінити світ на ліпше, не увесь, але його частину - напевно». Інша волонтерська діяльність – ми навчали англійської мови дітей у Киргизстані. У Кригизтані ми мешкали в сім’ї одної з наших учениць, ми там з ними провели кілька тижнів, і це була чудова нагода, щоб дізнатися про культуру цього народу.
Запрошую послухати звуковий файл розмови
Czwórka/Яна Стемпнєвич