Видання «Rzeczpospolita» пропонує статтю польського науковця Анджея Шептицького «Історією в Україну», присвячену взаєминам Польщі та України у історичній сфері. Як пише автор, розуміння історичних проблем, що з'явилися між двома народами, ускладнює поняттєвий хаос, особливо часте, хоч не конче усвідомлене, стирання меж поміж ключовими поняттями, якими є історія, історична пам’ять та історична політика.
Історія, – пояснює дописувач, – це наука. Історики, на основі доступного їм матеріалу, повинні доходити приблизно однакових висновків. Факт, що польські та українські представники цієї науки неспроможні, попри понад чверть століття співробітництва, досягти порозуміння в найважливіших питаннях, у тому числі щодо минулого обох народів періоду другої світової війни, погано свідчить про рівень історичних наук принаймні в одній, якщо не в обох країнах. «Здається, деякі історики над Віслою і над Дніпром насправді більше займаються історичною політикою, ніж наукою», – оцінює автор. Як пояснюється в статті, історична політика – це використовування подій з минулого задля здійснення визначених політичних цілей, зокрема формування в такий чи інший спосіб колективної пам’яті. Реалізують її політики, аналізують – політологи, різні експерти, журналісти. Немає сумніву, що і Польща, і Україна здійснюють активну історичну політику, – відзначає автор.
Історична, або ж колективна пам’ять – це галузь, якою займаються передусім соціологи. Дописувач наголошує, що необхідно чітко відмежувати її від історії як такої. Оскільки події, що минули, є об’єктивним і незмінним фактом, остільки історична пам’ять зумовлюється суспільними рамками й актуальними подіями. Її характер є змінним і суб’єктивним, вона також вибіркова і піддається маніпуляції. Є фактом, що окремі одиниці чи групи інакше пам’ятають ті самі події, і це не повинно дивувати.
Анджей Шептицький звертає увагу, що Польща та Україна мають іншу історичну пам’ять і зарадити цьому неможливо. І одні, і другі мають право плекати пам’ять про своїх героїв і оплакувати померлих. Цвинтарів і пам’ятників знищувати не належить. Проте, політизація цієї сфери і перенесення конфліктів пам’яті на площину політичних відносин, за словами автора статті, здається архаїзмом.
Н.Б.